Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Обмеження Зеленського: чому президент урізав власні повноваження у зовнішній політиці

Українська

Цього тижня Міністерство закордонних справ суттєво "набрало ваги" у державній системі. Зміна не стала аж зовсім несподіваною – ті, хто стежить за "дипломатичними чутками", знають, що міністр Пристайко працював над нею ще від початку літа, коли долучився до команди президента Зеленського.

Однак і переоцінити важливість цих змін також навряд чи можливо. Бо таке сталося ледь не вперше від часів незалежності.

Президент з власної волі, без примусу і без тиску, позбувся частини власних повноважень та віддав їх у МЗС. Ламаючи, до речі, стереотип про концентрацію влади на Банковій після перемоги Зеленського.

Коротко про ці зміни "Європейська правда" написала ще у середу: своїм указом Зеленський відмовився від права узгоджувати призначення дипломатів на посади як у МЗС, так і у дипмісіях України за кордоном.

Старий порядок діяв від 2008 року.

Тодішній президент Ющенко своїм указом зобов'язав МЗС узгоджувати з Банковою всі більш-менш вагомі призначення. Не лише заступники міністра, а й керівники департаментів, управлінь МЗС, радники-посланники та радники у дипмісіях (тобто усі працівники посольств вище за першого секретаря) – усі ці люди не могли бути призначені, доки Банкова не дасть по кожному з них персональну згоду.

Звісно ж, особисто президент такими дрібницями не займався. Натомість додаткові владні повноваження за цією схемою отримував заступник глави секретаріату, потім адміністрації, а потім – офісу президента.

Практично всі дипломати (і чинні, і колишні), з якими спілкувалася ЄвроПравда з цього приводу, називали ситуацію, яка була досі, кричуще неправильною.

В Україні, по суті, було два міністри закордонних справ.

Один – офіційний, у статусі глави МЗС. Передбачений Конституцією.

Інший – "тіньовий", але набагато впливовіший. А ще – здатний серйозно завадити роботі "офіційного" міністра та дипслужби у цілому. "Бо якщо міністр не може призначати людей в МЗС і радників у посольства, то гріш ціна такому міністру", – каже Сергій Корсунський, у минулому посол, а нині директор дипакадемії при МЗС.

Колишній міністр Павло Клімкін у коментарі ЄП визнав, що проблеми та перепони з боку Банкової за часів його роботи справді мали місце, і підтвердив, що узгодженням призначень опікувався, звісно ж, не сам президент.

"Терміни узгодження були надзвичайно значними, часом йшлося про місяці. І головне – ніхто не знав, що є причиною затримки рішення по тому чи іншому кандидату. Це зривало плани дипломатичної ротації. Часом дехто замість призначення радником погоджувався їхати у посольство на нижчу посаду, першим секретарем, аби уникнути узгодження на Банковій. Це було принизливо. А те, що не можна було призначати людей на посади всередині міністерства, також дуже заважало поточній роботі", – розповідає Клімкін.

Цікава деталь: хоча процедура узгодження почала діяти ще 11 років тому, за Ющенка, однак скаржитися на неї дипломати почали лише в останні роки, коли зовнішньополітичним радником Порошенка (тобто тим самим "тіньовим міністром") став Костянтин Єлісєєв, відомий своїм жорстким стилем роботи.

Мовляв, саме за нього з'явилася практика співбесід дипломатів на Банковій перед їхнім призначенням.

Сам Єлісєєв пояснює, що його фільтр допомагав відсіяти недостатньо фахових дипломатів. У коментарі ЄвроПравді він пояснив, що прагнув забезпечити "якісний добір радників-посланників та радників диппредставництв, які є головною "бойовою одиницею" нашої дипломатії за кордоном".

"Основними критеріями для мене завжди були професійність, володіння темою, амбітність, креативність та знання мови країни акредитації. Знаю, що своєю принциповою позицією по багатьох кандидатурах декого глибоко засмучував, але за рішення по кожному дипломату ніс особисту відповідальність перед президентом", – пояснив він.

Дипломати підтверджують його слова про перевірку мовних навичок, яка часом проходила дуже креативно: Єлісєєв міг попросити, приміром, "описати французькою принцип роботи кондиціонера".

Підхід дещо спірний, але має право бути (зрештою, дипломат має бути готовим і до нестандартних запитань!).

Однак є претензія до Банкової, яку, певно, нічим не виправдати: це безпідставне затягування з рішеннями. "Є випадки, коли люди чекали на співбесіду і призначення і по 6, і по 9 місяців, без жодного розуміння, що ж відбувається. В тому числі – ті, хто був відібраний за конкурсом і не мав би проходити більше жодних узгоджень", – розповідає Корсунський.

Так чи інакше, але старі правила роботи пішли у минуле.

Та лишається питання: чому Зеленський зважився на "обрізання" власних повноважень? 

Перша причина вже коротко згадана на початку статті: це було критично важливим для Вадима Пристайка.

За даними ЄвроПравди, він ще на початку літа узгодив із президентом ключовий принцип: у команді Зеленського не має бути "двох міністрів закордонних справ". Для Пристайка було неприпустимим, щоби у новій владі була відтворена конкуренція Клімкін-Єлісєєв, яка дійсно шкодила українській дипломатії останніми роками.

Восени, коли призначення у МЗС відбулося, Пристайко запропонував прибрати норму, що була генератором конфліктів, і Зеленський із ним погодився.

Друга причина – те, що серед дипломатів здавна склався майже консенсус про те, що старий порядок шкодить Україні.

Скасування цієї норми було серед рекомендацій експертів ще три роки тому. Згодом про це писали дипломати, які не ризикували розкривати своїх імен. А вже цього року представники Зе-команди відкрито говорили про таку потребу. А Павло Клімкін, який відразу після перемоги Зеленського заявив, що піде з посади, але готовий передати йому досвід, на зустрічі з новообраним президентом на початку травня порекомендував йому погодитися на зменшення своїх повноважень, бо ті завдають шкоди державі.

І остання, третя причина. Зеленський, на відміну від Порошенка, не вважає себе фаховим дипломатом і ладний довіряти та делегувати повноваження. А тому йому не потрібно мати на Банковій "дублюючий МЗС".

Це – мабуть, правильний підхід. Бо хоч за Конституцією глава держави і спрямовує зовнішню політику, але ж займатися мікроменеджментом – не президентська справа.

А відповідальність за склад посольств та за їхню ефективність відтепер лежить на МЗС та на міністрі Пристайку, який має повний контроль, але також і повну відповідальність за ефективність роботи і міністерства, і диппредставництв України за кордоном.

Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

© 2014 - 2019, Європейська правда

Поділитися

Коментар