Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Шановні посли! Не позичайте у Сірка очей

Українська

Повідомлення про конфлікт посла України в Киргизстані Миколи Дорошенка і його російського візаві Андрія Крутька не стало ньюзмейкером на стрічках українських новин. А воно, як на мене, вартує уваги. І не тому, що інтереси агресора у війні з Україною представляє етнічний українець (куди тільки не закинула доля наших співвітчизників). І навіть не тому, що Крутько і Україна святкують своє народження в один день. Цей конфлікт - знаковий через те, що український посол не став позичати у Сірка очей, а аргументовано відповів на недолугі закиди представника держави – агресора, зроблені в кращих традиціях вірнопідданого малороса.

         На жаль, замало повідомлень про такі дипломатичні «дуелі» ми отримуємо з інших столиць. Чи то російські посли там поводяться "політкоректно" (дуже сумніваюсь), чи то наші посли у рота води набрали? Надзвичайно мало аргументованих професійних відповідей звинуваченням, які щодня транслюють у МЗС країн акредитації російські посли, і фактологічних спростувань  брехливих агіток Москви, які, на жаль, "ковтають" пересічні громадяни, особливо, в далеких країнах. Варто почитати протокол засідання Радбезу ООН від 2 лютого 2017 року, скликаного Україною (документ S/PV.7876), і стає зрозумілим рівень обізнаності,скажімо, у Сенегалі, Уругваї, Ефіопії, або Єгипті щодо подій в Україні. Інакше їхні представники в Радбезі, коментуючи ситуацію в Авдіївці, не посоромилися б назвати "біле" - білим, а "чорне" - чорним. Але Бог з ними.

         Гірше, що ні у представника Італії, ні у посла Японії язик так і не повернувся назвати Росію агресором, про що вже заявили і Генеральна Асамблея ООН, і ПАРЄ і чинники МКС. Лише США, Велика Британія і Швеція назвали речі своїми іменами і засудили дії Росії на Донбасі і в Криму. Щодо Казахстану, то там, здається, все ясно, тому чекати від них підтримки, наразі, не доводиться.

         Цікаво було б знати, чи передувала засіданню Радбезу наша масована інформаційна "артпідготовка" у столицях держав - членів, що є необхідною умовою успішної роботи дипломатів? Одних лише зусиль посла Єльченка у Нью -Йорку тут явно замало, тим більше, що він "Головуючий" і повинен намагатися зберігати нейтральність. А те, що посли Росії "бомбили" МЗСи країн - членів (і не тільки) фейковими новинами, пропонуючи "бартер" за підтримку, або "непомічання" очевидних фактів - тут немає жодного сумніву. Так завжди робив Радянський Союз, а російська дипломатична школа не тільки перейняла його "найкращі" традиції, але і зміцнила їх сучасними технологіями гібридної війни.

         Можливо, дещо не по темі, але з того ж інформаційного ряду - щодо обізнаності, або як формується громадська думка. Досить було замовної статейки у газеті, щоб вболівальники з провінційного іспанського містечка звинуватили гравця національної збірної України з футболу Романа Зозулю у "нацизмі" за його патріотичну позицію і гуманітарну діяльність на Донбасі. Це ж треба було людям так довго і системно "пудрити" мізки, щоб журналістська маячня обернулася іміджевими втратами України! А винуватий у цьому хто? Правильно. Футбольний агент Зозулі! Гібридна війна в дії.

         13 і 21 лютого Рада Безпеки проведе ще два засідання на вимогу України під нашим головуванням, де буде у тому, чи іншому, контексті розглядатися ситуація на Донбасі. Навряд чи там будуть прийняті якісь рішення. Тому змагатися нам треба буде в риториці, у переконливості наших аргументів і правоті нашої позиції за отримання однозначної підтримки нашої політики на Донбасі у виступах членів Радбезу. Для цього треба креативно і наполегливо працювати в столицях зарубіжних держав.

          Але не менш важливий ресурс, який практично не використовується МЗС (принаймні, мені про це невідомо) - посли держав - членів Радбезу в Україні. Від того, що і як ми їм вкладаємо в голови тут, залежить, що вони звідси пишуть до своїх столиць і, відповідно, формування позиції відповідної держави з українського питання. Інколи навіть більшою мірою, ніж від того, що розповість у їхньому МЗС наш посол. На позицію і навіть висловлювання по Донбасу наших "друзів" і "партнерів" ми повинні реагувати так, як реагує Ізраїль на політичні кроки, які зачіпають його інтереси на ним же окупованих палестинських територіях.

         Якщо ми додамо до списку наших симпатиків на наступних засіданнях Ради Безпеки бодай ще одну державу з числа її членів, можна буде сказати, що головування України у цьому головному органі ООН прйшло не дарма.

Володимир Хандогій,

президент Української асоціації зовнішньої політики,

Надзвичайний і Повноважний Посол

Поділитися

Коментар