Ексклюзивне інтерв'ю заступника міністра закордонних справ України Василя Боднара агентству "Інтерфакс-Україна". 

- 25 червня розпочалося загальноросійське голосування щодо внесення змін до Конституції РФ, яке триватиме до 1 липня. Йому передував днями великий парад у Москві до 75-річчя перемоги у Другій світовій війні, проведений попри дуже високий рівень захворюваності на Covid-19 у Росії та зокрема Москві. Про що загалом свідчить така поведінка вищого керівництва РФ? Що намагається таким чином продемонструвати світові Росія?

- Цьому є досить просте пояснення - бажання зберегти владу. Насправді, всі дії, які спрямовані на презентацію величі Росії, того, що Російська Федерація є однією з великих держав, відображаються в старому радянському способі представлення цього: гучні паради, проведення нібито всенародного волевиявлення, а потім звісно - гуляння. Таким способом реалізуються цілі, які закладені чинною владою РФ, тобто продовження повноважень на нескінченний термін.

Сигнал зовнішньому світові дуже простий: РФ продовжує політику Радянського Союзу і буде поводити себе так, як поводився Радянський Союз, тобто агресивно, нехтуючи як інтересами власних громадян, так і нормами міжнародного права".

Росія сьогодні в трійці "лідерів" (у негативному розумінні) по захворюваності на коронавірус. Замість того щоб виділяти кошти для підтримки своїх громадян під час пандемії чи на розвиток економіки, (ціни на нафту “просіли” і доходи значно скоротилися), Кремль виділяє величезні фінанси на проведення парадів та голосувань, результати яких уже визначені заздалегідь.

Всього на “обнулення” Путіна буде витрачено близько 15 млрд. рублів. На ці гроші Ілон Маск міг би 4 рази відправити в космос кораблі SpaceX, навіть з російськими чиновниками. Можливо, це було б більш корисно, ніж проводити поїздки всіх цих танків і демонструвати насправді стару радянську, а не нову російську велич. Більшість техніки на параді - радянська і відсоток нового там абсолютно низький.

Щодо самого голосування, мені здається, результати вже показав Всеросійський центр вивчення громадської думки, передбачивши явку виборців на рівні 67% при 61% підтримки запропонованих поправок до конституції. Путінський режим дає зрозуміти росіянам, що у них фактично немає іншого вибору як голосувати “За” продовження терміну перебування Путіна при владі. При цьому, останні дані, опубліковані російським Левада-центром свідчать про те, що 44% виборців мають намір схвалити плановані зміни, 32% - проти.

- На Вашу думку, як насправді сприймають такі дії РФ за кордоном?

- У міжнародних ЗМІ я бачу, що вони сприймають це, як демонстрацію звичайного авторитаризму, недемократичності проведення цього голосування та демонстрацію того, наскільки влада, тобто Путін, відходить від навіть своїх же зобов'язань. У соціальних мережах популярності набирає відеоролик з публічними повідомленнями президента РФ про те, що він не бореться за владу, що не змінюватиме для себе Конституцію, що не буде продовжувати собі термін. Голосування - це приклад того, як за будь-яку ціну втриматися при владі. Звичайно, про ніяку демократію, навіть керовану не йдеться.

- Як повідомлялося, окупаційні адміністрації мають намір провести голосування і серед мешканців окупованих територій Донбасу та Криму на російському голосуванні. Раніше в МЗС України наголошували, що в такому разі воно буде незаконним і є спробою порушення державного суверенітету та територіальної цілісності України. Щось здатне зупинити Росію, змусити відмовитися від цієї ідеї? 

- Голосування вже розпочалося, тому мабуть дещо запізно говорити про те, що здатне зупинити Росію відмовитися від цієї ідеї. Важко уявити, що вона від неї могла б відмовитися, як з урахуванням внутрішньополітичного порядку денного, так і зовнішньополітичного, де Росія все більше демонструє політику, спрямовану на конфронтацію.

