Привернула до себе увагу стаття Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна  «Ізраїль, не стріляй в листоношу» («Don’t shoot the Messenger, Israel”) опублікована в газеті «Нью – Йорк Таймс» 31 січня ц.р. Не часто на шпальтах провідних світових видань можна побачити статті Генерального секретаря ООН та ще й з політичними оцінками актуальних міжнародних подій. І не тому, що йому нема що сказати. Проблема полягає у двозначності його посади. З одного боку, стаття 97 Статуту ООН визначає Генсека лише як «головну адміністративну посадову особу Організації». Таке його місце в оонівській ієрархії найбільше до вподоби постійним членам Ради Безпеки, які звикли керувати Генсеком і давати йому доручення. А з іншого, згідно Статті 99 Статуту, Генеральний секретар може доводити до відома Ради Безпеки «будь яке питання, яке, на його думку, може загрожувати міжнародному миру і безпеці». Саме такої проактивної позиції чекає від нього більшість держав – членів ООН.     Відтак, чіткий «наїзд» у цій статті Пан Гі Муна на Ізраїль, його однозначна позиція на підтримку права палестинців  на свою власну державу свідчать, що наприкінці своєї каденції Генсек, який раніше не відзначався політичною сміливістю, вирішив нагадати Раді Безпеки і всьому світовому співтовариству про себе.

         Усе це не мало б для нас особливого значення, якби не вибори цього року нового Генерального секретаря ООН, у яких Україна як непостійний член Ради Безпеки братиме безпосередню участь. Важливо, щоб критерієм нашої підтримки того чи іншого кандидата на цю посаду було не його походження з країни Східної Європи, а готовність майбутнього Генсека так же гостро виступити проти окупації Росією українських земель, як Пан Гі Мун виступив проти окупації Ізраїлем палестинських. В умовах блокування  Росією рішень Ради Безпеки щодо ситуації на Сході України і анексії Криму   позиція вищої посадової особи ООН може зіграти визначальну роль.

         Необхідно вести послідовну лінію на реанімацію політичних функцій Генерального секретаря, які взяв на себе свого часу Даг Хаммаршельд -  один з найбільш харизматичних і шанованих генсеків в історії Організації. Він виконував свої повноваження, не оглядаючись, наприклад, на вето Франції і Великої Британії, - як це було під час запуску першої миротворчої операції ООН в зоні Суецького каналу, а шукаючи підтримку в Генеральній Асамблеї. У ході врегулювання ситуації в Конго його не могли зупинити неприхований шантаж і нападки на нього тодішнього кремлівського лідера Микити Хрущова. Не боявся він і американців. Одним з його перших кроків на посаді Генерального секретаря було рішення про  видворення всіх співробітників ФБР з приміщень ООН, які в період маккартизму переслідували співробітників Секретаріату – громадян США.

         Думаю, що міжнародне співтовариство не повинно «зациклюватися» лише на Раді Безпеки у період, коли один з її постійних членів відверто зловживає своїм правом вето. Україна вправі гостро ставити питання про використання широкого арсеналу можливостей Генеральної Асамблеї, а також «добрих послуг» Генерального секретаря – кроків, які здійснюються як публічно, так і конфіденційно на основі його незалежності і об’єктивності для попередження виникнення, ескалації або розширення масштабів міжнародних конфліктів.

Володимир Хандогій

Президент УАЗП

Надзвичайний і Повноважний Посол