Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Вимоглива симпатія

Українська

На час виходу цієї статті ще не відомі попередні, тим паче — офіційні результати президентських виборів у США, але вже зрозуміло, що кандидат Демократичної партії перемагає.

У Білому домі відбувається зміна варти. Очікувана багатьма у США й поза їх межами, начебто прогнозована і передбачувана експертами, вона розвивалася  за своїм, вкрай драматичним сценарієм, який до останнього тримав у напрузі весь світ. Очевидно, психотип переможеного не дозволить йому залишити штурвал не використавши всіх рятувальних заходів у вигляді судових позовів та звинувачень протилежної сторони у фальшуванні виборів. Втім, на капітанський місток вже сходить новий керманич.

Перемога Дж.Байдена сприймається американцями, які віддали йому свої голоси (орієнтовно майже 74 мільйони, що перевищує показник Б.Обами у 2008 році), насамперед як повернення країни до стану «нормальності» та стабільності: країна втомилася від непередбачуваності, самозакоханості та некомпетентності Дональда Трампа, що стали особливо очевидними під час вірусної кризи.

Після чотирьох років твіттерного стрімінгу з Білого дому Дж.Байден сприймається як антипод Д.Трампа, як виважений політик, попри його всім відомі емоційність, говірливість і схильність до контроверсійних заяв, що, порівняно з токсичними «викидами в атмосферу» нинішнього очільника США, сприймаються майже як невинні обмовки.

Втім, варто взяти до уваги таке. За зовнішністю «доброго батечка», коректного й співчутливого джентльмена з пролетарським корінням — один зі стовпів демократичного істеблішменту, досить жорсткий, коли цього вимагають обставини, і впертий політик із колосальним досвідом, інакше кажучи — справжній вашингтонський інсайдер. За словами людини, котра добре знає Дж.Байдена, він прислухається до порад (тепер навіть частіше, ніж у часи віцепрезидентства), але звик покладатися на свою власну думку, яку дуже важко змінити.

Значна частина електорату демократів, симпатики колишнього віцепрезидента схильні вбачати в його перемозі своєрідну реставрацію «золотого віку» Б.Обами. Почасти це так, але, на мою думку, нинішні (на контрасті з епохою Д.Трампа) занадто «рожеві» уявлення про період президенства Обами — і у внутрішньо-, і в зовнішньополітичному вимірах, м’яко кажучи, перебільшені.

Сходження Д.Трампа не можна зводити тільки до вад виборчої системи США або прорахунків Х.Клінтон. Перефразовуючи В.Зеленського, можна сказати, що перемога Д.Трампа — це вирок політиці його попередника, який залишив американське суспільство ще більш розділеним, ще більш політично й культурно поляризованим, ніж отримав його від Дж.Буша. Що стосується Д.Трампа, то він показав себе майстром генерації конфліктів, зробивши з роздмухування соціальних та інших суперечностей ледь не головне знаряддя своєї політичної гри. Водночас треба визнати, що вибори 2020 року всупереч багатьом прогнозам не стали вироком «системі» Д.Трампа: його підтримала майже половина виборців США, в багатьох штатах Дж.Байден переміг із мінімальною перевагою. Опитування, проведені під час виборів, засвідчили протилежність пріоритетів електорату претендентів. 

Новий президент США має досить швидко знайти ефективні відповіді на ті справді екзистенційні виклики, що постали перед країною. В їх основі — тектонічні соціальні та економічні зсуви.

Вони, зокрема, пов’язані з радикальними демографічними змінами: вже у 2050 році білі американці становитимуть меншість населення США; іспаномовні стали найбільшою етнорасовою меншиною; відповідно змінюється склад виборців — в окремих штатах і в країні загалом; зростає питома вага іммігрантів, яка наближається до пікових показників початку ХХ століття; масово входить в активне суспільне та економічне життя молодь, більш освічена, різноманітна й ліберальна.

Не зупиняється процес деіндустріалізації американської економіки, що спричиняє деградацію цілих її секторів. Як наслідок, посилюється фрагментація суспільства, його поділ на тих, хто сповна скористався можливостями глобалізації (наприклад, працівники галузі ІТ та інших передових технологій, сервісного сектора), і тих, хто опинився на маргінесі суспільно-економічного життя (недарма деякі колишні індустріальні, а тепер депресивні райони США отримали назву «пояса іржі»). Рідшають лави середнього класу, зростає розрив у доходах всередині американського соціуму. Обрання першого чорношкірого президента не стало «кінцем історії» расизму в Америці: расово вмотивовані негаразди вибухнули з новою силою, набувши небачених із 1960-х років масштабів та гостроти.

