Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

ЕКОНОМІЧНА ДИПЛОМАТІЯ:Іноземний досвід у галузі економізації зовнішньої політики

Українська

 Автор - Олександр Шаров, член УАЗП, доктор економічних наук 

Іноземний досвід у галузі економізації зовнішньої політики

Дипломати,спеціально призначені для обслуговування економічних потреб своїх держав,- комерційні аташе, почали призначатися лише наприкінці ХІХ сторіччя і до початку першої світової війни важливість економічної дипломатії ще підлягала сумніву. Але вже після першої світової війни, питанню відновлення міжнародної фінансової системи було присвячено відому Генуезьку конференцію 1922 року.  Навряд, чи буде перебільшенням стверджувати , що з того часу  увага світової дипломатії від економічних проблем вже ніколи і не відверталася. Адже, навіть, під час другої світової війни союзні держави вели інтенсивні дипломатичні переговори щодо післявоєнного економічного ладу. В сучасних умовах, принаймні останні сто років, дуже активно це знаряддя підтримки економічних інтересів держави використовували американці. Достатньо згадати, наприклад, відому “доларову дипломатію” президента У.Тафта, яка поєднувала чисто політичні та економічні методи та інтереси щодо «близького зарубіжжя» США – Латинської Америки (а пізніше, і до Китаю та інших країн Далекого Сходу), таким чином, що важко встановити: чи то політичні цілі досягалися шляхом використання економічних важелів, чи то, навпаки, політичний тиск використовувався для досягнення економічних вигід. Сам У. Тафт говорив з цього приводу, що дипломатія його адміністрації повинна знайти достойну відповідь ідеям комерційних взаємозв’язків, а “долар повинен замінити кулі”. Добре відомі факти зовнішньополітичної активності США у галузі економіки за часів президентства Франкліна Д.Рузвельта (1933-45 рр.). А після війни Сполученні Штати знову висунули економічні питання на перші позиції порядку денного міжнародних відносин: зокрема, автором економічного “плану Маршала”, який значною мірою визначив обличчя післявоєнної Європи, був голова дипломатичного відомства США. 

    Економізація зовнішньої політики США почала помітно посилюватися, після певного, вимушеного періоду її “мілітаризації”, по завершенню періоду “холодної війни”. Значну роль в цьому відіграла ініціатива тодішнього заступника державного секретаря США Л. Іглбергера  (відома, як «Іглбергівський «Біль о правах» ) , яка була оприлюднена в листопаді 1989 року. Сутність цієї ініціативи полягала у визнанні першочерговим національним інтересом США підтримку економіки країни. З метою збільшення ролі Державного департаменту в просуванні інтересів американських компаній за кордоном та нівелювання конкурентних переваг, що отримують компанії інших країн від власних урядів, Л. Іглбергер запропонував визнати за американськими господарюючими суб‘єктами права на:

     - врахування їх позиції в ході формування зовнішньої політики;

     - надання сприяння у встановленні рівних і недискримінаційних умов у міжнародній торгівлі;

     - отримання кваліфікованої допомоги від фахівців в усіх закордонних дипломатичних установах;

     - отримання професійних порад і аналізу умов місцевого політичного і ділового середовища;

     - отримання сприяння у встановленні контактів із ключовими державними і приватними центрами прийняття рішень;

     - отримання рівної для всіх зацікавлених американських фірм підтримки під час участі в міжнародних торгах;

      - отримання допомоги в розв‘язанні інвестиційних і ділових спорів, а в разі експропріації – допомоги в отриманні швидкої і повної компенсації.

   Американський політик популістського ґатунку П. Бухенен з початку 90-х років минулого сторіччя також активно закликав до проведення політики першості Америки у всьому ("America- first"), маючи на увазі, серед іншого, і безперечну підтримку з боку держави американських експортерів. Такі поняття як “стратегічна торгівля”, “геоекономіка” та “економічна дипломатія” були досить поширенні серед американських політиків та дипломатів у перші роки президентства У.Клінтона, який намагався закріпити цей напрямок зовнішньої політики, утворивши Національну економічну раду. 

    Таким чином, можемо констатувати, що курс Адміністрації Президента США на економізацію зовнішньої діяльності є логічним продовженням кроків, як вживалися Державним департаментом протягом останніх 20 років. Причому, представники як правлячої демократичної партії, так і опозиційної республіканської партії одностайно підтримують активізацію захисту інтересів американського бізнесу за кордоном.Рішуча економізація зовнішньополітичної діяльності в США (головним чином, завдяки її результатам) стала прикладом для багатьох інших країн і завдала тон розвитку сучасної дипломатії. 

    Аналогічні підходи у сучасній дипломатичній практиці ми можемо побачити навіть в країнах, які нещодавно навіть не сприймалися як серйозні економічні гравці. Наприклад, багаторічний архітектор південноафриканської дипломатії (заступник міністра закордонних справ у 1999-2008 рр.) А. Пахад визначав головне завдання свого відомства, як просування країни на ринок (“Ourtaskistomarketthecountry”). Пояснюючи свою думку, він говорив: “Ми, в міністерстві закордонних справ повинні робити набагато більше у галузі економічної дипломатії. Ми повинні знаходити нові ринки для наших товарів та послуг. (…) Реальність така, що ми живимо у глобальній економіці. І якщо ви хочете мати більший доступ на ринки, більше туризму (…) наші лідери повинні їздити за кордон шукати ринки для нас.”[i]В порядку реалізації цих завдань Міністерством розробляється Тематичний план дій, в якому встановлюються специфічні цілі, стратегія та заходи для кожного з таких напрямків, як глобалізація, міжнародні організації; мистецтво, культура, спорт та туризм; наука та технологія; навколишнє середовище та морські справи; торгівля та інвестиції, а також, фінанси та розвиток.  

    У лютому 2012 року уряд Німеччини ухвалив нову стратегію зовнішньої політики під назвою «Сприяти глобалізації - розвивати партнерство - розділяти відповідальність». Ця стратегія заснована на зближенні з потрібними економічними партнерами на базі єдиної політичної мети. Вміле маніпулювання політичною доцільністю, пошук спільних політичних цілей служитиме реалізації економічних інтересів Німеччини. Ключовими словами нової зовнішньополітичної доктрини Федеративної Республіки є  «пошук нових ринків». Велика увага в прийнятому урядом документі приділено «висхідним державам» (Gestaltungsmächte), які в ньому ж визначено як «країни, з якими Берлін не співпрацює в рамках ЄС, G8 або НАТО, що відрізняються в своїх регіонах економічним потенціалом, мають амбіції домінувати в регіональній політиці». Всі німецькі відомства в тій чи іншій мірі відповідальні за зовнішню політику (в тому числі, МЗС та Міністерство економіки) визначили свої пріоритети в розвитку співпраці з «висхідними державами». Причиною такої політики є криза зони євро і пошук нових привабливих ринків збуту. Таким чином, німецька зовнішня політика буде обслуговувати інтереси німецької експортно-орієнтованої економіки, яка отримує від своїх партнерів в різних регіонах світу сировину, переробляє її в Німеччині, і експортує готову продукцію в ті ж країни-партнери. 

 Традиційно активну роль у зовнішньоекономічних відносинах грають зовнішньополітичні відомства Австралії, Канади та Великої Британії. (У двох перших випадках об’єднанні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні  державні органи очолюють два рівноправних міністра). Провідну роль у економічній дипломатії відіграють міністерства закордонних справ в Бельгії, Греції, Грузії, Данії, Македонії, Марокко та інших країнах. При цьому вони спираються як на загальнонаціональні програми, концепції або стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності ( Австрія, Аргентина, Болгарія, Данія, Естонія, Іран, Македонія, Норвегія, Росія, США), так і на відомчі пріоритети та програми відповідних заходів (Велика Британія, Канада, Марокко, Польща, Норвегія). 

     В багатьох випадках реалізація таких завдань покладається на спеціально створені потужні структурні підрозділи (генеральні директорати або генеральні департаменти), до складу яких входять спеціалізовані департаменти або управління (Велика Британія, Греція, Ізраїль, Іспанія, Македонія, Марокко, Франція), а їх керівники підпорядковують безпосередньо міністру або за своїм статусом дорівнюють заступнику міністра (Словенія).

