У 2020 році звичний нам світ несподівано стрімко і безжалісно став іншим. Мабуть, нічого схожого  не було з часів аварії на ЧАЕС. Звичайні  речі — спілкування з близькими, свобода переміщення, відвідини  театру чи кіно — раптом стали розкішшю, змінили і форму, і зміст. Прямо на очах найбільш потужні  й економічно розвинені країни  явили безпорадність у протистоянні з не найжахливішим, узагалі-то,  вірусом, який  прийшов усе ще невідомо звідки. В цій боротьбі демократії явно програли автократіям, а Захід — Сходу. Виявилися важливими такі чинники, як сильна центральна влада, вміння наводити й підтримувати елементарний лад, підкоряти і звичка підкорятися, наявність колективних навичок діяти у спільних інтересах. Права індивіда безнадійно поступилися його обов'язкам. За винятком Китаю, Японії, Південної Кореї, В'єтнаму і, можливо, ще кількох країн, кризовий менеджмент опинився на нулі. 31 грудня виповниться рівно рік відтоді, як влада КНР повідомила ВООЗ про перший випадок в Ухані. Тож у  новорічну ніч буде про що згадати, проводжаючи рік минулий. 

Власне, він і так уже, практично, позаду. Настає   час поговорити про те, що принесе світу рік 2021-й.

Глобальна соціально-економічна криза, що уразила людство ніби у зв'язку з коронавірусом, насправді мала статися  раніше чи пізніше, і  не обов'язково через пандемію. Поширення COVID-19 послужило  надзвичайно потужним  каталізатором загострення нагромаджених  проблем, а легкість, із якою він проникнув практично скрізь,  і неготовність знайти адекватну відповідь  показали їхню глибину. Сьогодні найкраще, що може зробити людство, — не дати цій кризі минутися безслідно. 

 Так само, як свого часу Карибська криза започаткувала зусилля  у сфері політики роззброєння, нафтова криза 1973 року породила такі інструменти  як стратегічні резерви нафти й Міжнародне енергетичне агентство, а періодичний обвал фінансових ринків стимулював реформи банківської сфери по всьому світу, — уроки нинішньої кризи мають бути вивчені. Однак навряд чи слід очікувати особливо драматичних подій уже найближчим часом. Швидше за все, прийдешній рік  стане тільки початком процесів, які визначать появу обрисів нового світу (якщо не поствоєнного, то посткоронавірусного) через чотири-п’ять років. 

Є всі підстави вважати, що наступного року найважливіші світові події відбуватимуться у п'яти сферах: 1) припинення пандемії COVID-19; 2) активізація зусиль, спрямованих на  боротьбу зі зміною клімату; 3) загострення соціальних і міждержавних суперечностей, пов'язаних із поглибленням нерівності; 4) впровадження новітніх технологій, які, зокрема,  обмежуватимуть свободу й суверенітет як окремої особи, так і держав; 5) переосмислення і перебудова логістичних та виробничих ланцюжків з урахуванням конкуренції за критичні й дефіцитні ресурси, яка виникне  внаслідок пандемії. Розглянемо докладніше кожен із цих напрямів.

Цілком імовірно, що впродовж 2021 року більшість   населення Землі буде вакцинована. Однак   не до кінця зрозуміло, наскільки стійким виявиться  імунітет у тих, кому пощастить отримати дві заповітні дози препаратів, розроблених і зареєстрованих за всіма правилами сучасної науки. Вважатимемо, що решта отримає  просто плацебо. Тим часом  не можна виключати, що пандемія почне затухати  або зникне на певний час або  перетвориться на сезонний грип. І не так важливо,  станеться це у зв'язку з вакцинацією чи з природних причин. У кожному разі, успіх у цій справі залежить від того, чи вдасться міжнародним інституціям організувати рівномірний розподіл вакцин серед держав, чия економічна потуга  і політичний вплив не дозволяють бути серед перших щасливчиків. Якщо все вирішуватимуть гроші, то неминучі продовження політик  закриття кордонів, обмежень у торгівлі та  свободі переміщень, дискримінація і загострення конфлікту між «бідними» та «багатими». Дуже  неоднозначним рішенням може стати обов'язкова вакцинація, і у зв'язку навіть не з ризиком виникнення чималої кількості побічних ефектів, а з можливими злочинними зловживаннями на цьому ґрунті. У такому разі  довіру до застосовуваних  заходів, яка й так не скрізь  на достатньому рівні, може бути підірвано остаточно. Тоді вірус повернеться — не цей, то інший.

Складається враження, що уряди провідних держав світу остаточно й цілком серйозно  серйозністю усвідомили катастрофічні наслідки господарської діяльності людини для довкілля. У Китаї, Японії, Австралії, ЄС, Британії та інших країнах, в окремих (поки що) штатах США приймають доволі амбіційні дорогі й технологічно забезпечені програми  зниження викидів вуглекислого газу в атмосферу. На 2030–2035 роки цілком обґрунтовано можна очікувати повного припинення виробництва автомобілів на бензині й дизелі. Зате вже наступного року на ринок вийдуть автомобілі на водні,   принаймні  японські виробники до цього повністю готові.    Кліматичні зміни можуть серйозно вплинути на ті країни, в яких  аграрна продукція виробляється на відкритому ґрунті, через дефіцит водних ресурсів. Організації системи ООН попереджають про загрозу голоду наступного року для 280 млн людей. Слід очікувати, що проблема екології у 2021-му стане одним із найважливіших аспектів політики ЄС, зокрема Німеччини, а також тим об'єднавчим  чинником, який дозволить США і КНР налагодити конструктивний діалог. Ні, торгова війна між ними не припиниться, але й загострення малоймовірне. 

