Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Крим - це Україна

Українська

26 лютого, стало символічною датою і може бути названо Днем кримського опору російській окупації. В соціальних мережах розпочалися акції присвячені спротиву російській окупації Криму. У цей день в столиці проходив міжнародний форум «Крим - це Україна. Анексований півострів між минулим і майбутнім». Цьому передувало кілька знакових подій, присвячених ситуації навколо окупації російськими загарбниками території півострова. Найбільш резонансною подією стала нещодавно  оприлюднена  стенограма засідання РНБОУ, що відбувалось наступного дня після захоплення адміністративних будівель в Криму і, у зв’язку з цим, розгорнута в мас-медіа дискусія – хто ж з присутніх на засіданні керівників держави винен у тимчасовій втраті частини української території. Тим самим, у пошуку крайніх, свідомо звужуються рамки проблеми й втрачається необхідність неупередженого аналізу причин, які призвели до трагедії.

Безперечно вірною, але найбільш простою відповіддю буде те, що в усьому винна експансіоністська політика нинішнього правлячого режиму Росії, спрямована на нехтування міжнародним правом, взятими міжнародно-правовими зобов’язаннями, свідомим руйнуванням сучасної архітектури міжнародної безпеки. Але спробуємо поглянути на це з іншого боку. Чи не було створено відповідних умов для цього у відношенні до Криму?

На мою думку, умови для втрати Криму створювалися протягом довгого періоду і він був фактично втрачений набагато раніше лютого 2014 року. Згадайте самі, чи багато в Криму було по справжньому українського. Наскільки часто можна було почути українську мову від пересічних кримчан у Сімферополі, Ялті чи в Феодосії, не кажучи вже про Севастополь, або Керч. Не кажу вже про інформаційний простір, насичений неприхованою проросійською пропагандою. Складається враження, що тільки в Криму так вільно могли почуватися і безсоромно діяти політичні партії проросійського спрямування і суспільні організації керовані північним сусідом.

Згадуючи свій дипломатичний досвід хочу привернути увагу до того факту, що для більш глибокого інтегрування російськомовних громадян в естонське суспільство. Президент Естонії Т.Х.Ільвес започаткував традицію проведення основних урочистих заходів, присвячених головному державному святу – Дню незалежності Естонії, в майже повністю російськомовному місті Нарва із запрошенням на нього крім представників еліти країни та іноземних дипломатів й пересічних громадян з членів національних меншин.

А що ми? Навпаки, хизувалися спільним святкуванням Дня флоту, сидячи на одній трибуні з вищим керівництвом РФ, руськими адміралами і генералами. Багатомільйонна аудиторія телеглядачів і присутніх мала спостерігати, а головне, пишатися могутньою силою російської морської держави. До речі, ті, хто системно займалися російським напрямком зовнішньої політики України неодноразово наголошували, що перебування Чорноморського флоту РФ на території нашої держави несе загрозу національній безпеці України. Натомість 21 квітня 2010 року у Харкові президентами обох країн було підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, яку слід розцінювати як національну зраду. Але до цього часу ніхто не поніс за це відповідальності.

Наступне. З моменту російської окупації Криму і міста Севастополь ситуація з правами людини в Криму стала критичною. З лютого 2014 року самопроголошена влада почала масштабний наступ на права і свободи людини. Окупаційний режим системно здійснює масові порушення, включаючи викрадення, вбивства, незаконні затримання та насильство над українськими активістами, кримськими татарами, журналістами та іншими особами. Нині фактично знищені права корінного народу Криму на самовизначення і їх політичне майбутнє. Сьогодні кримські татари є одними з найактивніших серед тих, хто протистоїть окупаційній владі. А чи багато було зроблено для них попередньою владою? Хіба ми не пам’ятаємо як загони кримського беркуту розганяли стихійні мітинги тих, хто відстоював свої права за створення нормальних умов для тих, хто повернувся на свою історичну батьківщину.

Напевно не багато хто знає які зусилля були спрямовані російською стороною на шляху втягування громадян України, що проживали на півострові, в російське громадянство. Роботу представництва російського МЗС на території АРК було спрямовано на активну і наполегливу роздачу російських паспортів. Отже акція переведення мешканців Криму під юрисдикцію РФ розпочалася далеко від 2014 року. Цілий скандал було влаштовано МЗС РФ у зв’язку з видворенням їхнього Генерального консула в Криму з України.

Все, про що сказано вище, для того, аби лише виявити зроблені нашими попередніми політиками помилки. Важливо їх не повторювати у майбутньому. Крим був і залишається Україною. Переважна більшість країн світу не визнали Крим російським. Для нас він залишається тимчасово окупованою територією. Для його повернення слід мати чітку державну стратегію дій, яка б включала політико-дипломатичну, економічну, гуманітарну і, не виключено, силову складові. Найголовніше, про що ми не повинні забувати - це про тих проукраїнські налаштованих людей, патріотів, які зараз живуть в Криму. Лише своїм прикладом, побудовою могутньої економічно розвинутої вільної європейської держави ми зможемо досягти бажаного результату. А Росія має відповісти і заплатити реальну ціну за заподіяне зло та понести заслужену кару.

 

 

Павло Кір’яков

Надзвичайний і Повноважний Посол

Поділитися

Коментар