     З метою забезпечення координації дій державних органів в галузі зовнішньоекономічних відносинах створюються міжвідомчі консультативні органи (Бельгія, Словаччина, США), спеціальні підрозділи в МЗС (Канада, Норвегія), проводяться координаційні „кругли столи” (Марокко), а представники МЗС входять до складу наглядових органів державних фінансово-кредитних установ зовнішньоекономічного напрямку (Австрія).

Зовнішньополітичні відомства все активніше працюють безпосередньо з представниками вітчизняних ділових кіл, створюючи спільні консультативні ради (США, Польща), направляючи своїх представників в ТПП (Ліван) або філії вітчизняних корпорацій за кордоном (Аргентина), активно використовують представницькі можливості ділових кіл національних громад за кордоном (Ірландія, Китай) тощо. 

При цьому, при надані послуг за межами мінімального інформаційного забезпечення все частіше використовуються методи отримання плати за додаткові послуги або покриття видатків комерційними структурами (Болгарія, Велика Британія, Македонія, США), в деяких випадках, за наполяганням міністерства фінансів (Данія), яке не заперечує проти надання спеціальної дипломатичної підтримки окремим корпораціям, але вважає це відхиленням від виконання дипломатами основної роботи.  

    Значну увагу економізації зовнішньополітичної діяльності приділяють в Російській Федерації. У січні 2003 року з цього приводу було здійснено справжню “мозкову атаку”, коли з інтервалом у кілька днів було проведено спочатку засідання Державної Ради з питання зовнішньоекономічної діяльності регіонів РФ, а потім Російський Союз промисловців та підприємців зібрався для обговорення зовнішньоекономічної діяльності російських компаній. В обох випадках “головною діючою особою” виступав МЗС, визнаний у якості спрямовуючої та координуючої сили. 

    МЗС Росії здійснює координуючу роль у проведенні єдиної зовнішньополітичної лінії країни. Стосовно зовнішньоекономічної діяльності це означає, що всі державні відомства, організації та підприємства зобов'язані погоджувати з МЗС Росії всі свої договори, угоди, угоди, програми тощо. Постійно зростаючий обсяг роботи вимагає цілеспрямованого «розподілу праці». Всі відомства та організації в межах своєї компетенції ведуть оперативну та аналітичну роботу по напрямках, які вони курують. Разом з тим, вироблення позицій країни з усіх стратегічних питань зовнішньоекономічної сфери, які зачіпають геополітичні інтереси Росії та її економічну безпеку, доручена Міністерству закордонних справ. Такий самий порядок встановлений і для зарубіжних представництв, відомств і організацій. 

   Російські бізнесмени та дипломати добре розуміють, що країна без відповідної дипломатії просто не може займати помітне місце у міжнародній економіці, і навпаки. Через активну зовнішню політику російський МЗС намагається створити максимум сприятливих умов для подальшого економічного росту та діяльності російського бізнесу. При цьому звертає на себе увагу ґрунтовність такого підходу до роботи, при якому МЗС не обмежується лише загальним проголошення такої підтримки, а має «свій перелік упущених можливостей та зірваних контрактів або тендерів»[ii]. “Економічна дипломатія” стала життєво важливим компонентом російської зовнішньої політики. Поряд з традиційними функціями, а саме, сприянням торговельному та економічному обміну з іноземними країнами, вона покриває багато інших сфер, таких як інвестиційна співпраця, взаємовідносини з міжнародними економічними організаціями та фінансовими інститутами, регіональними структуру рами, участь у здійсненні аналізу та досліджень глобальних економічних проблем.

    Такі кроки, орієнтовані на конкретні результати, гармонійно поєднуються з загальним напрямком на пріоритетність саме економічних питань. Це чудово демонструє участь Росії у «великій Вісімки», що дозволяє вести мову про проекти багатосторонньої та двосторонньої співпраці у мільярди доларів. Яскравим проявом сучасної економічної дипломатії є також участь російських корпорацій в приватизації українських державних підприємств та відповідна активна дипломатична підтримка їх дій. 

 Економічна дипломатія  в умовах глобалізації   

    Хоча економічна дипломатія і не є чимось абсолютно новим, але  саме зараз, на стадії глобалізації вона набуває нового значення. “В принципі, навіть, за визначеннями можна побачити дуже тісний зв’язок між глобалізацією та економічною дипломатією.”[iii]Адже “у  сучасній глобальній економіці вже не є нормальним намагатися використовувати чітко-відокремлені підходи , які б на практиці розділяли аспекти політики (торгівля, політичні питання, військові справи), урядові установи та бізнес.”[iv]Причому йдеться не тільки про кількісні параметри (зростання чисельності різноманітних , у тому числі, багатосторонніх, угод, міжнародних організацій, інтеграційних об’єднань тощо), а про нову якість відносин: в умовах відсутності узгоджених правил гри на світовому ринки, уряди країн (іноді під помітним тиском транснаціональних корпорацій) вимушені активно створювати юридичні та організаційні засади (framework) для функціонування вже глобалізованої економіки. Дійсно, у глобалізованому світі уряди не стають менш важливими, але вони вимушені змінити свою роль.” 

     Новизна сучасної економічної дипломатії пояснюється ще й загальним відходом від старої, т.зв. “вестфальської” системи, за якою суб’єктами дипломатичних відносин визнавалися уряди та держави (тобто, “суверени”). “А зараз, на додаток до національних держав, виступають також субнаціональні (наприклад, федеральні землі Німеччини), наднаціональні (наприклад, ЄС, НАФТА) та недержавні актори (наприклад, громадські організації та приватні підприємства), які усі приймають участь у розбудові міжнародних відносин”.[v]А тому, “сьогодні, управління міжнародними економічними відносинами не належить більше лише державі, а скоріше пов’язано з громадянськими та комерційними справами. Головними діючими особами цих нових груп інтересів часто-густо виступають бізнес-менеджери,  члени громадянського суспільства та представники недержавних організацій.”[vi]Ті обставини, що економічні процесинабуваютьглобального характеру, багато в чому стираютьграньміж внутрішньоюізовнішньою політикою,часто підпорядковуючипершу другий. Новаситуаціярізко обмежуєдляпереважноїбільшостінаціональнихурядівможливістьвтручатисяв регулюванняцихпроцесів.Механізмиреальногоуправлінняекономікоювсебільшою міроюопиняються врукахнаднаціональнихспівтовариств, міжнародних та національнихнеполітичнихорганізацій,атакожнебагатьохурядівекономічномогутніхкраїн,в першучергуСША,алетакож Японії, Китаю тощо.

     Глобалізація характеризується, між іншим, і значними потоками міграції. Для нашої країни це досить важливо, оскільки в сучасній Європі Україна займає перше місце, за кількістю як емігрантів, так й іммігрантів. Але «другим номером» за обома показниками, з відривом у 10-15 відсотків, йде Німеччина[vii]– одна з найбільш благополучних країн Європи, справжній «економічний двигун» ЄС. Вже один цей факт дозволяє говорити про те, що еміграція власного населення – не обов’язково свідчення негараздів в країні, так саме як наплив іммігрантів – ще не доказ добре налаштованого життя. Все виглядає набагато складніше. Втім, для нас, в даному випадку, важливо, що міграцію в сучасному світі слід розглядати не тільки як постійне та всеохоплююче явище, але й як важливий фактор формування нового світового порядку. 

