2 грудня 2016 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася конференція «Стратегічне партнерство в час кризи», присвячена 25-річчю визнання Республікою Польща незалежності України,співорганізатором якої виступила Українська асоціація зовнішньої політики. Участь у заході взяли Президент Республіки Польща (2010-2015 рр.), почесний доктор Львівського університету Броніслав Коморовський, Ректор Університету, професор Володимир Мельник, декан факультету міжнародних відносин Маркіян Мальський, а також представники місцевої влади, дипломати, викладачі та студенти.

З доповіддю на конференції виступив президент УАЗП, Надзвичайний і Повноважний Посол Володимир Хандогій.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

Центр міжнародної безпеки та партнерства

Інститут Броніслава Коморовського

Варшавський університет

Інститут міжнародних відносин

Європейський центр

Опольський університет

Інститут політології

Українська Асоціація зовнішньої політики

 

 

 

СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ЧАС КРИЗИ

(до 25-річчя визнання Республікою Польща

суверенності та незалежності України)

 

Львів, 2 грудня 2016 року

 

 

ПРОГРАМА

 

 

Робочі мови: українська, польська, англійська

 

9:30 – 10:00

Реєстрація учасників

10:00 – 10:30

Урочисте відкриття конференції

Володимир Мельник, професор, Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка

Олег Синютка, Голова Львівської обласної державної адміністрації

Олександр Ганущин, Голова Львівської обласної ради

Андрій Садовий, Міський голова м. Львова

Ян Пєкло, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні (до погодження)

Оксана Юринець, Народний депутат України

Маркіян Мальський, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка

 

10:30 – 11:30

 

 

 

 

Пленарне засідання

 

Броніслав Коморовський,

Президент Республіки Польща (2010-2015)

Європейський вимір польсько-українського стратегічного партнерства: здобутки, виклики, перспективи

Дискусія

 

11:45 – 13:30

СЕКЦІЯ 1. Польща – європейський адвокат України: зміна контексту чи перегорнута сторінка

Модератор: Маркіян Мальський, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Декан факультету міжнародних відносин

 

Доповідачі:

Роман Кузняр, професор Інституту міжнародних відносин Варшавського університету, радник Президента Польщі (2010-2015 рр.)

Володимир Хандогій, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Президент Української Асоціації зовнішньої політики

Богдан Гуральчик, професор, Директор Європейського центру Варшавського університету

Aнатолій Романюк, професор кафедри політології ЛНУ ім. І. Франка

Марек Пєтрась, професор, Завідувач кафедри міжнародних відносин Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської

Богдан Гудь, професор, Директор інституту Європейської інтеграції, ЛНУ ім. І. Франка

     

 

Дискусія

 

13:30 – 14:30

Перерва на обід

14:30 – 16:30

СЕКЦІЯ 2. Системна трансформація: польський досвід vs українські реалії

Модератор: Якуб Зайончковскі, професор, Директор Інституту міжнародних відносин Варшавського університету

Доповідачі:

Оксана Юринець, Народний депутат України

Aнна Радван, Директор Інституту Броніслава Коморовського

Василь Репецький, професор, завідувач кафедри міжнародного права, ЛНУ ім. І. Франка

Анджей Шептицький, професор Інституту міжнародних відносин Варшавського університету

Ігор Цепенда, професор, Ректор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника

Лех Рубіш, професор, Директор Інституту політології Опольського університету

Юрій Біленко, доцент, завідувач кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів, ЛНУ ім. І. Франка

Валентин Балюк, професор, Директор Центру Східної Європи, Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської

Наталія Антонюк, професор, завідувач кафедри країнознавства і міжнародного туризму, ЛНУ ім. І. Франка

Каміль Зайончковскі, доктор, Заступник директора з наукової роботи і міжнародної співпраці Європейського Центру Варшавського Університету

 

Дискусія

 

16:30 – 17:00

Підведення підсумків

 

Виступ

 президента Української асоціації зовнішньої політики, Надзвичайного і Повноважного Посла В.Д.Хандогія на міжнародній конференції «Стратегічне партнерство в час кризи (до 25-річчя визнання Республікою Польща суверенності та незалежності України)»

