Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Україна хоче забрати в Росії свою власність за кордоном: які перспективи

Українська

АВТОР -   Володимир Кравченко, Оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA

Київ має намір через суд висунути претензії на 18 об'єктів нерухомості у Великій Британії, якими користується Москва після розпаду СРСР.

За даними The Times, до цього переліку входять будівлі представництва військового аташе і торгпредства Росії, а також маєток Сікокс-Хіт у графстві Кент, подарований Радянському Союзу в 1947 році депутатом британського парламенту віконтом Джорджем Гошеном. Цей маєток використовують російські дипломати і співробітники ФСБ як місце відпочинку. Загальну вартість майна, на яке претендує наша країна, британська газета оцінила у 100 млн фунтів. Це близько 120 млн дол.

У коментарі The Times посол України у Сполученому Королівстві Вадим Пристайко підтвердив, що наймає адвоката для подання позову до РФ, підкресливши, що через 31 рік після розпаду СРСР «питання рівного розподілу майна колишнього Радянського Союзу залишається невирішеним». Дипломат також сподівається, що суд прийме рішення на користь України і Москва або передасть нерухомість, або продасть її, а виручені кошти направить Києву.

Реакція російських дипломатів була прогнозованою. В коментарі агентству ТАСС у посольстві РФ у Великій Британії заявили, що «як єдина країна-правонаступниця СРСР Росія взяла права на радянську власність за кордоном і, на відміну від України, виплатила всі радянські борги. Претензії України не мають жодних підстав у міжнародному праві. Крім того, приміщення дипломатичних представництв і будинки співробітників посольства захищає принцип дипломатичного імунітету».

Та чи така вже безперспективна ситуація, як вважають російські дипломати?

Гра з «нульовим варіантом»

За інформацією ZN.UA, дії українського посольства в Лондоні — це виконання доручення, розісланого МЗС України в наші диппредставництва ще три місяці тому. Його суть зводиться до того, щоб дипломати в країні перебування оцінили ситуацію з закордонною власністю колишнього Радянського Союзу, якою користується Росія, та знайшли адвокатів, аби ті в національних судах відстояли інтереси України, повернувши нерухомість нашій країні.

У цьому дорученні немає нічого незвичайного. Київ повертається до проблеми, що виникла в момент розпаду Радянського Союзу, коли держави-правонаступниці СРСР намагалися розподілити борги й активи радянської держави.

Нагадаємо, що, згідно з Договором про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу та активів СРСР від 1991 року, частка нашої держави в загальній сумі радянського боргу й активів становить 16,37%. І Київ мав намір цю частину радянського добра отримати. Зокрема й для того, щоб вирішити проблему розміщення своїх диппредставництв: у дев'яностих роках це питання було досить актуальним для молодої незалежної держави.

Тому 1992 року Київ надіслав зовнішньополітичним відомствам ряду країн ноти з проханням не перереєстровувати нерухоме майно колишнього Радянського Союзу на Російську Федерацію. Однак у Москві затіяли комбінацію, метою якої було зробити правонаступницею СРСР тільки Росію. Результатом цієї афери стало не лише членство Росії в Раді Безпеки ООН, а й поява 1994 року угоди про «нульовий варіант», відповідно до якого наша країна відмовлялася від активів і пасивів колишнього СРСР на користь РФ.

Однак Київ погоджувався на «нульовий варіант» тільки за умови підписання Росією угоди про передачу Україні в безоплатнекористування об'єктів нерухомості у 36 країнах. Але після підписання угоди про «нульовий варіант» у Москві відмовилися передавати будівлі у 36 країнах, запропонувавши натомість підписати міжурядовий протоколпро передачу в користування нерухомості лише в 15 країнах. Причому в державах, у яких Київ і тоді не планував відкривати посольства, — Ботсвані, Габоні, Ємені, Мавританії, ЦАР…

Утім, до протоколу був ще й додаток, який містив список із 28 держав, передачу Україні власності в яких мали обговорити в майбутньому (зокрема, крім Великої Британії та Швейцарії, серед них значилися ще й КНДР із Замбією). Трохи згодом росіяни відмовилися визнавати цей документ, посилаючись на неправильне оформлення — додаток не підшили до протоколу.

Досягнуті домовленості були дуже невигідні для нашої країни. Тому, хоч угоду про «нульовий варіант» і було підписано представником України, документ чинності так і не набув, оскільки не був ратифікований Верховною Радою. Зате 1997 року депутати прийняли Постанову «Про порядок ратифікації угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР».

Згідно з цим документом, угода про «нульовий варіант» може бути ратифікована тільки після виконання Росією низки умов. Серед них — надання Києву повної інформації про величину золотого запасу та Алмазного фонду СРСР станом на 1 грудня 1991 року, майновий і вартісний опис активів Союзу в Держбанку, Держхрані, Зовнішекономбанку СРСР та закордонних радбанках, повне погашення заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед юридичними та фізичними особами України тощо.

Тепер Кремль звинувачує Україну в невиконанні зобов'язань перед Росією. Мовляв, Київ не передав Москві закордонну власність колишнього СРСР, що буцім Україна мала зробити в обмін на погашення Росією радянського зовнішнього боргу. Але відносини Києва з Паризьким клубом кредиторів регулюються угодою «Кучма—Тріше» 1993 року. Її суть: держави-кредитори погодилися не вимагати від України оплати держборгів колишнього СРСР до врегулювання цього питання між Києвом та Москвою.

