Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Мінські домовленості: безальтернативність альтернативи

Українська

          Ідея щодо необхідності коригування (уточнення) мінських домовленостей і виходу на новий розширений формат переговорів, яку послідовно відстоювала УАЗП, поступово знаходить прихильників і серед президентського оточення. Остання стаття Горбуліна у «Дзеркалі тижня» свідчить, що попри мантру стосовно «безальтернативності Мінську-2», безальтернативною, насправді, є необхідність пошуку  альтернативного  формату для вирішення врегулювання  ситуації на Донбасі. Навіть пропозиція президента Порошенка про розробку «Дорожньої карти» - це не що інше, як  де-факто визнання того, що мінські угоди у їх нинішньому вигляді не працюють.

         При цьому, мова не йде про те, що все треба починати з чистого аркуша. В мінських документах, в цілому, усе правильно написано і їхня мета – припинення російської агресії і відновлення територіальної цілісності України – не підлягає перегляду. А їхні «слабкі ланки», які мають бути відкориговані і які чітко визначив Горбулін у своїй статті, добре відомі. Але головна проблема полягає в механізмах досягнення цієї мети і тут не може бути жодної «священної корови», якою проголосили мінський процес. Альтернативні підходи, розробка планів «А», «Б» і так, якщо необхідно, до кінця абетки – це азбука дипломатії. Йти на переговори, не маючи варіантів на усі випадки, - означає катастрофічне обмеження поля для власного маневру, особливо, коли переговори відбуваються у такому вузькому форматі, як у Мінську.

         Масштабні міжнародні конфлікти, де переплітаються інтереси багатьох гравців, не можуть бути врегульовані вчотирьох. Тим більше, якщо двоє – це агресор і його жертва, а інші двоє не зрозуміло, на чиєму боці грають. Для жертви агресії – це завідомо програшна конфігурація. Тому потрібна широка інтернаціоналізація конфлікту, винесення його на порядок денний міжнародного співтовариства, задіяння механізмів колективної безпеки і мирного врегулювання спорів, передбачених Статутом ООН.

         У випадку конфлікту на сході України, розв’язаного Росією, до його врегулювання, як мінімум, повинні долучитися країни – підписанти Будапештського меморандуму, а також ЄС, з яким Україна уклала Угоду про асоціацію. Українська асоціація зовнішньої політики не втомлюється наголошувати, що Будапештський меморандум є міжнародно – правовим документом, обов’язковим для виконання. Він містить чіткі запевнення Україні, що у зв’язку з відмовою від ядерної зброї проти неї ніколи не буде застосовуватися сила. Аргументацію цієї позиції можна знайти у книзі І.Лосовського «Міжнародно – правовий статус Будапештського меморандуму», розміщеній на сторінці «Проекти» сайту УАЗП.

         Ми повинні облишити непотрібну дискусію щодо ефективності цього документу, а, натомість, зосередити зусилля на включенні до переговорного процесу держав – сторін Будапештського меморандуму.

 

         Володимир Хандогій

         президент Української асоціації зовнішньої політики

         Надзвичайний і Повноважний Посол     

Поділитися

Коментар