     Для того, щоб проілюструвати цю тезу, достатньо нагадати ту роль, які відіграли та продовжують відігравати італійська, ірландська, китайська або індійська громади за кордонами власних країн. Мабуть, найчастіше в останні десятиріччя згадувалися хуацяо*(华侨- «закордонні китайці»), багатомільйонна армія яких проживає не тільки в сусідніх країнах (Сінгапурі, Малайзії , Таїланді, Індонезії), але, навіть, в США (3 млн.), Канаді та Перу (приб.1,5 млн. – в кожній). Досить численні громади «хуацяо» у Великій Британії (півмільйона), Франції (300 тис.), Росії (200-400 тис.), тощо. Американський експерт-сінолог, професор Університету Чикаго Д. Рой доходить висновку, що наявність громад «хуацяо» забезпечує Китаю довгострокові переваги на міжнародних ринках, сприяє створенню китайської економічної наддержави в Азії та укріплює її позиції в світі.[viii]Вагомим підтвердженням такого впливу стали інвестиції хуацяо, частка яких в загальному обсязі іноземних інвестицій в Китай сягає 80 відсотків.[ix]

     Останніми роками аналогічну роль починає виконувати й індійська громада за кордоном. Щоправда, її частка в прямих іноземних інвестиціях, які надходять до Індії складає лише 10 відсотків. Але інший грошовий потік – перекази готівки з-за кордону – в п’ять разів перевищують розміри цих самих інвестицій.[x]Не можна ігнорувати й той факт, що індійська діаспора має на своєму рахунку посаду президента Гайани, кілька британських лордів, десятки канадських парламентарів, значну кількість високо посадовців в країнах Африки та обох Америк. Такий політичний доробок не може залишитися непомітним у світі і, звісно, позитивно впливає на відношення до Індії в цілому. Якщо ж до цього додати, що в самих тільки Сполучених Штатах мешкає 200 тисяч мільйонерів індійського походження, що етнічним індійцям там належить 15 відсотків високотехнологічних компаній[xi], а в славетній Силіконовій долині по 25 відсотків висококваліфікованих працівників припадає, знову ж таки, на китайців та індусів[xii], - то вимальовується досить вражаюча картина, яка дозволяє розповсюдити тезу проф. Д.Роя ще й на Індію.

    Інтерес викликає і місце економічної дипломатії в роботі з російськими громадами за кордоном. Виходячи зтого, що, на думку російської сторони, російська діаспоракраїнСНД іБалтіївідчуваєсерйознітруднощі, у тому числі й економічногохарактеру, і не отримуєналежної підтримкивід органівдержавноївлади країнпроживання, Російська Федераціярозглядаєнадання фінансовоїта економічноїпідтримки якоднуз важливихскладовихчастиндержавноїполітикивідносно співвітчизниківвцихкраїнах.Дляданихцілейвикористовуються коштифедеральногобюджету,вмежахасигнувань,затверджениху федеральномубюджетіназазначені цілінавідповіднийфінансовийрік,атакожпозабюджетнихджерел,включаючи участьнеурядових організацій. РосійськаФедераціязаохочуєспівпрацюспіввітчизниківз російськимипідприємницькимиструктурамивсіхформвласності. Крім МЗС, в Російській Федерації створено окремий федеральний орган виконавчої влади - Федеральнеагентствоу справахСпівдружностіНезалежнихДержав, співвітчизників, що проживають закордоном, із міжнародної гуманітарної співпраці(Росспівробітництво). 

  Серед основних завдань на цьому напрямку роботи - взаємодіяз міжнародними, зарубіжними та російськимиорганізаціями, в томучислінеурядовими, з метоюнадання практичноїдопомоги тазалученняфінансовихкоштівдлявирішенняпроблемспіввітчизників за кордоном. На економічні аспекти підтримки співвітчизників вказує й прийняття у червні 2012 р. Державною Думою Росії заяви «Про посилення роботизі співвітчизникамизакордоном іпро розширеннягуманітарноговпливу РосіїнапередодністворенняЄвразійськогоекономічногосоюзу». Якзазначивз цього приводу главакомітетуу справахСНДЛ. Слуцький: "Відповідальністьзароботуіз співвітчизникамищебільше зростаєу зв'язкузі створеннямЄвразійськогоекономічногосоюзу"."Йогостворення неповиннозалишитисяідеєюоднихтількипрезидентів, чиновників і парламентарів.ІдеяєвразійськоїекономічноїінтеграціїповиннаоволодітисамимнаселеннямкраїнЄвразійськогопростору.У першучергу миповинні тутспиратисянапідтримкуспіввітчизниківвцихкраїнах."

    Головна особливість економічної дипломатії на початку XXI століття полягає в її порівняно відкритому характері. Робиться ставка на лідерство в постановці актуальних проблем світогосподарського розвитку, які охоплюють торгово-політичні та інтеграційні аспекти взаємовідносин, ринкові стратегії, а також питання глобального та регіонального розвитку. Особливу активність проявляють, безсумнівно, промислово-розвинуті країни, в розпорядженні яких знаходяться величезні фінансові, організаційні, інтелектуальні, науково-технічні та інші ресурси. Більшість з цих країн спираються на потужний економічний фундамент і мають глобальні інтереси. Тому методи економічної дипломатії набувають особливо важливе значення. А задля створення підґрунтя для їх ефективного використання необхідно, перш за все, сконцентрувати наші економічні інтереси у вигляді чітких політичних цілей, оскільки без справжньої пріоритетності  врахування економічних потреб при прийняті політичних зовнішньоекономічних рішень важко сподіватися на серйозну ділову співпрацю у сучасних умовах, умовах глобалізації економіки, які, серед іншого, передбачають або ініціативне вкладання значних грошових коштів, або координацію дій і партнерство з більш конкурентоздатною стороною.

    Потрібно також чітко розуміти і враховувати у роботі дипломатичного відомства, - починаючі від концептуальних та стратегічних розробок і до здійснення конкретних кроків окремими  дипломатами,- той факт, що економічні інтереси навіть союзних держав можуть і постійно входять в протиріччя, відображаючи гостру конкуренцію на світовому ринку. Колишній міністр зовнішньої торгівлі Бельгії П.Шевальє, виступаючи у 1999 році на щорічній Дипломатичній конференції у Брюсселі так і заявив:” Не забувайте, що торгівля – це війна.(…) У світі торгівлі все використовується для того, щоб захопити або створити для себе ринки.”[xiii]

    Балансування між політичними та економічними інтересами є особливо складною справою, але серйозний підхід до економізації зовнішніх зв’язків вимагає чітко розставлених акцентів. Це, звісно, не виключає того, що по відношенню до окремих країн або груп країн (інтеграцій, союзів) можуть встановлюватися і інші пріоритети: наприклад, підтримання, насамперед, політичних або культурних зв’язків. Втім, робитися це повинно свідомо і з розумінням припустимого рівня, за яким зникають завдання “економізації”.  

    Економічній підхід при розробці зовнішньоекономічної стратегії обов’язково повинен включати і наші стосунки з міжнародними фінансово-економічними організаціями та інтеграційними об’єднаннями, а також позицію України у питаннях, які розглядаються їх органами управління. У тому числі, а може, навіть, особливо, коли ці питання не стосуються безпосередньо нашої країни. Адже якщо ми не будемо приділяти уваги проблемам інших країн (наприклад, Африки), то і вони не будуть вникати у наші потреби і слухати наші аргументи.  На сьогодні ці питання здебільше вирішуються поза Міністерством закордонних справ – в міністерствах фінансів та економіки, в центральному банку тощо. Без сумніву, ці державні установи і надалі повинні говорити своє вагомо слово у професійному обґрунтуванні наших позицій. Але і МЗС не може і не повинен відігравати роль простого статиста. 

Іноземний досвід у питаннях організації економічної дипломатії

    На практиці економізація зовнішньої політики  реалізується через економізацію зовнішніх стосунків, тобто використання засобів політичного, дипломатичного, економічного, військового, культурного та іншого впливу на суб`єктів міжнародних відносин з метою досягнення цілей зовнішньої політики, визначених в результаті її економізації. Усі ці засоби, в умовах економізації зовнішньої політики, повинні розглядатися хоча і не виключно, але перш за все, як такі, що покликані  забезпечити досягнення економічних цілей: сприянню розвитку торгівлі (з першочерговою, але не виключною увагою до експорту), залученню інвестицій (хоча і про забезпечення своїх “форпостів” в інших країнах шляхом вдалих інвестицій теж забувати не потрібно), пошуку ефективних технологій,а також отриманню економічної допомоги та пільгових кредитів. Світова практика демонструє різні варіанти поєднання відомчої відповідальності в галузі економічної дипломатії (див.таб.1). 

   Окрему роль в цьому процесі відіграє економічна дипломатія, як засіб здійснення зовнішньої політики держави у царині її економічних інтересів, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

Організатором та координатором такої роботи логічно виступають зовнішньополітичні відомства окремих держав. Втім, перетинання напрямків відповідної діяльності з зовнішньоекономічними відомствами невідворотно ставить питання про їх взаємодію та співвідношення їх повноважень. Природним був паралельний розвиток діяльності міністерств закордонних справ та міністерств економіки/зовнішньої торгівлі, які в робочому порядку координували та узгоджували свої дії. 