Оскільки ж Москва так і не надала Києву інформацію про активи та пасиви колишнього Радянського Союзу, яку той вимагав, і, відповідно, угода про «нульовий варіант» не набула чинності, — в Україні не розглядають цей документ як юридичну підставу для перереєстрації закордонної власності колишнього СРСР на РФ. Отже, право Києва на частину об'єктів закордонної нерухомості колишнього Радянського Союзу випливає зі статусу України як однієї з держав-правонаступниць колишнього СРСР.

Зрештою, погашати весь радянський борг Росію Україна не просила.

Забіг на довгу дистанцію

У нульові роки на переговорах українські та російські дипломати обговорювали тільки перелік об'єктів, які Москва передала б Києву для забезпечення потреб української дипломатичної служби. За роки перемовин сторони змогли узгодити об'єкти лише в дев'яти країнах: Австралії, Німеччині, Єгипті, Індії, Польщі, Сирії, Чехії, Румунії та Фінляндії. Але якщо в Києві говорили про передачу будівель у власність Україні, то в Москві — тільки на умовах довгострокової оренди.

Останні років десять-дванадцять перемовини з питань закордонної нерухомості колишнього СРСР взагалі не проводилися. Було очевидно, що в Москві не мали наміру вирішувати цю проблему, зробивши ставку на те, що як сумлінний користувач РФ просто за давністю років отримає право власності на спірні об'єкти в інших країнах. За інформацією ZN.UA, тільки в 14 країнах не проведено або проведено частково перереєстрацію на Росію будівель колишнього СРСР: Австрії, Бельгії, Болгарії, Індії, Індонезії, Ірані, Китаї, Німеччині, Польщі, Румунії, Туреччині, Франції, Швейцарії, Японії.

Реалізації російського плану перешкоджали українські дипломати, які періодично надсилали ноти в ряд країн із проханням не реєструвати власність колишнього СРСР на РФ. Це створило для росіян проблеми, бо означало відсутність чистоти титулу, і вони не могли проводити з цим майном жодних операцій, які б давали дохід: ні продавати, ні здавати в оренду. Крім того, на початку двохтисячних Україна подала позови в національні суди Великої Британії і Данії.

У 2007 році Верховний суд Данії відхилив усі майнові претензії України до Росії стосовно десятка об'єктів нерухомості колишнього СРСР у Копенгагені. Що ж до Сполученого Королівства, де в самій тільки столиці українські дипломати знайшли 17 будівель колишнього Радянського Союзу, переоформлених на Росію, то Україна виграла справу. І тепер росіяни мають на це майно обмежені права: вони користуються ним, але без права його відчужувати — продавати або здавати в оренду.

Після початку російсько-української війни у 2014 році в Києві знову заговорили про претензії до Москви, яка незаконно залишила закордонну власність колишнього СРСР за собою. Однак якихось значимих практичних кроків зроблено не було. Лише навесні 2022 року МЗС України надіслало в наші посольства доручення проаналізувати ситуацію з нерухомістю колишнього СРСР і знайти адвокатів для звернення до національних судів.

Сьогодні дуже важко оцінювати судові перспективи. Юристи-міжнародники вважають, що в нас є шанси. Багато залежить від країни, в якій Україна звернеться в суд, а також від якості юридичної підтримки. Найкращі перспективи в Києва в тих країнах, де власність колишнього СРСР не зареєстрована або зареєстрована частково. Тим більше що зараз дуже зручний момент і уряди багатьох країн готові сприяти Україні в процесі повернення їй частини власності колишнього СРСР.

При цьому росіянам не вдасться сховатися за принципом дипломатичного імунітету, до якого вони апелюють, говорячи про будівлі, що належали раніше Радянському Союзу. Наприклад, не вийде це в росіян у Сполученому Королівстві, де, на відміну від багатьох держав, існує закон про державний імунітет.

Як зазначив у розмові із ZN.UA доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Захар Тропін«відповідно до цього закону, держава не користується імунітетом у спорах щодо нерухомого майна, а також будь-якого майна, отриманого в порядку правонаступництва. Тобто Росія не зможе уникнути справи, пославшись на державний імунітет від судових проваджень».

Окрім звернення в національні суди, в Києва залишається ще кілька опцій. По-перше, звернутися в Міжнародний суд ООН. Це можна зробити на підставі статті 15 Договору про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів СРСР, яка передбачає право сторін «звернутися до міжнародних погоджувальних процедур і міжнародних судових органів». По-друге, повідомити Москву про те, що Київ не планує ставати учасником угоди про «нульовий варіант».

У Києві мають готуватися до того, що вирішення питання про закордонну власність колишнього СРСР — це забіг на довгу дистанцію. І кінцевий результат залежить не тільки від рішення національного суду та Міжнародного суду ООН, а й від політичної волі керівництва України йти до кінця, не зупиняючись на півдорозі. Адже переговори з питань правонаступництва Австро-Угорської імперії, яка розпалася 1918 року, що включали й проблематику власності, завершилися лише 1986 року.

Призом же стане не тільки повернення у власність України будівель, які раніше належали Радянському Союзу, або уражене самолюбство росіян, що дуже болісно сприймають будь-яку недовіру до статусу Росії як єдиної правонаступниці СРСР. Якщо Київ досягне успіху на треку нерухомості колишнього Радянського Союзу, це стане ще одним аргументом на користь того, щоб узяти під сумнів легітимність перебування Росії в Раді Безпеки ООН.

© 1994–2022 «Дзеркало тижня. Україна».

Поділитися

Коментар