Вже третій рік поспіль – починаючи з 2016-го – Генасамблея ООН схвалює резолюцію з ідентичною назвою "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна".

Цей рік не стане винятком. Наша держава у співавторстві з кількома десятками інших країн знову внесла на розгляд кримське рішення. Його назва знову та сама, але зміст цього разу – дещо інший.

Рік, що минув, не обійшовся без змін в окупованому Криму, на які ООН просто зобов’язана звернути увагу. За цей рік стало зрозуміло, як Росія прагне досягти "непрямого визнання" анексії – і ми розраховуємо, що ООН зупинить ці спроби.

Та головне інше.

Минулий рік підкреслив проблему політв’язнів, зробив її наднагальною. Не лише Україна, а й світ прагне врятувати бранців Кремля, тому ця резолюція також – про конкретних людей із конкретними історіями, і в цьому її унікальність навіть для Організації Об’єднаних Націй.

У четвер, в обідню пору у Нью-Йорку та ввечері за київським часом, резолюцію розглядатиме профільний Третій комітет Генасамблеї ООН. І хоча її остаточне затвердження відбудеться в грудні на пленарному засіданні Генасамблеї, саме нинішнє голосування є визначальним.

Ми ще не знаємо, скільки держав проголосує за цьогорічний проект, та віримо, що світ підтримає Україну.

А наразі є сенс детальніше пояснити, у чому полягає новизна цьогорічного документа.

1. Бранці Кремля

Цього року основна увага резолюції приділяється питанню, щодо якого, на жаль, ми практично не маємо прогресу в перемовинах з Росією. Це питання – звільнення політичних в’язнів.

Зокрема, у проекті резолюції йдеться, що з 2014 року російська влада застосовує тортури, вибиваючи неправдиві свідчення у політично мотивованих справах, а також здійснює незаконні затримання та арешти громадян України.

Документ називає конкретні імена.

Він згадує Олега Сенцова, Володимира Балуха, Еміра-Усейна Куку, які на знак протесту проти російського свавілля були змушені оголошувати голодування.

Звісно, резолюція не перераховує всіх заручників-українців, що перебувають у російських в’язницях. Їх значно більше, від Кольченка до Сущенка і далі... Та поза тим, поіменне включення хоча б кількох політичних бранців Кремля в офіційний документ ООН є надзвичайно важливим елементом боротьби за визволення всіх наших співвітчизників.

Особисто я пригадую лише два випадки в історії ООН, коли в резолюціях ГА засуджували переслідування конкретних осіб – йдеться про лідера боротьби з апартеїдом Нельсона Манделу та м’янмарську опозиціонерку Аун Сан Су Чжи. Ці люди вписали свої імена у світову історію, а їхнього звільнення вимагав увесь світ.

Включення в цьогорічну резолюцію Сенцова, Балуха та Куку є "охоронною грамотою" для них, а також для десятків інших незаконно затриманих Росією громадян України. Допоки їхні імена лунають на міжнародних майданчиках, лишається надія на їхнє безпечне повернення на Батьківщину.

2. Зв'язок із затриманими українцями

Друга особливість резолюції стосується всіх українців, ув’язнених на контрольованих росіянами територіях.

Документ закликає Російську Федерацію надати міжнародним експертам з Європейського комітету з питань запобігання катуванням та Міжнародного комітету Червоного хреста, а також українським консульським посадовим особам інформацію про стан здоров’я і умови утримання та доступ до співвітчизників. Резолюція також вимагає дозволити Уповноваженому Верховної ради з прав людини відвідувати політичних заручників у Криму та на російській території.

Не менш важливим елементом є заклик до Росії гарантувати українським ув’язненим дотримання їхніх прав відповідно до норм міжнародного права (це стосується і тих, хто оголосив голодування), а також поважати Мінімальні стандартні правила ООН щодо поводження з в'язнями (так звані "Правила Нельсона Мандели").

І це не пуста вимога. Всім добре відомо, як російська репресивна машина може ламати людей, застосовуючи проти них фізичне та моральне насильство.

