Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

ДО ПИТАННЯ ПРО «ГІБРИДНУ» ВІЙНУ

Українська

 

До цього часу в світовій міжнародній практиці існує декілька основних механізмів підтримання миру і безпеки в яких Україна була і є безпосереднім учасником, і які надавали світовим державам, зокрема Україні, гарантії безпеки.

Події навколо неприкритої агресії Росії проти суверенних України та Грузії, воєнне втручання у внутрішні справи Сирії, ситуація на Близькому Сході тощо показали, що попри зусилля ООН, ЄС, ОБСЄ та США, нині у світі не існує єдиного діючого, юридично закріпленого міжнародного багатостороннього механізму протидії і запобіганню як звичайним, так і новим проявам агресії.

Дії Росії порушили всю архітектуру міжнародної безпеки і лежать за межами міжнародного права. Навіть з трибуни ООН офіційний Кремль демонструє зневагу до міжнародного права, кидає виклик усьому демократичному світу, відкрито погрожує, що і надалі продовжуватиме руйнування сучасного світового порядку.

На прикладі дій Росії можна пересвідчитись у нездатності існуючих світових механізмів запобігати і оперативно реагувати на політику країн-агресорів. Фактично дії РФ продемонстрували провал існуючої системи міжнародної безпеки. Найбільше занепокоєння викликає той факт, що сьогодні, нажаль, не існує чітких гарантій, що подібні конфлікти не можуть виникнути в країнах Балтії, Північної Європи, сусідніх з РФ державах, інших куточках земної кулі.

Критичним викликом для підтримання миру та спокою, як не дивно, стало поглиблення процесу глобалізації, який призвів до «гібридизації» відносин між державами в усіх сферах взаємодії. Як наслідок, відповіддю на «гібридність» світу стало задіяння деякими державами нових механізмів підпорядкування своїм інтересам інших держав з використанням цілого комплексу як легальних, так і нелегальних методів аж до воєнного втручання.

У зв'язку з російською анексією Криму, провокуванням, та фінансуванням Росією конфлікту на Сході України та її безпосередньою участю у ньому, намаганнями розіграти сирійську карту, вкрай актуальними стають питання «гібридизації» конфліктів, особливо пов’язаних з їх найнебезпечнішою формою – «гібридною» війною.

У цьому контексті слід зазначити, що «гібридна» війна не є якимось новим феноменом. Політологічна та історична література можуть надати багато прикладів, які можуть розглядатися як елементи «гібридних» війн.

Сучасний понятійний апарат гібридних війн, включає в себе спільне, або окреме використання силових, політико-дипломатичних, інформаційно-психологічних та кібер-інструментів із задіянням усього комплексу сучасних технологій. Втім, до цього часу не існує єдиного юридично закріпленого терміну «гібридна війна», що звужує термінологічне поняття агресії і, з огляду на це, перешкоджає ефективній протидії їй та запобіганню усім її проявам.

У нашому випадку не йдеться лише про агресію Росії проти України. Вкрай важливо зрозуміти що політику, підкріплену недружніми діями, які проводить Кремль проти країн-членів ЄС, США, на Балканах та на Півночі Африки тощо повністю можна кваліфікувати як ведення «гібридної» війни із застосуванням, в залежності від обставин та поставлених завдань, або окремих її елементів, або їх повного набору включно з воєнними діями.

Варто наголосити, що протягом останнього часу Росія суттєво активізувала свою діяльність, спрямовану на перетворення на власну користь процесів в Європейському Союзі шляхом здійснення кібератак, запровадження пропагандистських кампаній, фінансування опозиційних сил проросійського спрямування, політичних маніпуляцій тощо. Більш того, Москва не побоялася втрутитись у виборчу президентську кампанію 2016 р. у США. У відповідь на втручання Росії у вибори і систематичні переслідування американських дипломатів за кордоном, які зросли протягом останніх років, Держдепартамент США вислав з країни 35 російських працівників дипломатичної служби.

Не підлягає сумніву, що Росія активізуватиме свої зусилля в 2017 році для того, щоб досягти своїх цілей і отримати бажані для неї результати на виборах, які відбудуться у Франції, Нідерландах, Німеччині та, можливо, в Італії шляхом задіяння елементів «гібридної» війни включно з такими напрямками як інформаційна війна, підкуп, політичний тиск, політико-дипломатичні засоби, кібератаки, торговельні обмеження, розвідувальна та диверсійна діяльність проти «дружніх країн».

Отже, як бачимо, «гібридну» війну слід характеризувати як задіяння відразу декількох важелів тиску на противника, серед яких безпосередньо силові воєнні дії становлять хоча і важливу, але лише частину усього комплексу засобів.

Зміна світових процесів на глобальному та регіональному рівнях, відверте впровадження впливовими суб’єктами міжнародних відносин агресивної політики по відношенню до інших держав для вирішення власних стратегічних цілей, вимагає вироблення стратегії боротьби з новими викликами і загрозами. Таким чином і перед Україною, і перед світовим співтовариством постає завдання - дати відповіді на важкі запитання: як забезпечити майбутню безпеку і в цілому, і в конкретному окремому регіоні світу. Очевидно, що за нинішніх умов, потрібен новий формат безпекового механізму, в якому вже закладені у міжнародних документах принципи мають бути адаптовані до нової ситуації.

Саме головування у лютому 2017 р. України у Раді Безпеки ООН дасть можливість порушити питання щодо «гібридних» війн та можливих заходів протидії «гібридним» агресіям.

Поряд з цим, перед політиками, дипломатами, політологічною наукою, в цілому, постає завдання чітко сформулювати понятійний апарат такого явища, як «гібридний конфлікт» з урахуванням сучасних реалій, визначити систему викликів і загроз, які можуть нести «гібридні» війни, їх складові та окремі елементи. Саме спільна робота з експертними спільнотами, окремими інституціями та аналітичними центрами як всередині нашої країни, так і за кордоном має надати відповідь на поставлені питання.

Зазначу тільки, що у нашому випадку протистояння російській агресії, виходячи з існуючого понятійного розуміння «гібридних» війн, має бути розроблений на державному рівні по кожному з зазначених напрямів комплекс необхідних заходів на шляху протидії та запобіганню війні та «гібридним» загрозам.

При цьому слід розуміти, що воєнні конфлікти не вирішуються виключно зусиллями дипломатії. А отже, не слід уникати збройної відповіді агресору.

 

 

П. Кір’яков,

Член УАЗП,

Надзвичайний і Повноважний Посол

 

 

Поділитися

Коментар