Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Ловись рибка, велика і маленька, або, як Росія заграє з малими державами – членами ООН

Українська

         Нью Йоркський журналіст Андрій Васильєв, який багато пише про те, що відбувається в ООН, нещодавно  в одному з Інтернет видань звернув увагу на доволі цікаву тему – «любов», яку останнім часом демонструє Росія до малих острівних держав, зокрема Тихоокеанського басейну. Адже в світі є не так багато країн, які можуть похвалитися наявністю у їхніх відносинах з Росією безвізового режиму. Це загравання Москви з країнами на кшталт Вануату і Фіджі можна було б, назвати банальним "скуповуванням" голосів в ООН і просто поглузувати "про козу і про баян", як пропонує Васильєв. Але мені здається, що все набагато серйозніше. Це – тактика, яку останнім часом взяла на озброєння російська дипломатія, коло друзів якої помітно зменшилось після зухвалої анексії Криму і агресії на сході України. ЇЇ мета за будь - яку ціну розширити базу підтримки своєї політики, в тому числі у цій впливовій організації, яка почала приносити плоди, через відсутність адекватної відповіді з боку української дипломатії.

         Можна по різному ставитися до "людей з похмурої висотки на Смоленській площі у Москві", але вони аж ніяк не "клоуни Лаврова", як вважає Васильєв, а професіонали, хоча й служать дияволу. Вони добре розуміють засадничий принцип ООН: усі держави-члени, незалежно від розміру території, кількості населення, політичного устрою тощо є абсолютно рівними. Тобто голос Вануату в ООН важить рівно стільки, скільки, наприклад, важить голос Сполучених Штатів. Тому залучення малих острівних держав на свій бік з використанням різних стимулів - це досить ефективна тактика, якою послуговуються всі серйозні держави. Пригадую, як ще років двадцять тому ті ж самі Фіджі, Вануату, Мікронезія, як правило , беззастережно підтримували в ООН Сполучені Штати, які доволі часто, як сьогодні Росія, опинялися в ізоляції при розгляді актуальних питань порядку денного ООН. Звісно, така підтримка надавалася не за красиві очі, а, швидше за все, за банальний «кеш».  

         На жаль, цій політичній грі нам ще треба вчитися, враховуючи досвід інших держав. Про це, зокрема, засвідчили результати голосування резолюції щодо анексії Криму два роки тому. І хоча 100 держав  «за» - це непоганий результат, треба чесно визнати, що 93 держави (!), які НЕ підтримали нас в Генеральній Асамблеї, - це багато! Всі розуміють, що наші можливості не співмірні з американськими і російськими. Але я переконаний, що при бажанні ми могли б знайти вагомі аргументи, щоб переконати бодай половину з тих 93-х держав «третього світу», що в 21-у столітті цивілізованим країнам не личить загарбувати чужі території і спонсорувати тероризм. Адже у карликових держав немає інших гарантій їхнього суверенітету і територіальної цілісності, ніж міжнародне право.

         Українська дипломатія повинна не просто «протидіяти» зближенню Росії з малими державами, як пропонує Васильєв у своєму коментарі, опублікованому УНІАН 30 березня, а постійно і наполегливо вести з ними роботу на різних рівнях, а не тільки під час виборчих кампаній до Ради Безпеки ООН. Моральна підтримка і солідарність держав «третього дивізіону» для нас так само важливі, як і реальна допомога грандів з «прем’єр – ліги».

Володимир Хандогій

Надзвичайний і Повноважний Посол

президент Української асоціації зовнішньої політики

 

Поділитися

Коментар