Україна з тривогою очікує результатів консультативного референдуму у Нідерландах, який має визначити ставлення суспільства до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Причини для тривоги небезпідставні. На сьогодні суспільна думка в країні, на жаль, переважно негативна, незважаючи на те, що формальні процедури Нідерландами, як і іншими країнами ЄС, виконані і Угода набула чинності. Сподіватися на ігнорування владою підсумків народного волевиявлення не варто. По-перше, в державі з розвинутим громадянським суспільством це неможливо в принципі, по-друге, напередодні парламентських виборів внутрішні чинники починають відігравати ключову роль. Можна скільки завгодно дискутувати про доцільність існування коригуючого референдуму, ситуацію це не змінить. Якщо більшість громадян Нідерландів дасть Угоді про асоціацію 6 квітня “задній хід”, Україну (як власне і ЄС) чекатимуть непрості часи.

       Голандський феномен активно обговорюється у вітчизняному медіапросторі. Розбіжність у позиціях уряду й громадянського суспільства Нідерландів фахівці пояснюють як традиційним євроскептицизмом, так і прагненням голандців тримати владу під жорстким контролем. При цьому подекуди стверджується, що ситуація жодним чином не спрямована проти України. Оскільки закон про консультативний референдум проходитиме лише першу апробацію, на місці України нібито могла опинитись будь-яка держава. Спробую аргументувати, що результати сьогоднішніх соціальних опитувань відображають не тільки ставлення громадян Нідерландів до розширення ЄС взагалі, а й позиціонування саме щодо України.
       У 2005-2008 роках мав честь працювати Послом у Нідерландах. На хвилі очікувань реалізації в Україні гасел помаранчевої революції, рівень українсько-нідерландських стосунків досяг небачених раніше масштабів. Були реальні підстави розраховувати, що Нідерланди – країна-важковаговик європейської політики – зможе взяти на себе роль локомотива євроінтеграційних прагнень України. Під час державного візиту до Нідерландів Президента України В.Ющенка у червні 2006 року, його з дружиною розмістили не у готелі, а в королівському палаці – привілея для найближчих друзів монарха. Запам’ятав, як в ході бесід з Королевою Беатрікс та керівником уряду зазначалося, що відтепер Нідерланди назавжди пов’язані помаранчевим кольором з Україною, згідно з ім’ям правлячої королівської династії Оранських. Не забуду багатотисячний живий ланцюг пересічних громадян з помаранчевими прапорцями в руках на усьому шляху руху кортежа Президента України.
На жаль, “медовий місяць” українсько-голандської дружби виявився доволі коротким. Вже невдовзі містячкові розборки в помаранчевому таборі зганьбили Україну в очах нідерландського суспільства. Ідеали помаранчевої революції потонули у чварах і взаємних звинуваченнях. Як Посол я одразу відчув зміну ставлення до України в країні перебування. Очевидно, ставлення змінювалося і в інших країнах ЄС, але в Нідерландах воно проходило більш чутливо.
       У 2008 році, завершуючи свою дипломатичну місію в цій країні, прощався з моїми нідерландськими колегами. Один з них зауважив, що події в Україні розчарували голандців, які ніколи не пробачать спаплюженого помаранчевого символу, що єднав обидві країни. Останнім часом у зв’язку з настроями в Нідерландах ця розмова усе частіше приходить мені на пам’ять.
Не треба себе заспокоювати тим, що Україна, як пишуть деякі експерти, нібито просто опинилася не в тому місці і не в той час. У даному випадку причини голандського несприятливого ставлення мають також українське коріння. Ще є до квітня час, щоб спробувати переламати суспільну думку в Нідерландах на користь Угоди про асоціацію. Але для цього Україна на противагу євроскептицизму мусить терміново продемонструвати потужний європрорив.

       Олександр Купчишин

       Віце - президент Української асоціації зовнішньої політики

       Надзвичайний і Повноважний Посол