Проблема різкого  зростання нерівності в розподілі суспільних благ перебуває в центрі уваги Всесвітнього економічного форуму в Давосі впродовж,  як мінімум, останніх чотирьох років. І річ навіть не так у тому, що 26 фізичних осіб володіють половиною всіх багатств планети, а в тому, що 70% населення планети живе в ситуації наростання  диспропорцій навіть в умовах глобалізації та  мнимого  прогресу в стиранні етнічних, расових, релігійних, статевих і кастових суперечностей. 

Наступного року, коли настане час  спокійніше  аналізувати  наслідки пандемії, треба буде знайти відповідь на запитання, як сталося, що у США з березня по грудень американські мільярдери (приблизно 650 людей, із них 47 нових мільярдерів з'явилося 2020-го) збагатилися  на 1 трлн дол., тоді як мільйони втратили роботу й житло. Джефф Безос став багатшим на 69,4 млрд, Ілон Маск збільшив статки вчетверо — з 24,6 до 126,2 млрд, Білл Гейтс додав 20 млрд, Марк Цукерберг — 47 млрд, Воррен Баффет — 21 млрд. Але їхні досягнення тьмяніють на тлі  257 нових  мільярдерів у віці до 40 років, які з'явилися цього року в Китаї. А всього 878 таких мільярдерів у КНР збільшили свої сумарні статки до 4 трлн дол. Для порівняння: в Японії — третій економіці світу — налічується всього 37 мільярдерів, тоді як навіть у Росії — 101. 

Диспропорції в розподілі суспільних благ в Азії нітрохи не слабші, ніж у США. У Китаї та Індії три чверті національного багатства належить або контролюється 1% багатіїв. Такі тенденції особливо болісно сприймаються в ситуації тотального падіння ВВП та рівня життя в умовах пандемії й неминуче призведуть до конфліктів як усередині спільнот, так і на міжнародному рівні. Недарма  нинішнього  року група багатих людей США звернулася до уряду з проханням збільшити податки, які вони мусять  платити. Хороша ідея.

2021 року очікується масове впровадження нових технологій, насамперед у сфері комунікацій, розпізнавання облич, обробки великих  баз даних. На перший погляд, такі тенденції пов'язані з пандемією, а насправді — зі спробами контролю над населенням (з благою, певна річ, метою) та  діловою активністю. Із  впровадженням технологій штучного інтелекту загостряться дискусії з приводу цифрового суверенітету — як особистості, так і держави; будуть обговорюватися й розроблятися правові механізми, що регулюють, із одного боку, право індивідуума на приватність, а з іншого  — право держави втручатися в цей процес у разі суспільних  загроз. Свідомо чи ні, але посіяний ЗМІ страх перед коронавірусом полегшує завдання практично добровільної відмови від суверенітету особи  на випадок  суспільної  необхідності. Епідемія зізнань у Фейсбуку цілком освічених і успішних людей у тому, що вони заразилися коронавірусом, а також свобода ЗМІ повідомляти про такі випадки серед представників еліт — досить  небезпечна тенденція. Тепер слід очікувати хвилі зізнань, хто зробив чи не зробив щеплення і які наслідки цього. Здається, що це — приватна справа  кожного, однак   суспільну думку формують,   зокрема, й такі заяви.

Пандемія унаочнила  всю гостроту проблеми доступу до критично важливих ресурсів. Медичне обладнання і препарати, продукти харчування, рідкоземельні метали й хімічні компоненти виявилися зосередженими в руках дуже  вузької групи виробників, які легко  взялися регулювати доступ на свій ринок. У   зв'язку з цим  переформатування логістичних і виробничих ланцюжків стає одним із ключових завдань, які слід вирішувати вже найближчим часом. Одним із рішень у галузі аграрного сектору, виробництва критичних матеріалів може стати побудова стратегічних міждержавних відносин на основі політичних альянсів і цільового інвестування. Неможливо виключити також збільшення частки національних виробництв і корекції угод про вільну торгівлю. 

Ключовий об'єкт уваги  тут   — Китай, чия політика   у 2020 році отримала  визначення «воїни-вовки» (за назвою гучного бойовика), що  стало мемом. Новий рік Китай зустрічає у стані справжньої ворожнечі зі США, Канадою, Австралією, досить натягнутими відносинами з Індією і вкрай крихким балансом інтересів із Японією. Крім того, безліч проєктів КНР у рамках програми «Один пояс — один шлях» в Африці й Азії опинилися під загрозою через платіжну неспроможність позичальників. Фінансове здоров'я КНР — чинник глобальний і один із тих, за якими варто уважно спостерігати у 2021 році.

Верховний представник ЄС із закордонних  справ і політики безпеки Жозеп Боррель у недавній статті «Як нам запустити нову Трансатлантичну еру» дуже вдало зазначив: «Час у політиці відносний. Як і у фізиці, він залежить від швидкості вашого руху: якщо світ змінюється швидше, ніж ваша здатність із цим упоратися, тоді, у відносному вимірі, ви рухаєтеся назад. Ми не можемо собі цього дозволити». 

Ми теж не можемо, питання в тому, як цього не дозволити.