Перелік можна було б продовжити, але й із наведених фактів зрозуміло, що цих проблем не вирішити виключно засобами та методами, до яких вдавалась адміністрація Обами. Мабуть, це розуміє сам Дж.Байден. Чи спрацюють анонсовані ним «революційні» інституційні зміни, скасування запровадженого попередником значного зниження податків для найбагатших американців, багатотрильйонна інвестиційна програма, новий варіант реформи охорони здоров’я — покаже вже найближче майбутнє. Так само стане зрозуміло, чи зуміє він виробити й реалізувати дійову національну стратегію боротьби з COVID-19: наразі він визнав, що рецепта швидкого врегулювання коронакризи немає. Іншим істотним, на мою думку, чинником, який визначить modus operandi нової адміністрації, стане здатність Дж.Байдена утриматися на центристських позиціях, не надто піддаючись впливу радикального крила демократичної партії.

Традиційно, значення виборів у США виходить далеко за кордони цієї країни. За їхнім перебігом уважно стежать у всіх світових столицях, адже, попри ерозію лідерських позицій Сполучених Штатів, рішення, які ухвалюються у Вашингтоні, мають особливу вагу в міжнародній політиці. В цьому контексті один із європейських дипломатів жартома запропонував допустити до виборів у США небайдужих європейців. В Україні ж цей інтерес, також традиційно, набуває ознак ажіотажу, який пояснюється тим, що США — за всіх американських президентів і часто незважаючи на їхні малокомпліментарні висловлювання та поведінку — є ключовим стратегічним партнером України, хоч би як «істерили» з цього приводу наші й закордонні явні, й завуальовані русофіли.

Отже: чого очікувати Україні від нової американської адміністрації? Намагаючись дати відповідь на це запитання, я ретельно передивився заяви і статті самого Дж. Байдена Foreign Affairs, та деяких членів його близького оточення, аналітичні розвідки американських експертів, проконсультувався зі своїми інсайдерами у США і навіть напружив пам’ять, повертаючись до досвіду спілкування з командою Дж.Байдена часів праці у Вашингтоні.

Попередні висновки. Як і у сфері внутрішньої політики, в період виборчої кампанії зовнішньополітичний дискурс нового президента США та членів його команди базувався на необхідності відновлення цінностей і досягнень адміністрації Обами—Байдена. Втім, такий підхід здебільшого був обумовлений міркуваннями політичної доцільності. Цілком імовірно, що на практиці Дж.Байден не задовольниться роллю «вірного послідовника» Обами, принаймні в політиці зовнішній. За словами директора Центру з питань США та Європи Інституту Брукінгса Т.Райта, зовнішня політика Байдена, цілком очевидно, не буде революційною, але вона може стати «помірковано реформаторською», якщо він прислухається до тих політиків і експертів (переважно з нової генерації) в Демократичній партії, хто вважає за потрібне зробити належні висновки з прорахунків Обами та змін на глобальній політичній шахівниці.

Програмна зовнішньополітична стаття кандидата Байдена, яка повідомляла про його намір «врятувати зовнішню політику США після Трампа», починається зі звинувачення попереднього президента в тому, що той «ставився зі зневагою, дискредитував і в окремих випадках залишав напризволяще союзників та партнерів США». Таким чином (і щодо цього є експертний консенсус) зовнішньополітичним пріоритетом Дж.Байдена буде відновлення лідерських позицій та іміджу США у світі, при цьому особлива увага приділятиметься Європі, перетвореній Д.Трампом на такого собі «хлопчика для побиття», слабкість якого має підвищувати престиж американського «крутого хлопця». В центрі цих зусиль — НАТО: Дж.Байден виступає за реформування і посилення ролі Альянсу, що його він вважає «оплотом ліберальних демократичних ідеалів».