Втім, розвиток міжнародних економічних відносин, ускладнення механізму світової економіки, її глобалізація, загострення міжнародної конкуренції, а в останні роки, поглиблення світової кризи наполегливо вимагали концентрації владних повноважень для прийняття оперативних рішень та забезпечення єдиних політики-економічних підходів. 

 В той же час, окремі міністерства, які на рівні центрального уряду відповідають за певні напрями політики, все більше втягуються в діалог зі своїми закордонними партнерами. Беручи до уваги зростання чисельності міжнародних спеціалізованих конференцій, такі міністерства починають мимоволі виборювати в міністерства закордонних справ місце провідної установи, яка приймає рішення з певних питань.   

 Таким чином відбувається поступова ерозія монополії МЗС щодо міжнародних економічних питань. 

 Відчувши такий сплеск дипломатичної активності інших відомств, міністерства закордонних справ або намагаються блокувати їм доступ на міжнародну арену, або змушені поступово погоджуватися зі своїм новим («другим») місцем на міжнародних зустрічах, набуваючи роль консультанта, координатора міжвідомчої зовнішньоекономічної політики. Проте високопосадовці зі спеціалізованих відомств, беручи участь у розробці позиції країни на міжнародних переговорах, часто-густо не володіють навіть їх первісними навичками, не враховують національних традицій, корпоративної культури або особистих рис характеру своїх партнерів, не знають іноземних мов, що загалом негативно впливає на результат перемов.                                                                                                                             

                                                                                                                                                                                                                 Таблиця 1

Розподіл відповідальності  в галузі  економічної дипломатії

 

Відповідальність

Франція

    Німеччина

Велика Британія

 Італія

Іспанія

   США

Нідерланди

Макроекономічна дипломатія

Міжвідомча координація

- Загальна

 

 

 

 

- Умови

 

 

Прем’єр – Міністр

 

 

 

 

 

 

Арбітраж

Пошук консенсусу (канцлер приймає рішення в 

крайньому 

випадку)

 

 

 

 

Консенсус

 

Міжміністерський Комітет ( Cabinet 

Office)

 

 

 

 

 

Арбітраж

 

 

 

МЗС

 

 

 

 

 

Арбітраж

Уповноважена Комісія з економічних

 питань

Comisión 

Delegada del Gobierno para Asuntos Económicos

 

Арбітраж

Взаємні консультації та Національна економічна

Рада (National Economic 

Council)

 

Пошук 

консенсусу (спільно з Конгресом)

 

Прем’єр – 

Міністр

 

 

 

 

Консенсус   

 ( у крайньому випадку – арбітраж)

Мікроекономічна

дипломатія

 (на рівні підприємств)

 

Відповідальне міністерство

 

 

 

 

Адміністративна установа

 

 

Міністерство фінансів, економіки та промисловості

 

 

 

 

 

 

 

Дирекція зовнішньоекономічних відносин (DREE)

 

 

Міністерство 

економіки та промисловості

(BMWI)

 

 

 

 

 

 

Індивідуалізовані служби зовнішньої торгівлі

 

 

Департамент (міністерство) 

торгівлі та 

інвестицій (DTI)

 

 

 

 

 

 

Підрозділ 

торгової 

політики та сприяння експорту 

(TPEPC)

 

 

 

 

 

Міністерство економічного розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

Національний інститут зовнішньої торгівлі (ICE)

Міністерство економіки та фінансів, державний секретаріат з питань 

зовнішньої 

торгівлі та

 МСП

 

 

 

 

Іспанський інститут зовнішньої 

торгівлі (ICEX)

 

 

Департамент  (міністерство) торгівлі

 

Координаційний Комітет з питань сприяння торгівлі (TPCC) – за участі 14 державних 

установ

 

 

 

 

Міністерство економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

NL Agency 

Відповідальність

Франція

    Німеччина

Велика Британія

   Італія

    Іспанія

    США

Нідерланди

Макроекономічна дипломатія

Радники

-Економічні

-Торгові

-Фінансові

 

Економіка та фінанси:

-DREE (PEE)

- Казначейство

 

 

  •  

Бундесбанк

 

 

МЗС (Foreign 

  1.  

 

 

-МЗС

-Банк Італії

 

Економіка та фінанси:

Мінеконом

Бюджет. деп.

Економічна 

секція:

-МЗС (Department of State)

- Мінфін 

(Treasury|)

 

Економічна секція (МЗС)

Мікроекономічна дипломатія

Безпосередні послуги посольств

 

 

 

 

 

Послуги незалежних установ, які мають окреме фінансування  на відповідні цілі

 

 Економічний (торговий) радник посольства безпосередньо очолює службу сприяння зовнішній економіці (персонал – Мінекономфін)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-Федеральне інформбюро для зовнішньої 

торгівлі (BFAI)

-Торгівельніі 

палати (AHK)

 

 

Економічний 

радник  очолює службу 

подвійного підпорядкування (МЗС та Мінторгівлі) – ¾ персоналу 

наймаються в

країні перебування

 

 

 

 

Інститут зовнішньої торгівлі 

(ICE)

Економ. 

радник (від Іспанського інституту зовнішньої торгівлі – 

ICEX) 

очолює 

службу, 60% прац. – 

місцеві кадри

Економічна 

секція 

очолюється радником з Мінторгу (так саме, як і весь персонал

 секції, вкл.. місцеві кадри)

 

Економ.

 радник від МЗС

Крім того:

Інші установи підтримки бізнесу

  • ТПП

-Бюро регіонального планування 

(DATAR-Délégation

 à l'aménagement du territoire et à l'action régionale)

 

 

- Земельні Бюро іноземної торгівлі

Послуги ТПП та бізнес-клубів

  • ТП

- ТПП

Делегації автономних товариств

- ТПП

 

-Делегації автономних товариств

- ТПП

-ТПП

Мережа 

Франція

Німеччина

Велика Британія

    Італія

   Іспанія

   США

Нідерланди

Державна

2170 агентів + 800 місцевих

-166 працівників Мінекономфін у 120 країнах

 

1200 агентів

-205 комерційних секцій

700 працівників (в т.ч.600-

іноземців) у 80 комерційних секціях в 

64 країнах

90 комерційних секцій 

в 80 країнах

900 агентів 

в 134 

комерційних секціях в 69 країнах

 

 

ТПП

545 агентів

 

76 ТПП у 66 країнах

Торгові палати:

 

1200 агентів

-48 ТПП 

в 70 країнах

 

 

     59 

двосторонніх ТПП

45 ТПП в 29 країнах (головним

 чином, в Л. Америці)

73 ТПП в 65 країнах 

(дуже потужні та незалежні від уряду)

 

Інші

Відділення деяких товариств (як

 правило, 

регіональних), орієнтованих на 

пошук інвесторів

Федеральне інформбюро для зовнішньої 

торгівлі (BFAI):

50 закордонних кореспондентів

-Федеральні Землі: 100 бюро

 

 

 

-Делегації автономних товариств 

(в т.ч. 32 представництваКаталонії за кордоном)

 

 

 

 У зв’язку з цим питання щодо пріоритетності у стосунках між цими двома традиційними державними інституціями набувало не тільки теоретичного, але й практичного значення. Звісно, що більш широкий масштаб зовнішньополітичної діяльності в принципі не припускає пріоритетності у таких стосунках для зовнішньоекономічного відомства.        

     Однак, ціла низка країн (перш за все, Австралія та Канада, але також Швеція,Мозамбік і деякі інші країни, що розвиваються) обрали модель  об’єднаного міністерства закордонних справ та торгівлі (див. схему 1), що, на думку прибічників такого підходу, повинно забезпечити оперативність прийняття рішень та раціональне використання кадрового потенціалу.

 Втім, враховуючи важливість зовнішньоекономічного напрямку та його певну автономію та специфіку, така модель передбачає наявність двох рівноправних керівників у ранзі міністра (в МЗС Швеції, навіть, три керівника в ранзі міністра), що значною мірою нівелює потенційні переваги такого підходу. Економічні дипломати з країн, що використовують дану модель, часто вказують на недостатню компетентність працівників центрального апарату в питаннях внутрішньої економіки та складність у встановлені ними контактів з іншими економічними установами та діловими колами країни. Крім того, на практиці виникає бюрократична тяганина, пов’язана з подвійним підпорядкуванням окремих підрозділів, тощо. 