 (Львів, 2 грудня 2016 року)    

         Шановні учасники конференції,

         Перш за все хотів би скласти подяку факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка за ініціативу проведення цієї конференції, зокрема Надзвичайному і Повноважному Послу, професору Мальському М.З. Очевидно, що цей важливий масштабний захід не міг би відбутися без підтримки Інституту Броніслава  Коморовського, Варшавського університету, Опольського університету інших наукових центрів і фахівців. І ми всі дуже вдячні їм за цю підтримку. Для Української асоціації зовнішньої політики велика честь і приємність також долучитися до організації Конференції. На наше глибоке переконання наша Конференція  -  це не ритуальна данина черговій річниці в українсько – польських відносинах. Це -  можливість осмислити  їхню 25-літню новітню історію, проаналізувати результати багатопланового співробітництва між Україною і Польщею, зазирнути в майбутнє наших відносин в різних галузях в нових геополітичних умовах, коли наша держава стала об’єктом брутальної агресії з боку Росії.

         Шановні колеги,

         На відміну від більшості двосторонніх відносин, які Україна підтримує з державами-партнерами, порядок денний між Україною та Польщею  формується не економічними інтересами, чи  кон’юнктурними факторами, хоча вони, безумовно мають вплив на його формування.. Українсько-польські відносини мають реальний, а не символічний стратегічний вимір, за

яким стоять вікові історичні, культурні, родинні зв’язки. Саме спільність історичного минулого відвела Польщі роль першої держави, яка визнала незалежність України..

         Всі ми пам’ятаємо, як ще під час Помаранчевої революції Александр Кваснєвський, як і інші європейські політики, взяв на себе роль посередника між кандидатами у президенти Віктором Ющенком та Віктором Януковичем і допоміг уникнути застосування сили проти мирних протестувальників. Резолюції Європейсько го парламенту 2005 і 2014 років, які підтверджують перспективу членства України в ЄС, були підготовлені за активної участі польських євродепутатів. Польща разом із Швецією була локомотивом розвитку Східної політики Євросоюзу, зокрема ініціативи Східного партнерства. Кваснєвський разом із Петом Коксом докладав особистих зусиль для того, щоб у 2013-му році створити можливість для підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і переконати українське керівництво робити необхідні для цього реформи. Польща проводила активну дипломатичну роботу і під час Революції гідності, намагаючись разом із Німеччиною та Францією вирішити політичну кризу в Україні, спровоковану режимом Януковича.

         Польща залишалася лобістом і адвокатом інтересів України у ЄС навіть тоді, коли репутаційні ризики такої підтримки були відверто високі. Йдеться, зокрема, про зусилля Александра Кваснєвського і підтримку ним діалогу з Леонідом Кучмою тоді, коли останній опинився у міжнародній ізоляції. За інших обставин президент Броніслав Коморовський був єдиним лідером держави-члена ЄС, який, не зважаючи на міжнародний бойкот, прилетів до Києва на фінал ЄВРО-2012.

         Серед деяких політиків побутує думка, що Польща є більшим лобістом європейської інтеграції України, ніж сама Україна. Тобто, як кажуть. намагається бути у цій ситуації «святішою за Папу Римського». 

         На питання, чи відповідає це дійсності, намагаються дати відповідь чимало експертів з українсько – польських відносин. На цю тему написано і сказано дуже багато. Але особливої уваги на мій погляд, заслуговує дослідження з цього питання  Катерини Заремби, проведене в рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України: Україна - Польща». У ньому, зокрема, висувається теза, що причина -  у стратегічному підході Польщі до формування своєї зовнішньої, який домінує останнім часом.  Як стверджується у дослідженні, ідейними «батьками» польської зовнішньополітичної доктрини після 1989 року стали Юльюш Мерошевський та Єжи Ґєдройць, польські інтелектуали, які, на противагу «кресов’янським» настроям багатьох своїх співвітчизників, ще у перші післявоєнні десятиріччя проголосили тезу, що Польща мусить відректися від будь-яких претензій на колишні польські землі та всіма силами підтримувати ідею незалежності України, Білорусі, Литви, а також демократизацію Росії як запоруку польської безпеки.