Ця частина зовнішньополітичної програми дуже важлива для України як у контексті реалізації наших європейських та євроатлантичних змагань, так і в справі забезпечення широкої підтримки в протистоянні з Росією. Істотно, що новий президент США пов’язує необхідність «потужного НАТО» насамперед із протидією російській агресії: для цього треба тримати в робочому стані військові спроможності Альянсу і посилити його можливості боротися з використанням корупції в міжнародних відносинах, дезінформацією та кіберзлочинністю.

Саме Росію в інтерв’ю телеканалові CBS Дж.Байден визначив як головну «загрозу безпеці та союзам» США (Китай потрапив до категорії «конкурентів», хоча Байден не виключив, що у відносинах із цією державою США будуть вимушені перейти до силового протистояння). Раніше він неодноразово заявляв, що «Росія має заплатити реальну ціну» за порушення міжнародних норм і спроби втрутитися у виборчий процес у США. Байден також обіцяє бути разом із російським громадянським суспільством, яке «хоробро протистоїть системі авторитарної клептократії Владіміра Путіна».

Досвід дипломатичної роботи привчив мене обережно ставитися до заяв політиків, надто в період виборчих перегонів (як казав своїм співробітникам Талейран, «вимагаю, ніякого ентузіазму, панове»). Втім, навіть якщо пояснити жорсткий тон колишнього кандидата у президенти тотальним несприйняттям Д.Трампа, якого він «елегантно» назвав «путінським цуценям», та російськими спробами дискредитувати Дж.Байдена, — слід віддати йому належне: нечасто західний політик так чітко розставляє акценти у ставленні до путінської Росії. Еволюція поглядів Дж.Байдена, який свого часу був прибічником і активним провідником політики «перезавантаження» відносин із Росією Б.Обами (подейкують, що цей термін народився саме в офісі віцепрезидента), підтверджує думку одного з чинних американських дипломатів: той у відповідь на мій скептицизм зауважив, що «Байден добре запам’ятав, чого можна очікувати від Росії, і навряд чи захоче повторювати помилки минулого». Чув я також, що Байден використовуватиме «інший тон» у спілкуванні з російським керівництвом. Водночас, очевидно, США президента Байдена традиційно триматимуть лінії комунікації з Росією відкритими, принаймні в галузі контролю над озброєннями, а кремлівський господар, також традиційно, намагатиметься обумовити можливість співробітництва у важливих для США сферах «прагматичними» домовленостями, в тому числі з питань, які впливають на наші національні інтереси.

Дж. Байден належить до нечисленної групи світових лідерів, для яких Україна з усіма її проблемами є здебільшого terra cognita: він був своєрідним Mister Ukraine адміністрації Обами і доклав чимало зусиль до розвитку відносин між нашими країнами (зокрема в процесі формування механізмів україно-американського партнерства). Після початку російської агресії Дж.Байден зробив істотний внесок у дипломатичну підтримку України, становлення санкційного режиму проти Росії — єдиного справді дієвого засобу стримування агресора, застосованого США і Заходом загалом, опікувався поставкою в Україну американського нелетального озброєння — протибатарейних радарів, що захищають українських вояків від ворожої артилерії. Назагал, його позицію можна оцінити як проактивну, але настільки, наскільки це дозволяло досить стримане ставлення до нашої держави його боса, який вважав, що Україна не належить до ключових інтересів США і Росія завжди зможе бути тут домінантною силою (інтерв’ю журналу Atlantic).

Втім, це вже стало надбанням історії. Важливо, що наразі Дж.Байден декларує готовність піти далі. У своєму пості на ФБ з нагоди Дня незалежності України він пообіцяв у разі перемоги на виборах надати Україні необхідну економічну та військову підтримку, включно з летальною зброєю, і висунути Кремлю вимогу припинити агресію та окупацію української території. Майкл Карпентер, який належить до найближчого оточення Байдена і, як свідчать мої джерела в таборі демократів, опікуватиметься Україною в адміністрації нового президента, так окреслив зміст майбутньої політики Дж.Байдена щодо нашої країни:

1. «Джо Байден розуміє те, чого не розуміє Дональд Трамп: Україна б’ється, щоби захистити свою свободу, суверенітет і незалежність. Успіх України сприятиме більшій стабільності та безпеці в Європі, що відповідає інтересам США».