   Більш детальний аналіз переваг та недоліків такої моделі кілька років тому був здійснений за розпорядженням уряду Італії, але загальний висновок зводився до відмови від наміру об’єднати Міністерство закордонних справ та Міністерство зовнішньої торгівлі країни. Зрештою, у 2008 році Міністерство зовнішньої торгівлі увійшло до Міністерства економічного розвитку.     

Виходячи з необхідності економії коштів та раціоналізації бюджетних видатків, останніми роками МЗС Італії реалізував план реформування, який передбачав суттєві зміни. Метою цього плану було забезпечити концентрацію ресурсів на стратегічних напрямках зовнішньоекономічної політики, чим опікуються чотири структурних підрозділи: Стратегічних та політичних справ; Глобалізації; Європейської інтеграції та Європи; Системної підтримки. Зокрема, Департамент системної підтримки зосереджується на роботі в таких галузях, як торгівля, наука та технології, культура і його основне завдання полягає у представлені за кордоном «повного пакету» партнерських відносин.

   На даний час за підтримку та допомогу італійським підприємцям на світових ринках відповідає Італійський Інститут зовнішньої торгівлі та його представництва за кордоном. Інститут знаходиться у підпорядкуванні Міністерства економічного розвитку, який ставить перед ним завдання та забезпечує відповідне фінансування. В той же час МЗС ставить політичні та геополітичні цілі і розробляє стратегії їх досягнення. МЗС діє через свої посольства, економічні підрозділи яких займаються політичними та соціально-культурними аспектами, пов’язаними з економічними відносинами.   

З метою координації заходів економічної політики в Італії Міністерством закордонних справ та Міністерством економічного розвитку створено «ситуаційну кімнату» (cabinadiregia), в роботі якої також приймають участь представники секретаріату Прем’єр -Міністра, Інституту зовнішньої торгівлі, Асоціації італійських банків, Асоціації італійської промисловості (Confidustria), Інституту зовнішньої торгівлі та кредитного страхування (SACE)  та фінансової установи для підтримки італійського бізнесу за кордоном (Simest).                                                                                                                   

 

                                                                                                                                       Схема 1

                 Структура Міністерства закордонних справ та торгівлі Австралії

 

                                                 

Австралійська торговельна комісія

(Australian Trade Commission)

Завдання:

1. Просування торговельних та інвестиційних інтересів Австралії за допомогою надання інформаційних, консультативних послуг австралійському бізнесу і місцевим урядам.

2. Захист і підтримання добробуту австралійців за кордоном шляхом надання вчасних і відповідальних консульських та паспортних послуг успецифічних місцях за кордоном.

       
   
 

Австралійське агентство

з міжнародного розвитку

(Australian Agency

for International Development)

Завдання:

1.   Надання сприяння країнам, що розвиваються, у зменшенні рівня бідності та досягнення стабільного розвитку відповідно до національних інтересів Австралії.

2.   Просування національних інтересів Австралії шляхом імплементації регіонального партнерства у сферах відбудови і розвитку.

 

 

Організація економічноїдипломатії в даний час є великою проблемою в Словенії. Новий урядоголосивпро реорганізацію, передавши повноваження в питаннях  економічної дипломатії від Міністерствазакордонних справ до Міністерства економічного розвитку і технологій.Але післятого,як в результаті детального обговорення цієї проблеми було досягнуто домовленість між новимміністромзакордоннихсправК. Ержавічем і міністромекономіки Р. Зержавом ,вирішено, що економічну дипломатію,все ж таки, буде здійснювати Міністерство закордонних справ.

        Німецька система підтримки зовнішньоекономічноїдіяльності організована якурядом,такі діловимиколами і складається зтрьохосновнихелементів:дипломатичних іконсульськихпредставництвзакордоном, торгово-промислових палатзакордоном,атакож представництв  Агентства сприяння торгівлі та інвестиціям (GermanyTrade& Investment- GTaI). Всі триінституції присутніна ключовихсвітовихринкахекспорту.Віншихкраїнахнімецькі компанії можуть завждирозраховуватинадопомогу іпідтримку збоку німецькогодипломатичногопредставництваабо консульськоїустанови.Врамкахфедеральногоуряду провідної установою, відповідальною за просування експорту є міністерствоекономіки татехнологій. Крімміністерства закордонних справ ііншихфедеральнихміністерств, є також багатоінших організацій , що беруть участь у сприянні зовнішньоекономічнійдіяльності,  втомучисліустанови окремих федеральнихземель, регіональні об’єднання німецьких підприємців  (черезФедераціюпромисловості Німеччини) тощо. 

   За кордоном, Федеральне міністерство закордонних справ з його 229 зарубіжними представництвами відіграє ключову роль в наданні послуг німецьким компаніям. В тих країнах, де також є німецькі торгівельні палати або представник GTaI, відповідні посольства тісно співпрацюють та координують свою діяльність з ними. Торгівельні палати отримують фінансування від Федерального міністерства економіки та технологій. Крім того, в межах послуги «DEinternational" торгово-промислові палати за кордоном пропонують (за додаткову плату) широкий спектр маркетингових послуг (по окремим галузям та країнам), допомагаючи німецьким компаніям з пошуком конкретних можливостей для бізнесу за кордоном.  Німецькі торгово-промислові палати за кордоном знаходяться в 80 країнах світу. Німецьке агентство сприяння торгівлі та інвестиціям - (GTaI) забезпечує усіма видами ділової інформації, яка необхідна для сприяння виходу на закордонні ринки: інформації про заявки на тендер, оцінки ділових кіл, національні доповіді та аналіз ринку для імпорту, інформації про правила та практичні поради для бізнесу. 

   До речі, оплату маркетингових  досліджень або діяльності, пов’язаної з допомогою в участі у роботі торгових виставок передбачає також американська дипломатична практика. Аналогічні механізми застосовують і дипломати Ірландії, Швейцарії та Франції, які до того ж стягують плату за послуги, надання яких потребує окремих звернень до державних або комерційних установ країни перебування. Розмір плати при цьому коливається в межах $140–160 за одну годину роботи або 450 євро за півдня. (На повний робочий день такої роботи дипломати, як правило, не мають права взагалі.) Причому в багатьох випадках, особливо якщо це стосується маркетингових досліджень, посольства просто укладають субконтракти з місцевими спеціалізованими установами (результати роботи яких можуть корегуватися або доповнюватися дипломатами зазвичай у додатковій довідці). 

    Специфічною є також китайська модель. В Посольствах КНР за кордоном не існує економічних служб, підпорядкованих міністерству закордонних справ. Також не існує окремих представництв китайських міністерств та відомств. Однак, у переважній більшості, при китайських дипустановах за кордоном окремо функціонують Канцелярії торговельних радників (аналог торговельно-економічних місій). Канцелярії торговельних радників функціонують окремо, проте з основних питання здійснюється узгодження дій з Посольством. Фінансується діяльність Канцелярій торговельних радників окремо від Посольств (з рахунків Мінторгівлі КНР). Як правило, Канцелярії працюють у приміщенні Посольств (якщо дозволяє площа) або мають й окремі будівлі в країні перебування (будівництво, оренда фінансуються Міністерством комерції КНР). Крім того, Китай має окремі закордонні представництва недержавних економічних установ.

   В Російській Федерації, попри певні реформи, в цілому зберігається радянська модель розподілу макро- та мікроекономічної дипломатії між двома відомствами – МЗС та Міністерством економічного розвитку. Згідно з п.9 Положення про Посольство Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Росії № 1497 від 28.10.1996р., „в посольствах можуть створюватися відділи та групи з напрямків зовнішньої політики, економічної роботи та інші”. Економічні підрозділи створені та діють у 138 посольствах РФ за кордоном. 

           Механізм забезпечення представництва Міністерства економічного розвитку Російської Федерації за кордоном, а такожфункції торгпредств та їхній статус визначені Постановою Уряду РФ від 27.06.2005р. №401 „Об оптимизации системы торговых представительств РФ в иностранных государствах”.У відповідності до цієї постанови було проведено реорганізацію торговельних представництв РФ за кордоном: у 52 країнах ліквідовані торговельні представництва та і апарати торговельних радників Посольств;у 42 іноземних державах були збережені торговельні представництва РФ і апарати торговельних радників Посольств РФ перетворені в торговельні представництва; у 8 іноземних державах – засновані нові торговельні представництва. 