         Таким чином, на початку 1990-х наріжним каменем зовнішньої політики Польщі стала політика європеїзації, а не політика пам’яті. Деякі польські оглядачі відзначали, що українсько - польські відносини «вбереглися від парадигми «поганої пам’яті», а відомий американський історик Тімоті Снайдер у 2003 році відзначив польські політичні еліти за вміння відрізнити державні інтереси від національної пам’яті. З такими підходами можна погоджуватися, або не погоджуватися. Але очевидно, що за  сучасних умов це є далекоглядна політика в інтересах регіональної стабільності.

           Шановні колеги,

         Усі ми стали свідками того, що характер українсько – польських двосторонніх відносин помітно змінився з приходом до влади партії «Право і справедливість» на чолі з Ярославом Качинським у 2015 році. Я не буду вдаватися в деталі цих змін, які віддзеркалюють волю польського народу. Історія розставить усе на свої місця.

          Але очевидно, що у певний момент в центр уваги двосторонніх відносин вийшла історична проблематика, зокрема намагання деяких політиків в односторонньому порядку встановити «історичну правду» , зокрема навколо подій на Волині у 1943 році. До честі українського політикуму відповідні кроки польського парламенту не отримали симетричних відповідей, як того вимагали радикально налаштовані українські політики. Натомість, цим заявам  були дані зважені оцінки з тим, щоб не зірватися у вир емоційних історичних дискусій, ціною яких могла би стати втрата  найактивнішого адвоката України.

         У результаті, стратегічні інтереси Польщі в Україні лишилися незмінними, про що свідчить  Спільна декларація Президентів Польщі та України, прийнята з нагоди 25-ої річниці незалежності України. Вона містить чітку формулу, яка визначає політику Польщі щодо України: «Польська сторона вважає, що незалежність України має принципове значення для безпеки і незалежності Польщі» .

         У свою чергу, були підтверджені також і довгострокові інтереси України, які полягають у поглибленні взаємовідносин з Польщею на засадах стратегічного партнерства; отриманні підтримки на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції, включно з набуттям Україною членства в ЄС і НАТО; поглибленні співробітництва у безпекових питаннях.

         Визнання обома сторонами цих інтересів як визначальних для розвитку двосторонніх відносин дозволить неупереджено проаналізувати, як ключові точки дотику, так і розбіжності, які сьогодні формують українсько-польський порядок денний, і визначити конкретні кроки для реалізації спільних цілей.

         Шановні колеги,

         Серед комплексу згаданих вище проблем питань, пріоритетом є, безумовно, проблеми зміцнення безпеки на європейському континенті, пошуки спільних відповідей на виклики, які стоять перед двома країнами в результаті агресивної політики Росії на європейському континенті яка несе загрозу гібридних воєн.

         В умовах російської агресії на Сході України сьогодні Польща є однією з небагатьох країн-членів НАТО, яка послідовно продовжує робити свій внесок  у розбудову української безпекової та оборонної спроможності, як на двосторонньому рівні, так і через інтеграцію України до західних безпекових структур.

         Так, Польща разом із Великою Британією, США, Канадою, Литвою та Естонією долучилася до об’єднаного координаційного комітету з питань оборонного реформування України. Зокрема, у 2016 році солдати польської бригади провели двомісячне навчання українських військовиків на Яворівському полігоні. Протягом усього періоду війни з Росією Польща надає Україні гуманітарну допомогу, приймає на лікування та реабілітацію поранених у зоні АТО, запрошує українських офіцерів на стажування до своїх військових навчальних закладів.

         Важливим компонентом безпекових відносин між Україною та Польщею є співпраця у сфері оборонної промисловості. З цієї метою на

 полях саміту НАТО у Варшаві міністри оборони двох держав підписали протокол про внесення змін до Угоди щодо питань військово-технічного співробітництва. Зокрема, протоколом передбачено створення Робочої групи з питань військово-технічного співробітництва, яка діятиме в рамках українсько-польської Міжурядової комісії з питань економічного співробітництва. Польща та Україна взаємно зацікавлені у спільному виробництві вертольотів, безпілотних літальних апаратів, комплексів індивідуального захисту тощо. Також очікується підписання міждержавної Угоди про співробітництво у сфері оборони — першої двосторонньої угоди такого характеру, що її укладатиме Україна з початку російської агресії.