3. Основоположні права кримчан

Резолюція вимагає від Російської Федерації припинити практику залучення жителів Криму до участі у її військових операціях, а також зупинити депортації українських громадян з Кримського півострова за те, що вони не набули російського громадянства.

Окремо робиться наголос на гарантуванні права на свободу висловлювання та мирного зібрання на контрольованій росіянами території, в тому числі під час одиночних пікетів громадян. Наголошується, що російська сторона повинна утриматися від дискримінації та покарання тих, хто висловлюється проти російської окупації.

4. Статус Криму

Анексія Криму незаконна, жодних змін його статусу не відбулося, і це – не новина для ООН.

Та цьогорічна резолюція йде далі.

У ній міститься вимога до міжнародних організацій та спеціалізованих установ ООН позначати в офіційних документах український півострів лише як "Автономна Республіка Крим та місто Севастополь (Україна), які є тимчасово окупованими Російською Федерацією".

Цей новий елемент у рішенні ООН має привести міжнародні інструменти у відповідність до українського законодавства щодо статусу АР Крим та міста Севастополь. Для Росії звужується можливість маніпуляцій з наданням національних статистичних даних, з урахуванням інформації з Кримського півострова, з намаганням таким чином легітимізувати незаконну анексію.

Нове формулювання є також своєрідним дороговказом для інших держав.

Тут не може бути місця для "території з невизначеним статусом".

Документ чітко зазначає, яка територія є жовто-блакитною, а яка – триколорною, і щодо Криму немає жодних різночитань.

Тому, коли наступного разу в шкільних підручниках або атласі умовної "держави ікс" Крим буде позначений "не українським", можна буде правомірно посилатися на положення резолюції. Звісно, після того, як цей документ схвалить Генасамблея ООН.

5. Посилення ролі ООН та її генерального секретаря

Від очільника ООН вимагається підготувати на наступну, 74-ту сесію Генеральної Асамблеї звіт про виконання цієї резолюції та розробити рекомендації для подальших дій.

Україна бере активну участь в реалізації цілей і завдань Організації Об’єднаних Націй. Прагнемо, щоб і ООН відчувала свою відповідальність.

* * * * *

Чому це все важливо?

Україна обрала політико-дипломатичний шлях врегулювання конфлікту з Росією. Цьогорічна резолюція є одним із інструментів, який ми використовуємо в цьому процесі. Із цим документом Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні матиме більше можливостей. Положення документа також будуть враховані під час просування наших позовів проти Росії в міжнародних судах.

Будемо відверті: негайного дива не станеться.

Ця резолюція не призведе до деокупації Криму "вже сьогодні".

Генеральна Асамблея та ООН – не поле для моментальних тріумфів. Тут триває гра в довгу, в якій один документ готує ґрунт для наступного. Якби не було в 2014 році резолюції про територіальну цілісність України, то не з’явилися би в 2016-2017 роках резолюції про права людини в окупованому Криму.

За останні чотири з половиною роки, попри відчайдушну протидію росіян, держави-члени ООН пробили в умовній міжнародній космічній станції – у російському кораблі, що намагається жити за своїми законами, – три невеликих, але важливих отвори. Один з них – для захисту територіальної цілісності України та два – для захисту прав людини на Кримському півострові.

Жоден із цих ударів не є смертельним для країни-агресора, але кожен з них має наслідки, які згодом неминуче стануть фатальними.

Тож ми будемо лупати цю стіну й надалі. Схвалювати нові документи та підтримувати міжнародний тиск на Росію, допоки українські бранці не повернуться на Батьківщину, а український Крим не возз’єднається з рештою України.

Бо, як би хто не мріяв у Кремлі, питання Криму не закрите ані для України, ані для міжнародної спільноти.

І, до речі, цього року ми не будемо обмежуватися лише правозахисною тематикою. Плануємо відкрити новий політичний фронт боротьби з мілітаризацією Криму. Проект відповідної резолюції вже готовий і буде представлений ближчим часом.

Автор: Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України, з Нью-Йорка, для "Європейської правди"