Що стосується окупованих Росією українських територій - замість того, щоб слідувати принципу законності проведення голосування і не проводити їх на окупованих територіях України, що ставить під сумнів весь процес голосування, росіяни наполегливо намагаються провести його в Криму і заохочують громадян України, яким вони насильно видали свої паспорти, йти до дільниць для голосування. Тут є подвійний зміст: перше - продемонструвати нібито "своє право" на окуповані території, що є прямим порушенням суверенітету України, друге - це штучно збільшити кількість голосуючих за продовження терміну перебування Путіна при владі. Тому в даному випадку  єдиною відповіддю є продовження санкцій міжнародною спільнотою, Україною, окремими країнами з тим, щоб продемонструвати країні-агресору, що її дії не залишаються безкарними.

- Після цього голосування, якими будуть дії України та якими є наші очікування щодо реакції міжнародної спільноти?

- По-перше, ми очікуємо політичної солідарності щодо того, що голосування, особливо на окупованих територіях, вважаються нелегітимними. По-друге, стосовно осіб, які організували таке голосування, будуть застосовані персональні санкції, недопуск на території держав, з боку яких застосовуються такі санкції. Впевнений, що світова спільнота справедливо побачить, наскільки російська влада намагається примушувати населення на окупованих територіях здійснювати політичні кроки на догоду кремлівському керівництву.

- Чи є вже якісь сигнали щодо того, які країни згодні посилити санкції та в яких сферах? 

- Я можу говорити про це тільки з точки зору публічних комунікацій. Це, безумовно, ті держави, які свого часу потерпали від агресивної політики Радянського Союзу та Росії. Це наші сусіди-Грузія, Балтійські країни, Польща, інші держави ЄС, які чітко розуміють необхідність дотримання законності та правових норм, а не примусове нав'язування своєї волі населенню для досягнення політичної мети однієї особи.

- А щодо інших країн Заходу? 

- Мені здається, що політична солідарність буде від "старих" держав ЄС, але наскільки глибоко піде критика, це питання до них.

- До яких заходів може вдатися Україна, до яких рішучих дій, щоб зашкодити голосуванню? Чи ведеться якась інформаційна кампанія щодо того, щоб наші громадяни на окупованих територіях не йшли голосувати й ігнорували голосування?

- Як я вже відзначив, голосування вже розпочалося, і примусити Росію відмовитися від цієї ідеї навряд чи вдалося б. Водночас, Україна звернулась до міжнародних партнерів із проханням засудити організацію "голосування" на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополь та у Донецькій та Луганській областях, у тому числі шляхом посилення санкційного тиску на Російську Федерацію.

Ситуація з голосуванням доволі подібна до ситуації з т.зв. "виборами", які держава-агресор проводила на окупованій території раніше. 

Сподіваємося, також, що і громадяни України які вимушено перебувають на тимчасово окупованих територіях України відмовляться брати участь у цьому з точки зору міжнародного права нелегітимному голосуванні.

Попередня робота щодо реагування на ці події дозволила напрацювати МЗС певний алгоритм співпраці з нашими міжнародними партнерами та союзниками.

Організація голосування на окупованій території українського Криму, а також організація участі у голосуванні осіб, що є власниками незаконно виданих паспортів РФ, матиме для РФ політичні та правові наслідки. 

Міжнародне співтовариство має доволі широкий інструментарій для відповідного реагування: від політичних заяв про засудження дій РФ до невизнання результатів у частині окупованих територій та розширення санкційного та політичного тиску. Продовження терміну перебування Путіна при владі - це продовження агресивної політики Росії, і наше суспільство, і світ повинні це розуміти. Чи зрозуміло це для кожного пересічного громадянина Росії - залишається питанням.

Але ми робимо все для того, щоб показати міжнародній спільноті реальне обличчя російської політики, яке не спрямоване на конструктив, оскільки з нашого боку конструктиву дуже багато: і щодо врегулювання конфлікту, і вирішення проблемних питань. З  боку Кремля ми поки що спостерігаємо лише деструктивну стратегію.  Основний заклик до Росії - повертайтеся до нормальності, звільняйте території, і працюйте на благо людей, а не на догоду якимось ідеологічним міркуванням чи особистим амбіціям.