Торговельне представництво засновується на підставі договору між Російською Федерацією і відповідною іноземною державою і може укладати у встановленому порядку від свого імені угоди й інші юридичні дії, необхідні для здійснення покладених на нього задач, виступати в судах як позивача або представника позивача. Загальне керівництво діяльністю Торговельного представництва здійснює Міністерство економічного розвитку Російської Федерації.

    Фінансування витрат торговельних представництв Російської Федерації в іноземних державах здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету, що виділяються Міністерству економічного розвитку Російської Федерації на утримання закордонного апарату, а також відповідно до законодавства Російської Федерації за рахунок коштів, які надходять від дозволених видів діяльності торговельних представництв Російської Федерації в іноземних державах, як додаткових джерел фінансування. Кадрове забезпечення Торговельного представництва здійснюється Міністерством економічного розвитку Російської Федерації

   Призначення на посаду і звільнення з посади торговельних представників Російської Федерації в іноземних державах здійснюється Урядом Російської Федерації за поданням Міністерства економічного розвитку Російської Федерації, погодженим з Міністерством закордонних справ Російської Федерації.

    В той же час, торговельне представництво є складовою частиною дипломатичного представництва Російської Федерації в державі перебування і діє під безпосереднім політичним керівництвом Посла Російської Федерації в цій державі.

 Найбільш поширеною моделлю організації економічної дипломатії залишається варіант пріоритетності міністерства закордонних справ як центру прийняття та координації дій в цій галузі. Однак, що стосується організації дипломатичної роботи безпосередньо за кордоном, то в цьому практикуються різні підходи – зосередження такої роботи в офісі (відділі) економічного радника; економічних/торговельних структурних одиниць посольств з подвійним підпорядкуванням; торговельних представництв, підпорядкованих міністерствам економіки/зовнішньої торгівлі; економічних структур, які представляють незалежні економічні установи (ТПП, тощо).

    Зокрема, заслуговує на увагу досвід Великої Британії. Для надання безпосередньої підтримки учасникам зовнішньоекономічної діяльності у Великій Британії було створено Британське відомство з питань торгівлі та інвестицій(UK Trade&Іnvestment – UKTІ). Діяльність відомства спільно координується Департаментом бізнесу, інновацій та професійної освіти та Форін Офісом Великої Британії. UKTІ підзвітна як Держсекретарю з питань бізнесу, так і Держсекретарю у закордонних справах. Керівництво Відомством здійснює державний міністр (друга особа у відомствах після держсекретаря), що одночасно входить у структуру обох названих державних органів. 

  Основними завданнями відомства є надання всебічної підтримки британським компаніям, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, а також іноземним компаніям, які інвестують в економіку Великої Британії.Головними цілями є підвищення конкурентоспроможності британських компаній у зовнішньоторговельній та інвестиційній діяльності, поширення присутності британських компаній у всьому світі через експортну діяльність та збільшення якісного рівня інвестицій, які надходять до Великої Британії.

   Штаб квартири відомства розташовані в Лондоні та Глазго. Загальна кількість співробітників - близько 2300 чоловік, включаючи штатних працівників, позаштатних радників та персонал у посольствах, комісіях, торгівельних представництвах Великої Британії за кордоном, а також у дев’яти англійських регіонах. Шотландія, Уельс та Північна Ірландія мають власні системи/організації з підтримки міжнародних економічних зв’язків. Відомство приділяє головну увагу організації співпраці з бізнесом саме через регіональні установи.

  Британське відомство з питань торгівлі та інвестицій має 9 регіональних директорів з питань міжнародної торгівлі - по одному в кожному агентств регіонального розвитку: Лондонському, Південно-східному, Південно-західному, Північно-східному, Північно-західному, Східно-центральному, Західно-центральному, Йоркширско-хамберскому, Східної Англії. Мета створення посад вищезгаданих директорів - посилення ролі місцевої влади в підвищенні ефективності роботи держави по сприянню зовнішньоекономічній діяльності. До обов’язків директорів входять:

• розробка регіональної зовнішньоекономічної  стратегії;

• надання сприяння малому й середньому бізнесу через  консультантів по експорту;

• надання сприяння великим компаніям.

   Таким чином, Британське відомство з питань торгівлі та інвестицій є основним органом, який здійснює практичну імплементацію питань економічної дипломатії Великої Британії. 

   Економічні служби дипломатичних представництв Великої Британії (комерційні секції – commercial sections) є складовою частиною UKTІ. Всього за межами країни діє 162 секції у 96 державах, в яких працює понад 1200 співробітників. Керівник та певна кількість співробітників (зазвичай 1-2) (усього близько 200 дипломатів) належать до дипломатичного складу (ротація кожні 3-4 роки з можливістю продовження терміну у окремих випадках), в той час, як інші працівники (2-6) наймаються у країні перебування на довгостроковій основі та забезпечують постійність та наступність у роботі. Фактично місцеві фахівці укладають контракти без визначення терміну дії. 

   Головними функціями згаданих секцій у країнах їх перебування є: сприяння британським компаніям у виході на місцеві ринки; залучення інвестицій до економіки Великої Британії; надання сприяння розвитку двосторонніх зовнішньоторговельних зв’язків, в тому числі організації ділових візитів. Виконання зазначених функцій здійснюється відповідно до бізнес-плану, розробленого по кожній країні, який включає до себе перелік заходів, спрямованих на просування британських товарів та послуг, та збір інформації, яка може бути корисна для компаній з Великої Британії.

    Американські торгові представники працюють у тісній взаємодії з Global Trade Promotion– спеціалізованою організацією зі сприяння торгівлі, яку створено при Міністерстві торгівлі США, а також із низкою інших аналогічних установ федерального рівня. Але, наприклад, у Німеччині та Китаї зовнішньополітичні відомства не пов’язані з комерційною дипломатією. А комерційні дипломати Японії і Південної Кореї є державними службовцями спеціальних державних агентств сприяння торгівлі та інвестиціям. 

  Місце та роль МЗС Португалії в роботі  щодо забезпечення ефективності просування національних товарів на зовнішні ринки, залучення іноземних інвестицій та інших аспектів економічної дипломатії визначається загальним режимом роботи економічної дипломатії , який затверджено Постановою Ради Міністрів Португалії № 152 від 09.11.06. Згадана Постанова розуміє «економічну дипломатію» як діяльність державних і громадських установ за межами національної території, з метою здійснення необхідного внеску у прискорення економічного зростання, створення сприятливого клімату для інновацій і технологій, створення нових ринків та забезпечення якісної зайнятості в Португалії.

   Постанова передбачає, що основні цілі економічної дипломатії полягають у тому, щоб: 

а) підтримувати імідж Португалії як країни – високоякісного виробника товарів та надання послуг на експорт, як туристичного напрямку з передовим досвідом  і пріоритетної території з точки зору намірів інвестування в умовах глобалізації світової економіки;

б) культивувати і розвивати відносини з провідними іноземними економічними агентами, які мають або можуть мати відносини з Португалією, включаючи виробників промислової продукції, інвесторів та туристичних операторів;  

в) підтримувати зовнішньоекономічну діяльність португальських компаній, включаючи підтримку маркетингової стратегії щодо  розвитку виробничих потужностей за кордоном, а також у виявленні можливостей для зростання національного капіталу в цілому для країни та для окремих підприємств. 

    Генеральний директор МЗС з питань техніко-економічного співробітництва входить до т.зв. Контрольного комітету (comissãodeacompanhamento), який займається координацією дій різних державних установ в питаннях зовнішньоекономічної діяльності, оцінює стан такої роботи, затверджує основні завдання на наступний рік, тощо. До складу Комітету входять також члени уряду, президент Португальського агентства з інвестицій та зовнішньої торгівлі (АІСЕР) та Президент Інституту туризму Португалії. В засіданнях Комітету активно приймають участь дипломати, які мають досвід у вирішенні питань, які обговорюються у відповідності до порядку денного. Конкретні завдання для дипломатичних установ в окремих країнах в частині їх роботи по розвитку економічного співробітництва розглядаються на спільних моніторингових комісіях і затверджуються спільним наказом Міністра закордонних справ та Міністра економіки, інновацій та розвитку Португалії.

