Насамперед стисло нагадаю факти, які передували другій спробі. 6 січня поточного року Трамп зібрав кількатисячний мітинг своїх прибічників біля Білого дому. На ньому він пообіцяв своїм фанатам, що вони відчайдушно боротимуться за Білий дім, і закликав їх іти на Капітолій. Що сталося далі, добре відомо: натовп увірвався до будівлі Конгресу, спільне засідання палат було перервано, конгресменів — евакуйовано, приміщення американського парламенту зазнали актів вандалізму, загинуло п’ятеро людей, у тому числі один поліцейський.

Уже наступного дня лідер демократичної більшості Палати представників (і водночас спікер нижньої палати Конгресу) Ненсі Пелосі та лідер демократичної меншості Сенату Чак Шумер закликали до негайного усунення Трампа з посади в порядку, передбаченому 25 поправкою до Конституції США. Якщо ж Майк Пенс відмовиться ініціювати зазначену процедуру, лідери демократів пообіцяли розпочати другий імпічмент президентові.

Оскільки Пенс сигналізував, що не вдаватиметься до процедури дострокового усунення Трампа з посади, а без віцепрезидента задіяти механізм, передбачений 25 статтею Конституції США, неможливо, вже в понеділок 11 січня ряд конгресменів від Демпартії внесли в нижню палату американського парламенту проєкт статей про імпічмент. Тепер процедурно Палата представників має зробити такі кроки:

• юридичний комітет повинен ініціювати комітетські слухання про імпічмент і звернутися до Палати з пропозицією затвердити резолюцію про початок процедури імпічменту;
• Палата представників на своєму пленарному засіданні має обговорити і затвердити резолюцію, запропоновану юридичним комітетом;
• юридичний комітет має провести розслідування у справі імпічменту та ухвалити більшістю голосів статті імпічменту; розслідування має форму публічних слухань;
• Палата представників на своєму пленарному засіданні має обговорити результати розслідування та затвердити статті імпічменту, які, за своєю природою, є обвинувальним висновком.

У разі затвердження статей імпічменту нижня палата, якій відведено роль досудового слідства, передає справу на розгляд Сенату, що на час процедури імпічменту перетворюється у тимчасовий квазісудовий орган, на засіданнях якого головує очільник Верховного суду США. Оскільки слово impeachment з англійської перекладається саме як «офіційне обвинувачення», то, з технічного погляду, можна вважати, що з моменту затвердження статей про імпічмент у Палаті представників імпічмент уже відбувся, адже посадова особа (згідно з американською конституцією, в порядку імпічменту може бути усунений не тільки президент, а й інші посадові особи, зокрема судді федеральних судів) переходить у статус обвинуваченої. На цій стадії місію нижньої палати завершено.

Та зазвичай імпічментом, у контексті американського конституціоналізму, називають повну процедуру дострокового усунення з посади високопосадовців в обох палатах Конгресу. Особливістю розгляду справи в Сенаті є не тільки головування на засіданнях верхньої палати очільника Верховного суду США, а й ухвалення рішення про усунення президента з посади в порядку імпічменту двома третинами голосів. Оскільки Сенат складається зі ста сенаторів плюс віцепрезидент як спікер верхньої палати, то для завершення процедури потрібно 67 голосів.

Судячи з особистої ворожнечі, яку Ненсі Пелосі відчуває до Дональда Трампа, та переконливої більшості в демократів у Палаті представників, статті імпічменту можуть бути затверджені вже цього тижня. Зрештою, українців не здивуєш таким турборежимом. А ось із продовженням процедури в Сенаті наразі є серйозні проблеми.

