Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

З ДУМКОЮ ПРО РОСІЮ

Українська

Відносини з Росією - це питання від якого багато в чому залежить майбутня життєздатність України як незалежної держави. Ключове завдання стратегічної ваги на російському напрямку полягає у поверненні тимчасово окупованих АРК і частин територій Донецької і Луганської областей. Головне – не допустити довготривалого замороження конфлікту. Для цього має бути передусім політична воля, визначення стратегії дій, злагоджена робота усіх державних структур та тісна взаємодія зі світовим співтовариством і, від чого неможливо відмовитись, готовність до застосування силових засобів. Нажаль, враховуючи кардинальну несумісність позицій сторін разом з відсутністю чіткого бачення стратегії дій, на порядок денний в нинішній ситуації виходить варіант заморожування конфлікту.

У нашому випадку задля протистояння російській агресії, виходячи з існуючого понятійного розуміння гібридних війн - спільне використання силових, політико-дипломатичних, інформаційно-психологічних, фінансово-економічних та кібер-інструментів - має бути розроблений по кожному з зазначених напрямів і задіяний комплекс необхідних відповідних заходів на шляху протидії ескалації та запобіганню широкомасштабної війни та гібридним загрозам з боку Кремлівської влади. Важливим напрямком має залишатися посилення інтернаціоналізації процесу врегулювання ситуації на Донбасі.

Окреме питання щодо миротворчої місії, її запровадження та ефективності - тут не все так просто, а його вирішення потребує серйозних кваліфікованих дипломатичних зусиль. Це слід розуміти, а не заспокоюватися, сподіваючись виключно на “блакитні шоломи”.

Слід враховувати той фактор, що РФ залишається сусідом України і рано чи пізно з нею доведеться будувати повоєнні відносини на засадах незалежності, територіальної цілісності, принципах міжнародного права та захисту власних національних інтересів. А отже, необхідно розробити і на відповідному законодавчому рівні ухвалити Державну стратегію діяльності України на російському напрямку на коротко, середньо і довгострокову перспективу, визначивши фази імплементації, чіткі механізми реалізації, розуміння поставленої мети і бачення її наслідків.

Що стосується проголошеної лише на четвертий рік війни з РФ ідеї щодо необхідності денонсації окремих положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, питання слушне, але трохи запізніле.

Навколо долі договору почали точитися запеклі дискусії як з боку фахівців, так і тих, хто себе вважає такими. Занепокоєння виникають через можливість денонсації разом зі всім документом статті 2 в якій “Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів”. Або побоювання, що денонсація тільки окремих положень руйнуватиме цілісність документа. Крім того, зазначається, що позови України до Міжнародного кримінального суду проти Росії ґрунтуються також і на порушенні РФ основних його статей, передусім другої статті тощо. Вважаю, що остаточну відповідь повинні надати фахові юристи-міжнародники. Прислуховуватися слід саме до них.

До кінця вересня цього року ми маємо остаточно вирішити питання, чи продовжувати дію Договору на наступні 10 років, чи ні. Через російську агресію основні положення договору вже втратили політичний зміст. Тому, можливо, без зайвого піару, відмовитись від пролонгації документу на наступні 10 років, відповідно до статті 40 Договору, або зовсім не робити зайвих кроків.

Безперечно, буде потрібен новий документ. Але, як вказує практика, це займе не один і не два роки і лише за умови припинення війни. Для цього має бути нове осмислення ситуації. Отже, життя покаже.

 

П.Кір’яков

Надзвичайний і Повноважний Посол

 

Поділитися

Коментар