Ті, хто уважно слідкують за Нормандськими переговорами, могли звернути увагу, що від середини літа офіс президента України дуже наполегливо просував думку про те, що Нормандський саміт – тобто зустріч лідерів Німеччини, Франції, України та Росії – має відбутися дуже-дуже скоро.

Подібні заяви від Банкової лунали і раніше, тож великого резонансу ці твердження не мали. Однак у багатьох фахівців-міжнародників вони  викликали як мінімум здивування.

І справді, про який саміт може йтися, якщо термін Меркель на посаді вже вичерпався?

У вересні, тобто за пару місяців після того, як з Києва почали лунати ці заяви, у Німеччині були призначені парламентські вибори, після яких Меркель гарантовано втрачала посаду. То який сенс для Путіна (та й для інших учасників також) домовлятися із нею, не знаючи навіть, хто очолить новий уряд Німеччини? Який сенс для самої Меркель йти на цю зустріч, знаючи, що до неї будуть ставитися як до "кульгавої качки"? І, зрештою, не треба бути великим експертом з "Нормандії", щоби розуміти: формат майже мертвий.   

І тим більше який сенс Україні, а точніше очільнику ОПУ Андрію Єрмаку заявляти про ледь не погоджений саміт, коли не помітно жодних аргументів на користь цього.

Однак ті, хто списували все це на "недосвідченість", на "бажання сподобатися" чи інші якості Єрмака, цього разу виявилися неправі. Бо лише вузьке коло знало, що ці заяви були погоджені з Берліном, та навіть були потрібні Берліну. А у підсумку вони стали частиною багатошарової гри, у якій виграла саме Україна.

А от Ангела Меркель, на жаль, засвідчила, що наприкінці канцлерського терміну вона поволі втрачає політичну "чуйку".

У черзі після Путіна?

Ті, хто у деталях слідкує за німецько-українськими відносинами, напевно пам’ятають про як мінімум дивний, а насправді навіть обурливий візит Меркель до Києва наприкінці серпня.

Канцлерка Німеччини приїхала в Україну з одноденним візитом 22 серпня, у неділю. Вона зустрілася з Зеленським, отримала від нього орден Свободи та полетіла додому. Ми детально розповідали про це у статті за назвою ""Мутті" чи "фрау Ріббентроп"? Нащо Меркель їде до Києва".

Чому для візиту обрали таку дивну дату, вихідний день?

Бо наступного дня, 23 серпня, у Києві мав відбутися саміт "Кримської платформи", у якій Меркель категорично не хотіла брати участь. Далі – День незалежності, і це теж не підходило німецькій лідерці. А потім Зеленський, за попередніми планами, мав відбути до США (згодом дату візиту перенесли, але це вже інша історія).  

"За випадковим збігом", за два дні до приїзду до Києва вона відвідала Москву, щоби поговорити там віч-на-віч з Путіним, і також отримати від нього нагороду.

Це все – і показове ігнорування кримської зустрічі, і черговість переговорів, яку обрала Ангела Меркель – давало вдосталь підстав обурюватися її ставленням до України.

Але ще дивнішою є ситуація, якщо зважити, що від початку Меркель планувала взяти учаcть у "Кримській платформі" і підтвердити таким чином підсумок своєї багаторічної підтримки цілісності України. Від двох не пов’язаних одне з одним джерел ЄП дізналася, що на початку року, під час переговорів з Києвом щодо "Кримської платформи", у графіку канцлерки навіть зарезервували 23 серпня для цього візиту.

Однак потім щось пішло не так.

За всіма ознаками, ця зміна сталася саме через "Нормандію".

Причому відмова Меркель потягнула й інші зміни: це стало визначальним для відмови також з боку французького президента Макрона.

Остання нормандська гастроль

Перш ніж пояснити, що відбувалося, повернемося до найсвіжіших наразі новин у політичних відносинах Росії та Німеччини. Йдеться про украй некоректні дії російського МЗС, яке усупереч непорушним, базовим правилам дипломатії, оприлюднило закрите листування міністра Сергєя Лаврова з його французьким та німецьким колегою Жан-Івом ле Дріаном та Гайко Маасом.

ЄвроПравда детально розповідала про ці історію у статті "Як Лавров вбиває "Нормандію"". Ми також пояснили у цій публікації, що таке оприлюднення не було емоційною дією Лаврова. Цей наїзд на Берлін та Париж був санкціонований та/або підтриманий Кремлем (що, власне, згодом підтвердив особисто Путін).