- Нещодавно досить гучним стало соцопитування КМІС, згідно з яким половина українців (50,1%) не жалкують про розпад СРСР, в той час, як кожен третій (33,5%) - жалкує. Прикметно також те, що на заході України більшість населення не жалкує (69%) про розпад, а на півдні, сході, Донбасі від 41.5% до 49% жалкують про це. Наскільки тривожними є ці сигнали? Чому досі українці відчувають ностальгію за країною, спадкоємиця якої нині напала на Україну?

- По-перше, до прикладу, я також народився в часи Радянського Союзу, і таких людей в Україні досить багато. Хтось вважає, що цей період був найкращим у його житті, можливо, це була молодість, ностальгія, можливо, щось було в Радянському Союзу для них приємне та красиве, яке їм вважалося кращим, ніж зараз є. Цей відсоток варто враховувати.

По-друге, і це основне - методологія, як проводилося згадане вами соцопитування. У нас є чіткі цифри про те, що дві третини українців вважають Росію країною-агресором. Країна-агресор є правонаступницею СРСР і проводить таку ж міжнародну агресивну політику, як проводив Радянський Союз, але вже потенціал не той. Більше того, спротив українського суспільства до гібридної російської агресії тільки зростає. Це неправда, коли кажуть, що Україна стала ослабленою після початку агресії РФ. Я вважаю, що навпаки, мобілізаційний ефект спрацював так, як не очікував агресор. І наша відсіч як на фронті, так й в інформаційно-психологічному плані, досить сильна. Зростає прошарок суспільства, який має досить сильний імунітет і чутливість до теми російської агресії.

Географічний поділ також досить зрозумілий, оскільки на заході України завжди були скептичні настрої щодо Росії. Західна Україна досить довго боролася проти більшовицької влади і традиційно проукраїнські настрої там були сильніші. У східній частині нашої держави значна частка українського елементу була вивезена в Сибір під час колективізації, свідомо знищена під час Голодомору, асимільована сильним впливом урбанізації тощо. На жаль, досі триває процес ментальної декомунізації.

Треба дивитися глибше в структуру суспільства і те, за чим люди ностальгують: за Комуністичною партією і КДБ, чи за дешевою ковбасою та нібито соціальною рівністю. Повернення до часів СРСР точно не відповідає бажанням українського народу. Ми прагнемо жити гідно у своїй незалежній державі, бути рівними у сім’ї європейських народів, мати дієві гарантії безпеки.

- Тобто ви не вважаєте ці сигнали тривожними?

- Їх не можна ігнорувати. Але слід детально проаналізувати які питання і у якому ключі ставилися. Після цього ми зможемо зрозуміти, в яких аспектах треба ще доопрацьовувати. Головне - доносити громадянам правду  щодо того, куди розвивається Україна та які наразі пріоритети.

Не виключено, що на результат опитування вплинула і російська пропаганда – наприклад, на тих, хто все ще продовжує дивитися російське телебачення.  Ці люди не розуміють, чи не хочуть розуміти, що ними маніпулюють з метою підпорядкування чи використання.  

- Сьогодні, 26 червня, президенти Росії і Франції Путін і Макрон проводять відеоконференцію. І серед заявлених тем їхніх переговорів - ситуація в Україні. Чи поінформована Україна щодо того, що обговорюватимуть президенти? Можливо, йтиметься і про можливість проведення нових перемовин лідерів у нормандському форматі? 

- У нас є пряма комунікація з Францією, наша урядова делегація нещодавно була з візитом у Парижі, де обговорювалося якраз питання співпраці в рамках Нормандського формату, переговори в Тристоронній контактній групі.

Безперечно, ми отримуємо інформацію від французької сторони про результати таких розмов і ми знаємо про те, якої позиції дотримується французька сторона в діалозі з Росією щодо врегулювання російсько-українського конфлікту.

- Чи є розуміння, що саме говоритиме Макрон Путіну? 

- Такої інформації в нас немає, але наративи нам зрозумілі.

- До речі, чому міністра закордонних справ не було в Парижі разом з нашою делегацією?

- Просто у той день у Парижі не було французького колеги нашого Міністра, в іншому випадку міністр теж би поїхав.