         При цьому, як зазначають деякі аналітики, конфлікт на Сході України не є пріоритетною темою політичних та безпекових дискусій у Польщі. Це можна пояснити тим, що Польща, попри заслужений статус активного адвоката України , фактично перебуває за рамками врегулювання. Ті, хто виступає за «недоторканність» Нормандського формату всіляко стримують будь які спроби його розширення. Це, на мій погляд, недалекоглядна позиція.   В умовах відсутності прогресу на переговорах з імплементації Мінських домовленостей, стає імперативом необхідність пошуку нових форматів у тому числі і з залученням нових гравців, передусім, підписантів будапештського меморандуму, а також інших заінтересованих держав, зокрема Польщі. При цьому мета Мінських домовленостей – встановлення миру на сході України -  не має альтернативи. Але це зовсім не означає безальтернативність механізмів, які можуть привести до цієї мети. Так, далеко не вичерпані у цьому зв’язку є  можливості ООН, особливо враховуючи статус України як непостійного члена Ради Безпеки, зокрема в питанні деокупації Криму, де Україна і Польща могли б налагодити тісну співпрацю.

         Добре відомо, що Польща завжди підтримувала  «політику відкритих дверей» НАТО для України. Не секрет, що саме Польща як країна-організатор запросила Україну на саміт НАТО у Варшаві навіть ще до формального рішення усіх держав Альянсу і лобіювала українське питання на порядку денному саміту. Завдяки Польщі Україна розширює свою участь у практичної співпраці держав – членів Альянсу у сфері оборони. Крім батальйону «Укрполбат», який був створений ще у 2000 році і брав участь в операції НАТО в Косові, 25 січня 2016 року було створено спільну литовсько- польсько-українську бригаду. Створення такого міжнародного контингенту значно підвищить взаємосумісність збройних сил України зі збройними силами держав – членів НАТО, що є необхідним критерієм членства в Альянсі.  

         Іншою важливим проектом до участі в якому Польща пропонує залучити Україну є ідея союзу Міжмор’я, яка, в принципі, співзвучна відомій пропозиції про розвиток співробітництва в рамках балто-чорноморського регіону. Мета цього проекту, за визначенням президента Анджея Дуди,— посилити політичну суб’єктність країн Центральної та Східної Європи у рамках євроатлантичної спільноти. Іншими словами, йдеться не про альтернативну, а про додаткову структуру, яка сприятиме всебічному розвитку країн Центральної та Східної Європи. Важливо, що йдеться не про оборонну, а про без пекову структуру у широкому сенсі (військовому, енергетичному, економічному, інфраструктурному та суспільно - історич ному) по лінії Північ-Південь, а не Захід-Схід. Прикладом практичної реалізації такого проекту, на думку президента Дуди, може бути, зокрема, швидкісне залізничне сполучення по лінії Таллінн - Дубровнік із відгалуженнями до Відня, Києва, Бухареста, Софії та Белграда. Першим кроком до конкретної реалізації цієї ініціативи стала зустріч лідерів та високих представників 12 країн Центрально-Східної Європи, яка відбулася

25 серпня 2016 року у Дубровнику. На жаль, Україна, попри запрошення, не була представлена на цій зустрічі. Однак, польська сторона чітко заявила, що ініціатива є відкритою для України, а українська участь — бажаною для Польщі. При цьому було підкреслено, що суверенне право України самостійно вирішувати, «з ким будувати союзи» не ставиться під сумнів і Польща розглядає союз Міжмор’я як союз рівноправних членів. Офіційний Київ у цілому схвально ставиться до цієї ініціативи, однак для успішного залучення України має сформувати чітке бачення того, яким саме може бути її внесок. Важливо, щоб Україна взяла участь у наступній зустрічі в рамках ініціативи, яка запланована на червень 2017 року у Вроцлаві. Відповідна підготовка має вже сьогодні увійти до порядку денного українсько- польської співпраці.