Наразі дії РФ засудили як Україна, так і Франція з Німеччиною, на рівні МЗС. У Берліні, зокрема, заявили, що вважають їх порушенням дипломатичної практики.  

А от Меркель відреагувала інакше.

Відповідаючи на запитання журналістів з цього приводу, вона спробувала створити враження, що нічого екстраординарного не відбулося, і навіть задля цього трохи збрехала німецьким телегладачам.

"Публікація кореспонденції не сильно мене здивувала, оскільки я читаю багато моїх листів у пресі, в цьому зв’язку нікому нічого приховувати", - заявила вона. Це не є правдою, адже дипломатичне (та й інше також) конфіденційне листування канцлерки ще, здається ніколи не "зливали" у ЗМІ а тим більше таких випадків не було "багато".

Та відразу після цього Ангела Меркель додала: втім, є те, що важливіше за порушення дипломатичних правил.

Такою проблемою вона вважає те, що президент РФ Владімір Путін не виконав її особистого прохання.

"Я просила російського президента, щоб до того часу, поки я залишаюся канцлером, така зустріч відбулась, я навіть бажала зустрічі на рівні лідерів, але, на жаль, цього не сталося, і тому я висловлюю великий жаль. Публікація листування тут нічого не змінює. На мій погляд, така зустріч мала відбутися", - не приховуючи жалю, повідомила Меркель журналістам.  

А оскільки Меркель у цій заяві розкрила факт свого прохання на адресу Путіна, немає сенсу приховувати й деякі деталі.

Справді, ідея про саміт "нормандської четвірки" належить особисто Меркель. І саме вона просувала цю ідею ще від літа у переговорах, підтверждення чого "Європравда" чула від джерел з обох сторін. Франція була готова наперед, Київ також не довелося вмовляти, і лишилося переконати тільки Росію, тобто Путіна.

І хоча ми не маємо джерел на тет-а-тет зустрічі лідерів Німеччини та Росії, дуже схоже, що саме задля додаткових аргументів на користь саміту Меркель переграла графік, відмовилася від участі у Кримській платформі тощо та отримала від свого товариша Владіміра запевнення, яке вона вважала достатнім для того, щоби сподіватися на саміт.

В офіційних заявах з цього приводу, до слова, також звучав обережний оптимізм про "чергову зустрічі на високому рівні у "нормандському форматі""

Зважаючи на це, заяви на початку осені про те, що "саміт відбудеться ось-ось", вже не звучать безглуздо, навіть якщо розуміти, що Путін напевно "кине" Меркель та не виконає свою обіцянку. Бо вони фіксують високі очікування, за зрив яких для німців відповідальною буде саме Москва. Саме це, як бачимо, зрештою і сталося.

Мутті втомилася

Автор цих рядків вже ділився своєю оцінкою про те, що порушення домовленостей з боку РФ нам безумовно вигідне.

Так само вигідно нам і те, що у близькому колі Меркель, а також у німецькому дипкорпусі та у політичній еліті знатимуть, що Путін ігнорував усі прохання канцлерки. Цього звісно ж, недостатньо для одномоментної зміни ставлення німців до лідера держави-агресора, але капля камінь точить. Чим більше буде доказів того, що жодні обіцянки Путіна не заслуговують на довіру – тим краще.

Але є й інший висновок.

Ця історія зрештою стала стратегічною поразкою не лише Путіна, а й особисто Ангела Меркель.

А ще вона довела та підтвердила, що легендарна "мутті" наприкінці свого терміну почала робити дивні, необгрунтовані помилки. Бо всі ці плани щодо нормандського саміту були хибними від початку. У ньому не було сенсу, крім бажання Ангели провести символічну зустріч наприкінці свого терміну на посаді. Чомусь (і справді неясно чому!) для канцлерки це має значення, нині вона проводить подібні заходи в усіх форматах, де вона протягом 16 років брала участь від імені Німеччини. Звісно ж, усюди її колеги погоджуються і дякують канцлерці за роботу…

Але з Нормандським самітом все пішло принципово інакше. І навіть попри поступки принципами з боку Меркель, змінити цього їй не вдалося. Що, втім, було очікувано: російський диктатор будь-які поступки розцінює як ознаку слабкості.

На жаль, за півтора десятиріччя на посаді Меркель цього так і не зрозуміла.

Автор: Сергій Сидоренко,  Редактор "Європейської правди"

© 2014-2021, Європейська правда,