По-перше, верхня палата Конгресу не працюватиме в сесійному режимі до 20 січня. По-друге, навіть після тріумфальної перемоги в Джорджії на довиборах 6 січня демократи не матимуть більшості в Сенаті доти, доки Камала Гарріс не складе присягу віцепрезидента. Бо саме голос віцепрезидента — вирішальний у Сенаті 117 скликання, де голоси поділені порівну між республіканцями та демократами. Нагадаю, що до 20 січня віцепрезидентом (і за посадою спікером Сенату) залишається республіканець Майк Пенс, який не підтримує ідею дочасного усунення Трампа з посади. Відповідно, лідером республіканської більшості в Сенаті залишається Мітч Макконнелл, який теж не в захопленні від ідеї другого імпічменту. Зрештою, станом на сьогодні лише кілька сенаторів-республіканців заявили про свою готовність підтримати усунення Трампа з посади в порядку імпічменту. Втім, щоб довести імпічмент до доброго скутку, потрібно, нагадаю, дві третини голосів усіх сенаторів, тобто, щонайменше, 16 республіканських голосів.

Тому майже напевно Трамп досидить свою каденцію в Білому домі. Але це не означає, що він не стане першим в історії США президентом, стосовно якого процедуру імпічменту таки доведуть до логічного завершення. Річ у тому, що жодне положення Конституції США не забороняє продовжити процедуру імпічменту в Сенаті після завершення президентської каденції. Ймовірно, вже після того, як Сенат затвердить усіх ключових призначенців Байдена та ухвалить ключові закони щодо нових економічних стимулів і боротьби з пандемією, які наступний президент вважає своїм пріоритетом.

Чи не абсурдно оголошувати імпічмент президентові після того, як він залишив Білий дім, запитає читач. І тут починається найцікавіше. Як і в Україні, звання президента у США є пожиттєвим. Скажімо, Білл Клінтон залишається 42-м, Джордж Вокер Буш — 43-м, а Барак Обама — 44-м президентом США. Як і в Україні, у США президенти мають певні привілеї навіть після завершення їхньої каденції. Але у випадку з Дональдом Трампом головне — навіть не титул 45-го президента США й не привілеї, головне — що доведений до кінця імпічмент перешкодить йому знову балотуватися на посаду президента у 2024 році, про що прямо йдеться в останній частині розділу 3 статті 1 Конституції США.

А в тому, щоб запобігти поверненню Трампа у велику політику, зацікавлені як демократи, так і провідні республіканці. Бо в Україні часто ігнорують той факт, що на останніх виборах Дональд Трамп отримав найбільше голосів виборців серед усіх республіканських кандидатів на президентську посаду за всю історію США. За жодного з інших президентів ніколи не голосувало навіть 70 мільйонів американців, тоді як Трампа торік підтримали понад 74 мільйони виборців. І саме за цей електоральний спадок уже почався бій серед консерваторів. Але виграти його за живого Трампа, який може балотуватися в президенти у 2024-му, нереально. Тому чимало «трампістів» сплять і бачать, як би перетворити 45-го президента США на «відставного генерала».

Свіже опитування свідчить, що навіть після штурму Капітолію республіканське ядро залишається відданим Дональду Трампу. Хоча прибічники обох партій явно засуджують радикальний екстремізм, 70% республіканців досі впевнені, що президент Трамп захищає демократію, а не підважує її; 73% вірять, що результати виборів президента було сфальсифіковано, і 80% вважають, що Трамп не несе відповідальності за штурм будівлі Конгресу його прибічниками. Ба більше, 70% прибічників Великої старої партії переконані, що конгресмени-республіканці, які подали заперечення проти офіційної сертифікації перемоги Байдена на спільному засіданні палат американського Конгресу 6 січня, захищали демократію.

В такій ситуації зрозуміло, що перед провідними республіканцями на кшталт сенатора Теда Круза стоїть непросте завдання — усунути з політичного олімпу Дональда Трампа, але зберегти трампізм як інструмент безпрецедентної мобілізації консервативного електорату. Оскільки 46-й президент США Джо Байден є, радше, центристом, а не радикальним реформатором на кшталт Франкліна Рузвельта чи Авраама Лінкольна, республіканцям годі сподіватися на перетікання до них голосів тих, кого у США зазвичай називають незалежними виборцями. Отже, Республіканська партія, швидше за все, продовжуватиме грати на ресентименті провінційної «одноповерхової» білої християнської Америки, доба якої нестримно минає. А це означає подальшу радикалізацію американської політики та збільшення розколу в американському суспільстві.

© 1994–2021 «Дзеркало тижня. Україна»