     За оцінками дослідників із Нідерландського інституту міжнародних відносин, загальна чисельність комерційних дипломатів§у світі – близько 20 тис. осіб, а їх діяльність коштує приблизно півмільярда доларів на рік. Причому, ці цифри не стосуються послів та посланників, які можуть займатися питаннями комерційної дипломатії на додаток до своїх основних функцій, а також працівників недипломатичних установ (представництв ТПП, бізнес-асоціацій тощо), які виконують функції, близькі до комерційної дипломатії (корпоративна або бізнес-дипломатія).

                                                                                                                                 Таблиця 2

                            Представництво комерційної дипломатії 

 

 

Країна

Частка у 

світовій 

торгівлі (%)

Кількість 

комерційно-дипломатичних представництв за кордоном

 

Персонал 

комерційно-дипломатичних представництв за кордоном

Німеччина

10.0

220

 

США

9.6

150

 

Японія

6.3

80

780

Китай

5.8

50

 

Франція

5.2

156

 

Велика Британія

4.1

200

1500

Канада

3.6

100

585

Південна Корея

2.6

141

 

Швеція

1.3

40

235

Швейцарія

1.3

140

 

Бразилія

1.0

57

193

Польща

0.7

77

 

 Джерело:Kostecki M., Naray O. Commercial Diplomacy and International Business. Netherlands Institute of International Relations “Clingendael”, April 2007, ISSN 1569-2981, p. 6.

    Слід зазначити, що на практиці не всі комерційні дипломати зосереджені «під дахом» національного посольства. Наприклад, свої закордонні представництва мають окремі держоргани Російської Федерації: митна служба (у шести країнах, у тому числі, в Україні, Франції, Фінляндії), Федеральна служба по контролю за незаконним обігом наркотиків (у восьми країнах), міграційна служба тощо. Досить поширеною є практика створення закордонних представництв і економічними відомствами, у тому числі центральними банками та агентствами сприяння інвестиціям. Приміром, представництва центральних банків розташовуються не тільки у провідних фінансових центрах, таких, як Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт, а й у Брюсселі, Парижі, Токіо, Сінгапурі тощо. Причому, це стосується центральних банків як промислово-розвинутих країн (ФРН, Австрія, Італія, Норвегія, Японія), так і країн, що розвиваються (Китай, Індонезія, Таїланд, Угорщина тощо). За даними ЮНКТАД, закордонні установи має більшість національних агентств сприяння інвестиціям. Водночас, практика таких країн, як Канада, Ізраїль і деяких інших, передбачає створення відповідних місій при посольствах та консульствах. Однак експерти вважають це малоефективним, оскільки дипломати не мають спеціальних знань, потрібних для такої роботи, і до того ж вони змушені втягуватися у конфлікт інтересів, який зазвичай виникає.

    Особливо місце в інституціональній структурі органів економічної дипломатії займають установи, яка забезпечують надання міжнародної допомоги. Деякі аналітики відзначають, що «зовнішня економічна допомога є зручним інструментом, за допомогою якого держава-донор має прямий вплив на країни, її приймають». Це універсальний механізм залучення країн, яким вона надається, в безпосередню залежність від «донору». У всьому світі міжнародна економічна допомога є важливим інструментом міжнародної політики. Знедавнього часу  фінансова допомогакраїнам, що розвиваютьсявиділяєтьсявибірково - лишетим зних,депроводиться «правильна» політика з розвитку ізміцненнюінститутівгромадянськогосуспільства,а небіднимкраїнамвзагалі, якце булораніше.Прикладамитакогопідходуще кілька років тому сталипрограмаадміністраціїДж.БушаMillennium Challenge Accountі новаполітикаСвітовогобанку.

В багатьох країнах світу для реалізації завдань на цьому напрямку економічної дипломатії створюються окремі інституції. Зокрема, в системі МЗС Португалії функціонує спеціальна державна установа, -Португальський інститут підтримки розвитку(InstitutoPortuguêsdeApoioaoDesenvolvimento– IPAD), на яку покладені обов’язки самостійного здійснення та координації діяльності інших державних установ, спрямованих на надання технічної та гуманітарної допомоги країнам, що розвиваються. Основні принципи такої допомоги щорічно викладаються в Меморандумі Співробітництва Португалії. Ця установа, існує з 1975 року і протягом минулого часу неодноразово змінювала свою назву та корегувала цілі своєї діяльності. В сучасному вигляді IPADіснує з січня 2003 року і входить до системи МЗС Португалії, але має певну автономію, особливо в питаннях кадрової політики та використання фінансових активів. У відповідності до законодавства, Інститут підпорядковується безпосередньо Міністру закордонних справ, але на практиці ці функції делегуються Державному секретарю з питань закордонних справ та співробітництва.  Безпосередньо Інститутом керує президент, який має трьох заступників. 

За штатним розкладом в Інституті 183 посади. Фактично на даний момент 

працює біля 140 осіб. Крім того, Інститут надає 600 стипендій для навчання 

громадянам країн-бенефіціарів та залучає до роботи в цих країнах 300 

контрактників (головним чином, вчителів).

 

   Основними напрямками міжнародної допомоги, яка здійснюється самим Інститутом або координується ним є:

-   Культурний аспект розвитку;

-   Підтримка сталого розвитку та боротьба з бідністю;

-   Підтримка демократії, державного управління та укріплення правопорядку;

-   Участь в міжнародних багатосторонніх угодах по підтримці розвитку;

-   Підтримка безпеки людей;

-   Військово-технічне співробітництво;

-   Управління співробітництвом.

    В географічному аспекті пріоритет надається країнам Спільноти португаломовних країн: Анголі, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау, Сан-Томе і Принципі, Кабо Верде та Тимору-Леште. (Бразилія вважається достатньо розвинутою і розглядається, скоріше, як партнер в наданні міжнародної допомоги, аніж країна-бенефіціар.) У якості координатора ІPAD спільно з Мінфіном визначає цілі щорічної програми допомоги та конкретні заходи, а також надає допомогу окремим відомствам щодо визначення правильного використання коштів по кожному заходу. Інститут також здійснює контроль за виконанням кожним відомством запланованих заходів та ефективністю використання коштів, про що доповідає Міністерству фінансів.

  Характерно, що  пост-радянський період Росія виділялася як раз тим, що була чи не єдиною з великих світових держав, яка майже не використовувала  цей інструмент. Навіть збільшені останнім часом суми виглядають досить скромно на тлі інших країн. Обсяг міжнародної економічної допомоги 23 країн ОЕСР, що входять в Комітет підтримки розвитку, склав в 2010 році майже $ 129 млрд. Причому Китай, Бразилія та ПАР витратили на ці цілі близько $ 12 млрд, а Індія в травні 2011 року оголосила, що тільки на допомогу Африці витратить в найближчі три роки не менше $ 5 млрд. Втім, враховуючи важливість міжнародної допомоги як ефективного інструменту економічної дипломатії в Росії наприкінці 2011 року було прийнято рішення щодо створення Російського агентства міжнародного розвитку.

    Слід враховувати, що ефективність роботи економічних (комерційних) дипломатів за кордоном визначається не тільки і не стільки їх кількістю, скільки якістю – тобто рівнем професійності та порядком організації їх роботи.                                                                                                                             

                                                                                                                        Таблиця 3

                                   Типологія кадрів економічної дипломатії

        

Спектр представників комерційної дипломатії досить широкий: від найвищих державних службовців (президента, прем’єр-міністра, міністрів та депутатів парламенту) до посла і дипломатичних представників нижчого рангу, таких як керівники торгових представництв, комерційні аташе тощо. Розмірковуючи над словами прем’єра ще ХІХ сторіччя У. Піта про те, що ”Британська дипломатія – це британська торгівля”, сучасний дипломат зробив висновок: “Посольська дипломатична служба потребує осіб, так би мовити, іншої віри, тому що торгівля – це не справа людей, які сидять за столом та пишуть доповіді, чим, власне, і зайняті дипломати.”[xiv]

Вибір типу економічного дипломату визначається в залежності як від установи, яка виступає у якості основного провідника економічної дипломатії та координатора дій в цій царині, так і від загальних управлінських традицій відповідної держави та типу стосунків між державою та приватним сектором. Наприклад, в Непалі у 2002 р. під егідою прем’єр-міністра було створено Координаційний Комітет Економічної Дипломатії (EconomicDiplomacyCo-OrdinationCommittee), до якого взагалі увійшли як урядовці (у тому числі міністри), так і представники приватного бізнесу.