- Чи планується візит у подальшому?

- Звичайно, МЗС запланувало низку закордонних візитів, які будуть здійснені з урахуванням епідеміологічної ситуації. Наразі міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба - один з тих, хто пробив блокаду після пандемії здійснивши візит до Будапешта. 25 червня відбувся візит у відповідь міністра зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини Петера Сіярто, що стало також першим візитом іноземної делегації після початку каранитину.

В принципі, плани великі, маємо домовленості з іншими країнами, але чи вдасться їх реалізувати в повній мірі, це залежить від того, як зростатиме кількість захворювань і чи та країна, яка прийматиме нашу делегацію, готова буде це зробити.

- До речі, щодо Угорщини. Учора відбулося четверте засідання Спільної міжурядової українсько-угорської комісії з питань економічного співробітництва. Як ви оціните його результат? Чого вдалося досягти, чого ні? Як просувається питання щодо спільного меморандуму? 

- Дійсно, переговори були успішними і конструктивними. Сам факт проведення комісії після семи років перерви - це вже певний поштовх. Міністри особисто узгодили та підписали відповідний протокол. Домовлено сприяти проведенню найближчими тижнями двох додаткових комісій щодо національних меншин і питань освіти, а також буде вжито заходів для підготовки транскордонної комісії щодо розвитку прикордонної інфраструктури. Ми знайшли порозуміння щодо заходів з подолання наслідків паводку на Закарпатті. Наша сторона звернулася з пропозицією про залучення спільного чотирьохстороннього інженерно-саперного батальйону "Тиса", завданням якого є якраз допомога населенню під час паводків.

Обговорено перспективи проведення зустрічі президента України Володимира Зеленського з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Орієнтовно, це може бути кінець липня. Угорська сторона пообіцяла надати свої напрацювання стосовно тексту меморандуму, який ми запропонували їм ще під час візиту міністра Дмитра Кулеби до Будапешту.

Звичайно, всі питання не вирішені, розбіжності залишаються, але ми їх намагаємося звести до зрозумілого алгоритму вирішення. Для нас червоними лініями залишаються ухвалені закони про  освіту та державну мову. Забезпечення прав національних меншин у сфері освіти можна здійснювати у контексті приватних шкіл, а також вдосконалення українського законодавства в рамках реалізації однієї з рекомендацій Венеційської комісії, а саме розробки нового закону про національні меншини. Це шляхи, якими ми можемо йти далі у діалозі одне з одним і вирішенні існуючих проблем,  розбіжностей і наближення наших позицій. Із цим розрахунком ми йдемо на зустріч президента і прем'єр-міністра. Втім це не означає, що ми відразу все вирішимо, але шлях врегулювання розбіжностей - це діалог, який ми зараз активно використовуємо. Звичайно, лунає немало критики, але ті, хто критикує, розуміють, що ми не йдемо шляхом здачі інтересів, ми йдемо шляхом компромісів, прийнятних для сторін.

- Названі Вами можливі шляхи вирішення непорозумінь обговорювалися з угорською стороною на засіданні вчора і чи є, можливо, сигнали, на що вони можуть погодитися? 

- Для нас основна тема - це розблокування співпраці з НАТО. Угорщина заявляє, що готова розблокувати його після забезпечення прав угорської національної меншини в Україні.  Наша позиція полягає в тому, що нове законодавство розширює обсяг прав і можливостей, оскільки дає можливість посилити спроможності представників громад, насамперед поряд з мовою національної меншини вільно володіти українською мовою. Це дозволить представникам національних меншин в Україні в повній мірі реалізовувати свої права.  Втім Угорщина поки дотримується дещо іншої позиції. Це принципова розбіжність, яку ми намагаємося зараз вирішити та звести до компромісних рішень.

