Публікація  Вадима Трюхана в Європейській правді від 18 серпня 2016 року «Кадрова криза, блат та порушення: чому реформа дипслужби стала невідкладною» не могла залишити байдужою.

         Здається, що Вадим Трюхан досить вчасно випустив у світ свої роздуми про зовнішньополітичну діяльність України та роботу вітчизняного Міністерства закордонних справ. Публікація в Європейській правді, до речі, вже не перша згаданого автора на задану тему, з’явилася напередодні 25-ї річниці незалежності України, коли саме час підвести підсумки того, що ж зроблено дипломатією нашої держави за роки незалежності, і напередодні чергової наради українських послів, яка проходить  у Києві 22-24 серпня ц.р.

         Саме наради послів, а не керівників закордонних дипломатичних установ (ЗДУ), як це було завжди, кожних два роки, починаючи з подібного першого дипломатичного зібрання, яке відбулося на початку вже далекого квітня 1993 року.

         З невідомих причин на нараду не запрошені Тимчасові Повірені у справах України в низці зарубіжних країн. Як вказується в публікації В. Трюхана, саме вони сьогодні є (і вже тривалий час – протягом кількох років, що є рідкісним випадком у всесвітній дипломатичній історії) провідниками зовнішньої політики нашої держави у 19 (!!!) країнах світу, далеко не останніх за своїм значенням для України. Назвемо лише країни-сусіди: Білорусь, Грузію, Казахстан, Румунію… Чому? На цю тему говорено і написано дуже багато. Але, як кажуть гострі на язик українці, віз і нині там.

         На мою думку, така ситуація пояснюється не в останню причину тим, що ні на Михайлівській площі, ні, тим більше, на вулиці Банковій вперто не хочуть прислуховуватися ні до думки низки народних депутатів України, ні до представників громадянського суспільства, ні до думки ветеранів дипломатичної служби, які віддали по 30-40 років свого свідомого життя захисту національних інтересів нашої держави на міжнародній арені.

         Не запрошені також Генеральні консули, на плечах яких зараз, у період глибинних світових глобалізаційних процесів, зростання економічної взаємозалежності країн світового співтовариства, проявів тероризму, небувалих міграційних потоків та викликів і загроз, які вони несуть з собою, включаючи українське закордонне заробітчанство, лежить великий тягар відповідальності за надання належного і своєчасного правового захисту, допомоги і усілякого сприяння у вирішенні громадянами нашої держави, які перебувають за кордоном, важливих для них різноманітних і, як правило, непростих проблем. Чому?

         Відповідь напрошується сама собою: скоріше за все, немає коштів. В умовах обмеженого фінансування діяльності центрального апарату Міністерства закордонних справ і перебоїв з фінансуванням українських закордонних представництв у таку гіпотетичну відповідь можна було б і повірити. Але тут виникає інше запитання: чому відповідні кошти не були заплановані заздалегідь в бюджеті МЗС? Хіба що рішення про проведення наради приймалося поспіхом, без ґрунтовної проробки низки організаційно-технічних питань, включаючи й фінансові…

         Передбачаю, що на нараді, зібраної у такому обмеженому форматі, замість глибокого аналізу причин  наявних у зовнішньополітичній  діяльності України і роботі вітчизняного Міністерства закордонних справ серйозних недоліків, прорахунків і упущень, звучатимуть поверхові оцінки і висновки, панегірики на адресу керівників дипломатичних представництв лише у провідних країнах світу, як це вже бувало неодноразово, – США, Англії, Франції, Канади, Німеччини, а також Постійних представництв при ООН, Європейському Союзі, ОБСЄ. Інші ж українські закордонні установи залишаться, як завжди, на узбіччі великої зовнішньої політики держави.

         Хотілося б у такому висновку глибоко помилитися. Та до нього спонукають життєві реалії. Як кажуть в Україні: те, що бачимо, тому віримо, а тому, що не бачимо, вірити не можемо.

         Загалом ситуація, яка склалася сьогодні в українській зовнішньополітичній діяльності, і яка глибоко проаналізована у матеріалі В. Трюхана, викликає подив ще й тому, що керівник держави, який реалізує через Міністерство закордонних справ України визначені вищим законодавчим органом засади зовнішньої політики, має фахову освіту (закінчив свого часу Київський інститут міжнародних відносин) і обіймав протягом деякого часу посаду відповідного Міністра.

         Все ж хочеться сподіватися, що нарада українських послів, попри її камерний характер, зосередить свою головну увагу на глибокому і, головне, критичному аналізі існуючої ситуації в зовнішньополітичній діяльності держави і роботі Міністерства закордонних справ і виробить практичні рекомендації для її негайного і кардинального виправлення. Час для реформування цих двох складових, реформування не на словах, а на ділі, вже давно настав.

І.М. Турянський,

Надзвичайний і Повноважний Посол України,

ветеран дипломатичної служби,

член Національної спілки журналістів.