Зокрема, тип державного службовця притаманний як країнам з міцними патерналістськими традиціями, так і країнам, в яких існують розвинуті об’єднання приватного сектору, здатні забезпечувати своїм підприємствам дієво допомогу за кордоном, залишаючи економічним дипломатам лише їх специфічну роботу, пов’язану з міждержавними відносинами. Як можна побачити з даних таблиці 4, від типу економічної дипломатії значною мірою залежить і безпосередня організація роботи, яку характеризують витрати робочого часу на різні види діяльності.

                                                                                                                  Таблиця 4

       В умовах розвитку регіональних інтеграційних об’єднань важливу роль відіграє також координація дій економічних дипломатів, які представляють країни-члени таких об’єднаю за кордоном. Взірцем такої координації може бути робота представництв Європейського Союзу, які здійснюють цю функцію в різних країнах, постійно організуючі консультації та спільні акції з торговельними представниками та економічними радниками посольств усіх країн-членів ЄС, що присутні в країні перебування. 

 Окрема увага в галузі економічної дипломатії приділяється роботі з транснаціональними корпораціями. П'ятдесят років тому існувало лише кілька сотень транснаціональних корпорацій (ТНК), натомість зараз їх кількість сягає сімдесяти  тисяч, а кількість їхніх закордонних філій наближається до мільйонної позначки. Однак, не слід вважати ,що глобалізація діє в напрямку зменшення значення держави,оскільки переговорний механізм, насправді, набагато складніший.  Роль держави як і раніше залишається помітною (навіть, «визначальною»), але кількість акторів на «дипломатичній сцені» збільшується і розподіл сил між ними та набор інструментів змінюються. Тим не менш, відносна потужність держави не зменшується (незважаючи на деякі песимістичні прогнози з цього питання), а може навіть збільшується. Cлід мати на увазі, що насправді виробничі потужності ТНК не можуть бути переміщені в інші країни так само легко, як це здавалося ще зовсім недавно і таким чином «тиснути» на державні органи країни перебування. Крім того, співвідношення між державними органами та ТНК часто змінюються з плином часу: наприклад, в проектах, таких як розвідка нафтових родовищ , ТНК можуть мати перевагу спочатку, але як тільки проект буде завершений, ця перевага втрачається (т.зв. «модель поступової відмови у підтримці» - ‘obsolescingbargain’ model). Взагалі, держави також адаптувалися до нових умов і змінили свою політику таким чином, щоб будувати ділові відносини та економічної стратегії, з урахуванням інтересів ТНК. Наприклад, Угорщині вдалося використати Європейський союз у своїй боротьбі проти майнових позивів з боку ТНК, поданих ними до приєднання Угорщини до ЄС. Таким чином, вдалося досягти зменшення відносної потужності ТНК у відносинах з державою. З іншого боку, держави деколи використовують ТНК для досягнення цілей зовнішньої політики. Таким чином, відносини між державою та ТНК не можна розглядати у якості «гри з нульовою сумою» (коли виграш однієї сторони означає програш у такій самій сумі для іншої сторони), тобто збільшення потужності ТНК не означає неминучого зниження сили держави.  Держава, як і раніше залишається інститутом, який повинен забезпечити дотримання встановлених правил та норм.  Таким чином, влада держави не зменшилася, але змінилася  і тепер державні органи різних країн повинні вести переговори з ТНК, втягуючись у свого роду «трикутну дипломатію». Одночасно, ТНКздійснюютьсвоюдіяльністьподекількох каналах: особистауніяміжбізнесом ідержавнимиустановами таротаціїкадрів міжними;фінансуванняполітичнихпартій талобізм і корупція, використання засобів масовоїінформації і,нарешті, консультації з владоюз питань, які викликають загальнийінтерес. ТНКчастонамагаютьсяпроводитивласну "корпоративну дипломатію» за кордономі втручатисяу внутрішнісправисувереннихдержав,які їхприймають.Зокрема, транснаціональні корпораціїактивновикористовуютьдержавне антимонополістичнерегулювання у боротьбі з конкурентами – іншими транснаціональними корпораціями на території країни-реципієнта. 

Як зауважив один голландський дослідник, “Майкрософт” та “МакДональдс” належать до найбільш явних дипломатів США, так само, як “Нокіа” є посланником Фінляндії у світі[xv]”. Сьогодні компанії швидко транснаціоналізуються, поширюючи свій бізнес на весь світовий простір. Лідерами у цьому процесі визнаються компанії харчової, фармацевтичної, нафтової галузей та електроніки, які дедалі активніше долучаються до дипломатичної діяльності. ТНК змушені вести відповідний діалог не тільки з офіційними установами, а й з НДО (як національними, так і міжнародними). Причому останні можуть виступати як «адвокатами» ТНК (наприклад, у питаннях створення відповідних умов для функціонування міжнародного бізнесу), так і їх опонентами (найчастіше – в екологічних питаннях). У новій системі міжнародних відносин за державними акторами у царині зовнішньоекономічних відносин фактично залишається економічна та комерційна дипломатія, тоді як на недержавних «гравців» випадає корпоративна, ділова дипломатія і дипломатія НДО. «Альтернативні» («недержавні») дипломати часто діють незалежно від МЗС. Причому діяльність «недержавних дипломатів» більш характерна для промислово розвинутих країн.                                                                                                                           


*Враховуючи , що дана стаття не присвячена спеціально дослідженню китайської еміграції, автор дозволяє собі використання цього терміну в зазначеному значенні (як це широко прийнято в публіцистиці), хоча в Китаї використовується ціла низка для зазначення різних частин «закордонних китайців», а «хуацяо» , згідно п.2 ЗаконуКНР стосовно охорони інвестиційних прав  повернувшихся «хуацяо», означає лише «китайських громадян, які постійно проживають за кордоном», причому за умови, що вони « мають законне право на проживання» у відповідній країні. Щодо «закордонних китайців», які мають іноземне громадянство, то їх  називають "хуажэнь" ( 華人), тощо.

§Хоча в спеціальній літературі терміни «економічний! та «комерційний» дипломат деколи використовуються як нерівнозначні, для цілей даного дослідження вважається, що це синоніми.

 

[i]Foreign Exchange, Nov/Dec.,2003,p.1

[ii]НезависимаяМолдова, 4 января2003, с.1 

[iii]Muller M. South African Economic Diplomacy in the Age of Globalisation.- International Studies Association, 41th Annual Convention, L.A., 2000, p.1

[iv]Цит.за: Ibid.,24

[v]Saner R., Yiu L. International Economic Diplomacy: Mutations in Post-modern Times – Discussion Papers in Diplomacy, No.84, January 2003, Netherlands Institute of International Relations “Clingendale”,p.11

[vi]Ibid.,p.36

[vii]І. Марков «Сучасна трудова міграція українців в Європі: підсумки комплексного дослідження української трудової міграції до країн ЄС та Російської Федерації». – В зб.: «Новітня еміграція: проблеми соціального та національного сирітства».- Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою/Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2010, с.40

[viii]Див.: D.Roy “China's Foreign Relations”  (London: Macmillan Press, 1998) та  D.Roy "China's Democratised Foreign Policy," Survival, April-May 2009

[ix]А. Аладин «Китайський гамбит» - ИА «Русские новости», 09.08.2010

[x]Parag Khanna«Bollystan: India's Diasporic Diplomacy» -Foreign Policy Centre, 2005, рр., 22, 23.

[xi]Ibid., p.5

[xii]А.Г. Ларин. Китай и зарубежные китайцы. – Институт дальнего Востока РАН, М., 2008, с.9

[xiii]Цит.за: Coolsaet R. Historical Patterns in Economic Diplomacy. From Protectionism to  Globalisation. The

    case of Belgium – ISA 2001,Chicago, p.3

[xiv]Clarc E. Corps Diplomatique. L.,1973. P. 152.

[xv]Foreign Affairs, Sept./Oct., 2001, p. 2.

Поділитися

Коментар