Угорська сторона пропонувала декілька різних варіантів. Свого часу пропонувалася ідея підписання окремого документу, який мав би вищу юридичну силу, ніж національне законодавство України, але це неможливо. Були пропозиції про визнання окремих прав корінних народів, в тому числі громадян України угорського походження. У нашому розумінні (це ще юридично не зафіксовано, але є таке  бачення) корінний народ - це той, який не має своєї материнської держави. Тобто це навіть різниці у термінології і визначеннях. Були й інші варіанти, як, наприклад, не застосовувати закон України про освіту до угорської меншини. Але Україна - це держава з більше, ніж 100 національностями. Для кожного робити якісь окремі виключення? Так неможливо, тоді держава не буде розвиватися. А реформа освітньої сфери - одна з базових для загального реформування держави, тому однією з цих елементів є якраз реформування системи освіти враховуючи необхідність забезпечення прав національних меншин. Ми не сприймаємо ультиматуми, які нам ставлять, але ми орієнтуємося на рекомендації Венеційської комісії. Головне – не допускати політизації питання національних меншин, а вирішувати конкретні питання. 

- Який ваш прогноз, чи буде досягнута домовленість щодо освітнього питання ще до зустрічі президента Зеленського та прем'єр-міністра Орбана? 

- Я думаю, що буде прогрес. Але чи вдасться остаточно врегулювати питання, я би не поспішав з такими висновками.  Ми налаштовані на конструктив і на результат, але цей результат має бути взаємоприйнятним.

- Росія готує на вересень 2020 року командно-штабні навчання ЗС РФ "Кавказ 2020". Експерти бачать у цьому загрозу, що Росія може відновити таким чином активні бойові дії проти України? Чи бачить таку загрозу МЗС? І як реагуватиме в цьому зв'язку?

- Я вже неодноразово говорив про існуючу військову загрозу з боку Росії, оскільки  по-перше, бачимо зростання військових потужностей на східному кордоні України, а по-друге  спостерігаємо значне посилення військових угруповань російських військ у Криму. Досить часто приводяться до підвищеної бойової готовності російські окупаційні сили на території окупованого Донбасу. Будь-які навчання можуть досить швидко перейти в активну фазу бойових дій, тому ризик, однозначно, зростає, і, звичайно, військові це бачать. Нещодавно була заява представника Головного управління розвідки Міністерства оборони, військові чітко розуміють  загрози від таких акцій.

Наше завдання - донести інформацію про реальність такої небезпеки  до міжнародної спільноти, що ми робимо в ООН, ОБСЄ  та на двосторонньому рівні. Також активними є публічні комунікації, мета яких показати, що Росія не відмовляється від своєї агресивної політики. І причини тут можуть бути будь-які: як внутрішня нестабільність Росії у зв'язку з тим же голосуванням і незадоволенням результатами, так і наприклад, питання з постачаннями води до Криму. Це питання для нас принципове, ми ухвалили рішення - вода не може подаватися до Криму до його деокупації. Тому це може бути також однією з причин, чому росіяни можуть вдатися до активних бойових дій, у тому числі на лінії фронту між українськими та російськими військами.

- Вересень уже зовсім скоро. Чи здатна буде, зважаючи на такі серйозні загрози, Україна своєчасно відреагувати на такі ознаки, якщо вони з'являться?

- Ми вже реагуємо, військові - відповідно до своєї компетенції, МЗС - по-своєму, доносячи сигнали до міжнародної спільноти. Ми діємо на упередження і не тільки в плані військової загрози Росії, але і в плані гібридних загроз, інформаційних кампаній, фейк-ньюз тощо та гібридних спроб Росії позбутися санкцій за допомогою міжнародних організацій, про що ми неодноразово говорили в нашій зовнішній комунікації.

- А які сигнали є від наших міжнародних партнерів? 

- Думку про можливість військового наступу поділяє значна кількість військових експертів та аналітиків. В НАТО також  розуміють, наскільки реальним є використання військового потенціалу Росії проти України, при чому його активізація можлива якраз у найближчій перспективі. Тому нам треба ментально бути готовими до того, що Росія не зупиниться перед використанням збройних сил для досягнення своїх політичних або економічних цілей.

- У такому випадку, хто з міжнародних партнерів готовий підтримати Україну перед такою загрозою та яким чином, політичними заявами?

