Цей Універсал зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Відповідно документа, російське керівництво визнавало право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат - органами державної влади в Україні. Натомість, УЦР була вимушена погодитись на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами та визнала, що Україна не претендує на повну державну незалежність. II Універсал був неоднозначно сприйнятий як українцями так і росіянами. Визнання де-факто Центральної Ради єдиною легітимною владою в Україні і поширення юрисдикції українського уряду на всі «південно-західні губернії» колишньої Російської імперії, викликало в самій Росії урядову кризу. З Тимчасового уряду вийшли міністри-кадети, а більшовики та анархісти спробували здійснити переворот. В самій Україні прийняття ІІ Універсалу вважалося кроком назад і значною поступкою Росії, що, в свою чергу, вплинуло на зміцнення впевненості українців у повній державній незалежності. Однак, лише після жовтневого перевороту в Петрограді та повалення Тимчасового уряду Росії, 20 листопада Центральна Рада своїм III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки.

Разом з тим, цього дня у 1990 році, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У преамбулі цього документа проголошувалося «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Верховна Рада проголосила право країни на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства. Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Україна залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов’язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум. Утім, Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акта проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року. Тоді фактично вдруге Україна була проголошена незалежною демократичною державою й остаточно виведена зі складу СРСР. Незалежність країни була підтримана на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Цікаво, що вперше День незалежності Україна відсвяткувала саме 16 липня 1991 року.

© 2015-2017 Укрінформ