Д.Трампа справді важко запідозрити в надмірних симпатіях до України, про що свідчать його висловлювання та дії, які стали відомими під час процедури імпічменту: інколи складається враження, що він сприймав російсько-українську війну значною мірою як прикрий факт, який заважає йому налагодити особливі відносини з В.Путіним. Новий президент набагато краще розуміє драматизм і справжню ціну випробувань, через які проходить Україна та її народ. Водночас період президентства Д.Трампа — це перша поставка в Україну летальної зброї, продовження і посилення режиму санкцій, висилка російських шпигунів. Тобто простір для маневру на українському напрямі в бік «чутливого ставлення» до російських інтересів у США зараз доволі обмежений: путінська Росія стала жертвою власних геополітичних «успіхів», внаслідок чого в американському істеблішменті значно побільшало тих, хто розуміє серйозність російської безпекової загрози і сутність путінського режиму (про це, зокрема, свідчить двопартійна підтримка жорсткого курсу щодо Росії, яка сформувалась у конгресі США). Один із відомих американських аналітиків звернув мою увагу на те, що вперше за багато років жоден із реальних кандидатів на посаду президента США не включив до своєї програми мету поліпшити відносини з Росією.

2. «Він докладатиме зусиль, щоби покласти край конфлікту в Україні, працюючи спільно з нашими європейськими союзниками. Дж.Байден надаватиме Україні військову допомогу, включно з летальною зброєю, для того, щоб Україна могла себе захистити від Росії».

Якщо продовження і навіть посилення військової допомоги Україні з боку США, включно з летальною (обамівський рубікон уже залишився позаду), збереження і, за певних обставин, введення нових, болісних для Росії санкцій видається цілком імовірним, то зміст зусиль з метою «покласти край» конфлікту в Україні потребуватиме уточнень. Свого часу адміністрація Обами, виходячи з нового операційного принципу «керувати непомітно» (leading from behind), здійснила своєрідний аутсорсинг дипломатичних зусиль зі стабілізації ситуації в Донбасі, віддавши ініціативу європейцям, а саме Німеччині та Франції. Чи буде готова дипломатія Дж.Байдена вийти на авансцену дипломатичної боротьби, тим паче — висунути нову ініціативу? Як на мене, робити прогнози рано, особливо з урахуванням того, що основну увагу нова адміністрація зосередить на боротьбі з пандемією та інших гострих питаннях внутрішнього життя. Маю серйозні сумніви, що американські дипломати матимуть «апетит» активно долучитися до нормандського формату чи мінського процесу, з огляду на низьку перспективність цих платформ і небажання розділити відповідальність за відсутність реального результату: прагматизм є константою зовнішньої політики США.

3. «Джо Байден співпрацюватиме з лідерами уряду, бізнесу та громадянського суспільства, щоби подолати корупцію і консолідувати суспільство на основі верховенства права, справедливості та економічних можливостей».

Цілком очікувано новий президент задекларував боротьбу з корупцією як один із пріоритетів своєї адміністрації. Всередині країни він пообіцяв вжити заходів проти «незаконного збагачення, конфлікту інтересів, брудних грошей» і викривати корупцію, яка обслуговує «вузькі, приватні та іноземні інтереси» і підриває американську демократію. Під егідою США планується скликати Глобальний саміт для демократії, від країн-учасниць якого очікуватимуть чітких зобов’язань боротися з корупцією, протистояти авторитаризмові та просувати права людини. Відповідно, буде видано президентську директиву, яка визначатиме боротьбу з корупцією як основний принцип «у галузі національної безпеки та демократичний обов’язок». Відтак, поза всякими сумнівами, і в новій якості Дж.Байден продовжить «хрестовий похід» проти ендемічної корупції в Україні, в тому числі використовуючи можливості юридичної системи США і продовжуючи розслідування підозр у корупційних діяннях українських фігурантів, включно з гучною справою олігарха Коломойського. Висловлю припущення, що в цій галузі команда Байдена додасть «обертів», зокрема з огляду на звинувачення, які безпідставно висував проти нього Д.Трамп із допомогою — свідомою чи просто з бажання сподобатись — українських «джерел».

Підсумовуючи, наведу слова ще одного вашингтонського співрозмовника: «За Байдена можете розраховувати на більшу, порівняно з Трампом, симпатію, але не плекайте ілюзій: ця любов буде дуже вимогливою».

© 1994–2020 «Дзеркало тижня. Україна».

Поділитися

Коментар