- Чому тільки політичними заявами? Як ви бачили, нещодавно до України прибула чергова партія "Джавелінів". Це є знаком підтримки. Ви знаєте, що Сполучені Штати виділяють значні кошти на військову допомогу Україні. Ви, мабуть, бачили повідомлення у ЗМІ, що відновила свою активність тренувальна місія Канади. Є така ж тренувальна місія Великої Британії. Ось вам конкретна підтримка. А за політичним виміром справа не стоятиме. В діалозі з Росією міжнародні партнери враховують нашу занепокоєність. Ми це доносимо і до канцлера Німеччини Ангели Меркель, і до президента Франції Еммануеля Макрона, і до інших світових лідерів, які ведуть комунікацію з російською стороною.

- На вашу думку, чи досить такої підтримки буде для того, щоб зупинити РФ?

- Усе залежить від РФ. Нам треба бути готовими до гіршого сценарію, тоді він може не трапитись.

- Президент США Дональд Трамп заявив, що вважає переміщення частини американського збройного контингенту з Німеччини до Польщі "потужним сигналом" для Росії, яка продовжує становити загрозу для східних флангів НАТО в Європі. А як Ви вважаєте, чи здатне це бути потужним сигналом для РФ і чи здатне це змусити Росію утриматися від подальшої агресії?

- Це серйозний сигнал, на який Росія вже нервово відреагувала, але для нас це позитивний сигнал, оскільки посилення військових спроможностей НАТО, особливо в таких флангових державах, як Польща, країни Балтії - це абсолютно позитивно впливає на безпеку України. Звичайно, ми не можемо говорити зараз про розміщення таких же військових підрозділів на території України.  Хоча популярності набрав що жарт про те, що коли українців питають, де розміщувати військові бази НАТО, вони відповідають "у кожному селі". Звичайно, це жарт, але якщо подивитися на різні інформкампанії в РФ, які розгортаються навколо голосування в Росії, то тема НАТОвських баз там активно використовується. Північноатлантичний альянс вкотре стає відлякуючим символом для росіян і використовується владною пропагандою.

- А справді, як Ви вважаєте, коли можна буде говорити про розміщення баз НАТО чи інших країн в Україні? 

- Насправді, поки це лише теорія. Поки що про це говорити рано. Коли Україна отримає статус повноцінного члена НАТО, про це можна буде говорити серйозно. Зараз ми приєдналися до Програми розширених можливостей НАТО (EOP) - це черговий крок на зміцнення співпраці з Північноатлантичним альянсом, що так само викликало в Росії негативну і нервову реакцію. Безумовно, вони намагаються применшити роль EOP.

По-перше, Україна визначилась зі своєю стратегічною ціллю  - інтеграцією до НАТО. По-друге, військові потужності НАТО вже розташовані безпосередньо на російському кордоні в країнах, які є членами Альянсу. НАТО  на відстані 100 км від Санкт-Петербурга! Але це загрозу для Кремля не складає. А от теоретичне можливе колись розміщення військових баз, наприклад, у Криму - це мало би лякати. Насправді, це розкриває реальну суть російської агресії, що окупація Криму та Донбасу - це жодним чином не пов'язано з вибором шляхів зміцнення безпеки України, це пов'язано з агресивною сутністю російської політики. Оскільки у Росії зараз не вистачає потенціалу, щоб загрожувати країнам які мають гарантії безпеки, в тому числі НАТО, вони займаються зараз слабшими від них сусідами. Ми можемо подивитися, яку агресивну риторику веде Росія щодо Білорусі, як було з війною проти Грузії, триваючою агресією проти України, що продовжує відбуватися в зоні заморожених конфліктів, де російський слід всюди присутній, що відбувається, наприклад, у Центральній Азії - так само, там немає спокою, і не видно, щоб Росія склала руки і відпустила ці країни жити вільно.

- Чи не стане приєднання України до Програми розширених можливостей своєрідною заміною надання Україні ПДЧ в НАТО? Деякі експерти вказують, що Росію, можливо, з часом влаштує ситуація, що ми є партнером програми і тоді НАТО вже не захоче давати нам ПДЧ? 