         Зокрема, однією з підвалин безпекової співпраці з Україною в проекті Міжмор’я має стати енергетична складова, особливо враховуючи як спільне протистояння країн регіону проекту «Північний потік-2», так і суттєве зростання обсягів транзиту російського газу через Україну: у перші дев’ять місяців 2016 року вони зросли на 17,9 % у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Україна також намагається збільшити постачання до Польщі та інших країн ЄС власних енергоресурсів, зокрема, транспортування електроенергії з Хмельницької АЕС. Питання про підписання меморандуму між відповідними державними компаніями стоїть на двосторонньому порядку денному з 2014 року, однак з польського боку дотепер тривають міжвідомчі консультації.

         Шановні колеги,

         Як я вже згадував, після обрання Анджея Дуди президентом та впевненої перемоги «ПіС» на парламентських виборах політичний діалог між Україною та Польщею певний час був загальмований (Анджей Дуда вперше зустрівся з Петром Порошенком майже через півроку після інавгурації). Цьому є кілька причин, не остання з яких, - непрофесійні оцінки  і прогнози українських політологів і дипломатів щодо розвитку політичних процесів у Польщі. Зараз є усі підстави стверджувати, що політичний діалог                                                      

повернувся у нормальне русло. Із грудня 2015 року лідери держав зустрічалися не менше п’яти разів. Президент Дуда двічі відвідав Київ із візитом, зокрема з нагоди 25-ої річниці незалежності України. Символічно, що сьогодні у день нашої конференції відбувається візит президента України Петра Порошенка до Варшави. Проходить активний міжвідомчий діалог, зокрема, відновив роботу Консультаційний комітет президентів України та Польщі. Відбулися візити спікера Верховної Ради Андрія Парубія та прем’єр- міністра України Володимира Гройсмана до Польщі. Глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський перебував в Україні з візитом у вересні 2016 року.         У ході усіх цих контактів обидві сторони всіляко підкреслювали, що, попри усі складнощі, українсько – польські відносини завжди мали особливий характер. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що у 2015 році Броніслав Коморовський, тодішній Президент Польщі, здійснив свій останній візит перед виборами саме до Києва і виступив у Верховній Раді України. Промовистим  є  також і той факт, що президент Польщі Анджей Дуда був єдиним західним лідером, присутнім на святкуванні 25-ї річниці  Незалежності України у Києві.

          Нинішній уряд Польщі, як і його попередники, продовжує бути палким адвокатом України в ЄС. Польські представники постійно повторюють, що членство України в ЄС — це довготермінова мета Польщі, а «без України проект соборної, вільної і демократичної Європи - неповноцінний». Польські парламентарі майже одностайно проголосували за ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (щоправда, у своєму попередньому скликанні). Сьогодні Польща залишається беззастережним адвокатом двох принципових для України питань: збереження санкцій проти Росії та запровадження безвізового режиму для України. Через ці та інші вияви підтримки для України європейський аналітичний центр «European Council on Foreign Relations» впевнено відніс Польщу до групи «лідерів» серед       

держав-членів ЄС стосовно підтримки України, після Німеччини, Великої Британії та Швеції.

         Шановні колеги,

         Ще зовсім недавно сторінки засобів масової інформації, висвітлюючи українсько – польські стосунки  рясніли заголовками на кшталт «Напередодні катастрофи», «Чи витримають наші відносини нову кризу?». Політики з обох сторін змагалися у тому, хто з них найкраще знає історію та вмінні навішувати ярлики. Сьогодні, на мій погляд, ми можемо з упевненістю сказати, що спроби розхитати українсько – польську дружбу не вдалися. Наші стосунки проходили різні етапи, але у підсумку наші народи демонстрували вміння знаходити порозуміння. Це -  запорука того, що українсько – польське стратегічне партнерство  сьогодні здатне витримати будь – які випробування.

Дата проведення: 
П'ятниця, Грудня 2, 2016 - 23