Сьогодні створення NO FLY ZONE над територією України набуває критичного значення. Зрозуміло, що ні Рада Безпеки ООН, ні НАТО, в силу відомих причин, не в змозі прийняти відповідне рішення. Єдиною правовою основою для запровадження такого режиму є стаття 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. На жаль, в обгрунтуванні нашої позиції щодо надання Україні допомого ми забуваємо про цю статтю Статуту, ставлячи акцент на НАТО або США. Нагадаємо основне положення цієї статті: «…Даний Статут жодним чином не зачіпає невід’ємного права на індивідуальну або КОЛЕКТИВНУ самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації, доти, поки Рада Безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки». В практичному плані мова може йти про створення т.зв. «Coalition of the willing» з числа країн, які добровільно готові допомагати Україні, у тому числі військово – технічними засобами. Для цього не потрібні рішення Ради Безпеки, НАТО чи інших міжнародних організацій. За великим рахунком, не потрібна й участь США, якщо вони так бояться ядерної конфронтації. В нашій новітній історії були приклади створення таких коаліцій, зокрема в Іраку і Лівії.

Перші дні війни показали, що Україна здатна наодинці ефективно протистояти агресору, але можливості її не безмежні. Наші найближчі союзники, наприклад Польща, Литва, Туреччина, інші держави, не як члени НАТО, а в рамках саме статті 51 Статуту ООН, могли б долучитися до створення і функціонування NO FLY ZONE. Зокрема мова може йти про надання цими країнами своєї інфраструктури, зокрема аеродромів, з яких українські ВПС із залученням добровольців з інших країн, могли б забезпечувати ефективне функціонування такого режиму.

Питання, звісно, не просте. Ризики для країн – потенційних учасників такої коаліції, великі. Ця пропозиція потребує детальної проробки юристами – міжнародниками, військовими спільно з нашими партнерами. Але ситуація, що склалася, вимагає неординарних рішень , адже на карту поставлена доля не тільки України, але і Європи. Ленд – лізу сьогодні вже замало, потрібен «Другий фронт». Своєрідна операція «Оверлорд – 22».

Пригадую, як у 2014 році, працюючи на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла у Великій Британії, відразу після окупації Криму Росією, я запропонував негайно задіяти механізм резолюції 377(V) Генеральної Асамблеї, розуміючи нездатність Ради Безпеки ООН протидіяти агресії. Мене тоді не почули. Сьогодні цей механізм запущено. Але треба йти далі, шукаючи нові креативні підходи. Ніколи не можна a priori відхиляти ідеї, якими б нездійсненними, на перший погляд, вони б не здавалися. Це – азбука дипломатії.

В.Хандогій,

Президент Української асоціації зовнішньої політики,

Надзвичайний і Повноважний Посол