-  Програма розширених можливостей ні політично, ні змістовно не замінює ані ПДЧ, ані наш шлях до НАТО. Давайте враховувати реальність і політичну ситуацію, яка безпосередньо впливає на перспективи членства. Ми можемо бути бездоганними, але політична ситуація складеться так, що держави-члени поки не готові сказати "так". Ви знаєте, які існують суперечності всередині самого Альянсу. Тому зараз пов'язувати одне з іншим абсолютно недоцільно. І не варто вводити громадську думку у неправильне русло. Інтеграція України до НАТО триває, ЕОР (Enhanced opportunity partner – ІФ)- це посилення спроможностей. Сама програма за себе говорить. Це те, що потрібно Україні для того, щоб зміцнити свою безпеку, тісніше співпрацювати з Альянсом, але це абсолютно не перешкоджає та не замінює політичний трек щодо приєднання до Альянсу.

- Які кроки залишилися Україні для того, щоб отримати ПДЧ?

- Ми зробили запит щодо ПДЧ ще на Бухарестському саміті. Тоді Альянс чітко сказав, що Україна і Грузія будуть членами НАТО, але рішення - за НАТО. Якщо завтра політична ситуація буде сприятливою, Альянс повідомить, що країни-члени  прийшли до єдиного рішення надати Україні ПДЧ для його подальшої реалізації. Більше того, Україна має всій "міні-ПДЧ", це річні національні програми. Це, звісно , дещо інший механізм, але по-суті те ж саме - елемент підготовки держави до членства в Альянсі. Якщо взяти питання фінансування армії, ми досить серйозно випереджаємо країни-члени НАТО, які витрачають менше 2% на свою оборону. Звичайно, в них немає такої потреби, адже, правду кажучи, нас змусила біда.  З точки зору військових потужностей вітчизняного ОПК, витрат з бюджету, а також технологічної складової Україна в значній мірі готова до членства. Ще до війни НАТО та Україна звертали увагу на позицію РФ. Але зараз застереження Росії нічого не варті - почавши агресію проти України, вони самі втратили політичні важелі.

- А що Україна може зробити, щоб все-таки прискорити цей процес? 

- Я вважаю, що Україна на сьогодні може розраховувати на надання ПДЧ, оскільки є і військова спроможність, і бюджетна, і підтримка населення. Меж досконалості немає, можна кожного разу ставити нові вимоги. Тому питання лежить виключно в політичній площині. Якщо Альянс ухвалить політичне рішення, що Україна може отримати ПДЧ, це буде їхнє рішення, яке ми з задоволенням приймемо і почнемо реалізовувати. Я вважаю, ми зробили багато і з точки зору реформування держави, досягнення правових, демократичних, інших стандартів. Україна готова до того, щоб вступати в Альянс, але рішення - за їхньою стороною.

- Нещодавно п'ятий президент України Петро Порошенко заявив, що економічна криза в Росії є унікальним шансом для України змусити країну-агресора піти з окупованих територій Криму і Донбасу. Подібні думки раніше висловлювали екс-посли США в Україні, які пропонували скористатися ситуацією з пандемією в РФ, щоб змусити її покинути Донбас. А як Ви вважаєте, чи достатньо Україна користається цією сприятливою можливістю? 

- А весь світ перебуває зараз у сприятливій економічній ситуації? Чи є достатньо важелів впливу, щоб скористатися сьогоднішньою ситуацією не тільки в Росії, а й у світі? Це дуже риторичне питання. Світ зайнятий зараз  боротьбою з пандемією. Актуальним питанням є людські життя. Будь-ласка, нехай політики представлять конкретні кроки, як добитися відходу Росії з окупованих територій, де стоять їх війська, де є свої стратегічні цілі, де вкладено мільярдні кошти. Не можна вважати, що ми живемо зараз в ідеальній економічній ситуації. Насправді, вся міжнародна економіка "просіла". І це загальне падіння відбувається всюди: десь більше, десь менше.

Головне щодо Росії – продовжувати політичний тиск, накладати додаткові санкції, "тримати стрій" міжнародної солідарності з Україною, а нам – не розслаблятися, зміцнювати оборону і готовність до опору всією країною.          

© 1992-2020, Інтерфакс-Україна