Валентин Миколайович Ліпатов - одна з ключових фігур у формуванні зовнішньополітичного курсу України в перші роки незалежності.  Народився 9 квітня 1930 року в місті Сміла на Черкащині. 1954 року закінчив з відзнакою факультет міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Цей факультет готував і готує кваліфікованих фахівців для сфери зовнішніх зносин нашої держави.

Певний час Ліпатов працювв у відділі зарубіжних зв’язків ЦК Компартії України. До сфери його діяльності входили питання розвитку культурних зв’язків з іноземними країнами, розбудова контактів областей та

міст України з певними закордонними територіальними одиницями, активізація і розширення іноземного туризму. У 1962 році розпочав працювати у МЗС УРСР. Дипломатична робота Валентин Миколайовича склалася вдало й була різнобічною — займався як двосторонніми, так і багатосторонніми міжнародними відносинами. Чотири роки (1968–1972 рр.) він працював першим секретарем Посольства СРСР в Канаді. На цій посаді він опікувався стосунками з т.зв. українською «прогресивною» діаспорою, яка всіляко підтримувала  політику Радянського Союзу. Під час його роботи до Канади відбувся візит Голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна, а також поїздка до Радянського Союзу прем’єр-міністра Канади П’єра Трюдо.

У таких випадках увесь дипломатичний склад посольства працює з великою напругою, готуючи необхідні аналітичні матеріали, проєкти виступів, двосторонніх угод тощо. У цій роботі брав активну участь Ліпатов, що дало йому необхідний дипломатичний досвід на майбутнє.

Важливою віхою в житті Валентина Миколайовича стала його шестирічна робота у Постійному представництві Української РСР при ООН у Нью-Йорку. Слід відзначити, що за радянських часів саме у Нью-Йорку, Парижі, Женеві, Відні, де знаходилися штаб-квартири міжнародних організацій системи ООН, українські дипломати набували унікальний досвід багатосторонньої дипломатії. Україна як член ООН мала там свої представництва і брала участь у регулярних засіданнях цієї всесвітньої організації та її спеціалізованих установ.

Представництво України при ООН не було статистом у цій роботі, загальне керівництво якою, безумовно, здійснювалося з Москви. У той час Україна як віце-голова Спеціального комітету ООН проти апартеїду, безпосередньо займалася питаннями мобілізації міжнародних зусиль на боротьбу з расистським режимом Південної Африки. Тому можна сміливо сказати, що помітний внесок у ліквідацію апартеїду зробив особисто В.М. Ліпатов, як і інші українські дипломати. Валентин Миколайович неодноразово входив до складу делегацій на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, представляв Україну у Другому (економічні питання) і П’ятому (адміністративні та фінансові питання) комітетах. Одним із його завдань було заповнення кадрової квоти України в Секретаріаті ООН.

Валентин Миколайович Ліпатов — один із найвпливовіших дипломатів перших років незалежності України, який зробив значний внесок у формування її зовнішньополітичного апарату. Його кар’єра в Міністерстві закордонних справ охопила ключові етапи інституційного розвитку, міжнародні переговори та стратегічні ініціативи.

Ліпатов обіймав посаду заступника Міністра закордонних справ України з 1985 по 1996 рік — 11 років безперервної служби у складний період розпаду СРСР та становлення української державності. У 1992 році одним з перших отримав дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.

Ліпатов неодноразово очолював або входив до складу українських делегацій на ключових міжнародних заходах:

Як член митно – тарифної ради України Ліпатов сприяв створенню правових механізмів для зовнішньої торгівлі, що було критично важливим для інтеграції країни у світову економіку. Керував урядовою групою з переговорів щодо будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Цей проєкт вимагав координації з іноземними підрядниками, що дозволило залучити інвестиції та технології для розвитку української промисловості.

Був членом Міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців. До сфери його діяльності входили не лише технічні аспекти реінтеграції, а й відновлення довіри між країнами через історичний діалог.

Під час його роботи заступником міністра  відбувалась адаптація дипломатичної служби до вимог незалежної держави. Це включало створення нових відділів у центральному апараті МЗС, підготовка кадрів та впровадження міжнародних стандартів у роботу міністерства.

Коли  Валентину Миколайовичу виповнилося 70 років, він був на пенсії, проживав в Києві. Мене виклика міністр Б. Тарасюк і доручив поздоровити його із Ювілеєм. Я взяв із нашого подарункового фонду скульптуру із індонезійського червоного дерева, пляшку віскі, квіти і поїхав до Ліпатова на вулицю Суворова. Валентин Миколайович дуже зрадів моєму приходу.  Ми сіли за святковий стіл, налили по чарці віскі, я виголосив тост за його здоров’я, передав привіт від міністра і всіх колег. Далі поговорили про роботу міністерства, згадали деяких послів, перші кроки сучасної української дипломатії, які робили разом. Після цього я більше із Ліпатовим не зустрічався.

Діяльність Ліпатова стала мала важливе значення для створення фундаменту сучасної української дипломатії. Він поєднував досвід радянської школи з новими підходами, необхідними для незалежної держави. Його робота в ООН, МОП та інших багатосторонніх організаціях заклала основу для подальшої інтеграції України у міжнародні структури. Він наголошував на важливості економічної дипломатії, що залишається актуальним і сьогодні, особливо в умовах російської агресії та необхідності відновлення країни.

Валентин Ліпатов — символ дипломата-професіонала у період переходу від дипломатії квазі-держави до дипломатії суверенної держави. Його діяльність не обмежувалася формальними функціями: він брав безпосередню участь у розбудові дипломатичної служби України, був учасником складних переговорів, активно відстоював національні інтереси України на міжнародній арені. Незважаючи на те, що його ім’я менш відоме широкому загалу порівняно з політиками 2000-х, саме такі фігури, як Ліпатов, забезпечили Україні міцний старт у світі після 1991 року. Його досвід залишається актуальним і сьогодні, коли країна знову стоїть перед викликами глобальної трансформації.

Дмитро Ткач
Надзвичайний і Повноважний Посол