Позов Росії проти України до Високого суду Лондона з приводу “боргу Януковича” не став надто несподіваним. Після відмови України сплачувати агресору $3 млрд. стало зрозуміло, що РФ шукатиме юридичної підтримки у міжнародних судових інстанціях. Україна як відповідач у цій справі повинна заздалегідь прорахувати можливі ризики, спрогнозувати перспективи судового розгляду і обрати оптимальну стратегію захисту національних інтересів держави.
На жаль, озвучена Міністром закордонних справ України П.Клімкіним в інтерв’ю “Укрінформу” позиція влади змушує засумніватись в ефективності та правильності вибору магістральної лінії захисту. Як наголосив Міністр, Україна під час судового процесу доводитиме, що “борг Януковича” був хабарем: “Звичайно, ми будемо працювати з тим, щоб довести, що це був насправді хабар і за формою, і за змістом. І те, що це буде розглядати Лондонський суд, дає нам додаткові можливості для цього. Ми до цього готуємось, і найближчим часом будуть зроблені всі відповідні месиджі”.
       Те, що славнозвісні $ 3 млрд. були хабарем, сьогодні ні в кого не викликає сумнівів. Водночас вкрай проблематично, що після кваліфікації боргу Міжнародним Валютним Фондом в якості суверенного боргу України Лондонський суд сприйме це як аргумент в юридичному протистоянні. “Хабар”, “подарунок” чи плата Януковичу за лояльність – після вердикту МВФ ці терміни для міжнародного правосуддя втрачають юридичне значення і переходять у розряд морально-політичних категорій. Тому якщо вітчизняні МЗС і Мінюст збираються спиратися на них у судовому процесі і висувати їх в якості аргументу спору з Росією, справа виглядає завідомо програшною.
       Ми в Українській Асоціації зовнішньої політики вважаємо, що найбільш ефективною лінією нашого позиціонування у Високому суді Лондона має стати висунення Україною зустрічного майнового позову до Росії у зв’язку з анексією Криму. Загальна позовна сума близько $ 1 трлн. після дворічного зволікання була озвучена Мінюстом України і підтверджена МЗС. В контексті ініційованої Росією у лондонському суді справи сума українського зустрічного позову може бути скоригована і стосуватися конкретно визначених об’єктів на території окупованого Криму. Така стратегія дозволила б Україні значною мірою утримувати ініціативу протягом судового розгляду, а також мала б серйозне політичне значення. 
       У будь-якому випадку при формуванні стратегії захисту інтересів України у міжнародних судах вітчизняній владі слід нарешті відходити від притаманних до останнього часу популістських заяв і переходити до професійної роботи. Інакше до усіх наших негараздів додамо ще примусові зобов’язання сплачувати данину агресору.

       Олександр Купчишин

       Віце - президент Української асоціації зовнішньої політики

       Надзвичайний і Повноважний Посол