Із змішаним почуттям тривоги і надії Україна очікувала підсумків консультативного референдуму,що проходив 6 квітня у Нідерландах. Попри переважно негативні прогнози, ми все ж сподівались, що голландці скажуть «так» Угоді про асоціацію Україна - ЄС. Численні «десанти» українських делегацій, включно з міністром закордонних справ  П.Клімкіним, запевнення дипломатів про зменшення розриву між противниками і прихильниками Угоди про асоціацію, оптимістичні меседжі з боку уряду Нідерландів про підтримку угоди – все це залишало надію на позитивний результат.

         На жаль, незважаючи на всю цю активність,і дива не сталося. За даними екзіт-полу (офіційні результати будуть оприлюднені 12 квітня), більше 60% громадян, що взяли участь у голосуванні, сказали Угоді про асоціацію ЄС з Україною «ні». Результат хоч і прогнозований, але від цього не менш прикрий. Тим більше, що негативне рішення ухвалено з питання, щодо якого завершено внутрішньодержавні конституційні процедури, включаючи затвердження урядом та ратифікацію парламентом. І у цьому полягає контроверсійність ситуації, що склалася. Як бачимо, специфіка референдуму полягала не лише у консультативному характері, а у його коригуючій спрямованості, тобто можливості зупинення вже ухвалених вищими державними органами і відповідно чинних міжнародних угод. Наголошуємо на цьому, оскільки низка публікацій містить помилковий висновок, що референдум нібито вирішував питання ратифікації Угоди про асоціацію. Насправді, саме коригуюча складова голландського ноу-хау тривалий час тримала в напрузі Україну разом з Євросоюзом та його керівництвом. Воістину новація, яка змушує розводити руками не лише політиків, а й фахівців-юристів.

         Від вітчизняної влади  доводилося часто чути заспокійливу тезу про те, що референдум не спрямований проти України, що він лише відображає стримане ставлення Нідерландів до ЄС. Певною мірою це так, адже євроскептицизм голландців загальновідомий. Водночас не помічати  українського «сліду» у негативних результатах голосування означало б ховати голову в пісок. Гальмування процесу реформ в Україні, всеохоплююча корупція, дежа-вю протистояння між гілками влади, незрозуміла для цивілізованого світу тривала «прем’єріада», неприхована ворожнеча між «заклятими друзями» у самій парламентській коаліції, очевидні конфлікти інтересів у чиновників найвищого рангу – усе це поволі підштовхувало Нідерланди до скептичного сприйняття готовності України жити за європейськими стандартами.  Не варто також забувати і про закарбовану в свідомості голландців зневіру у нашій щирості сповідувати європейські цінності, спричинену ганебним фіаско української помаранчевої революції. У період 2005-2010 рр. можна було спостерігати еволюцію ставлення жителів Нідерландів до нашої держави. Від беззастережного  захоплення, безмежної підтримки європейського вибору України – до глибокого розчарування бездарно змарнованими українською владою можливостями. У свідомості багатьох голландців на емоційному рівні залишився гіркий присмак за дискредитований , як вони вважають,Україною помаранчевий колір –  символ правлячої Королівської династії і предмет національної гордості Нідерландів. Тому аналізуючи підсумки референдуму, слід пам’ятати про вплив на його результати історичної пам’яті, відсутність у наших нетривалих двосторонніх відносинах глибоких традицій.

         Приймаючи результат референдуму як даність, необхідно зараз зосередитись на спільній розробці алгоритму можливих кроків влади Нідерландів,  керівництва Євросоюзу, а також України, виходячи з того, що наша держава, за будь-яких обставин, залишається стороною Угоди про асоціацію.

         Насамперед слід розуміти, що з точки зору міжнародного права, Угода про асоціацію між Україною та ЄС є чинним багатостороннім міжнародним договором, з делегуванням деяких повноважень органам ЄС. Припинення дії такого договору можливе або за згодою сторін, або за умови критичного зменшення кількості учасників. Тому після набуття угодою чинності зміна позиції однієї країни не означає зміни її правового статусу. Відтак, небезпека тотальної руйнації Угоди про асоціацію внаслідок негативних результатів консультативного референдуму в Нідерландах ні Україні, ні ЄС не загрожує. Україна повинна і надалі без панічних настроїв продовжувати сумлінно працювати над імплементацією, як політичної частини угоди, так і частини, що стосується зони вільної торгівлі.

         Разом з тим очевидно, що на тлі підсумків референдуму влада Нідерландів змушена буде шукати розв’язку доволі складної ситуації. Як видається, на сьогодні можливими є, принаймні, три варіанти дій офіційної Гааги.

         1.Зважаючи на консультативний характер референдуму, влада   могла б проігнорувати його підсумки. Попри існування правових підстав, цей варіант має практично нульову перспективу. Протиставлення позиції влади народному волевиявленню, швидше за все, поставило б хрест на електоральних сподіваннях політичних партій, що входять до правлячої коаліції, враховуючи наближення в країні парламентських виборів. Адже роль громадської думки у Нідерландах настільки вагома, що нехтувати  нею не наважиться жоден політик.

         2.Йдучи назустріч народному волевиявленню, влада могла б заявити про вихід Нідерландів з Угоди про асоціацію. Варіант, за певних внутрішніх обставин, став би для влади привабливим в плані підвищення електоральних шансів правлячих партій на майбутніх парламентських виборах. Разом з тим, як здається, припинення участі Нідерландів в угоді  створило б для країни більше проблем ніж переваг. Насамперед, це стало б визнанням неспроможності влади завчасно оцінювати суспільні настрої та адекватно прогнозувати ситуацію, що призвело до затвердження урядом і ратифікації парламентом угоди, яка не підтримується народом. Крім того, внаслідок такого рішенням Гаага зазнала б серйозних іміджевих втрат, протиставивши себе іншим країнам-членам ЄС під час нинішнього нідерландського головування. Брюссель змушений був би шукати спосіб зберегти обличчя, але авторитет Нідерландів як надійного і передбачуваного партнера опинився б в ЄС під загрозою. Крім цього, вибір жорсткого варіанту об’єктивно призвів би до охолодження українсько-нідерландських двосторонніх стосунків, оскільки Україна мала б підстави докоряти Нідерландам у створенні перешкод на шляху до співпраці з ЄС. Очевидно, що такий перебіг подій не відповідає інтересам Нідерландів. Але навіть за умови реалізації цього варіанту Угода про асоціацію продовжуватиме діяти між Україною та іншими державами - членами ЄС.

         3.Ситуація, скоріш за все, спонукатиме уряд Нідерландів до пошуку компромісного варіанту, який у підсумку хоча б частково задовольняв вимоги противників асоціації всередині країни, заспокоїв керівництво ЄС, а також надав Україні можливість мати повноцінну Угоду про асоціацію з ЄС, до якої вона прагнула багато років. По аналогії з «особливим статусом» Великої Британії в ЄС, компроміс для Нідерландів міг би полягати в тому, щоб, залишаючись формально стороною Угоди про асоціацію, мати можливість вибіркового застосування її положень.

         Такий сценарій вимагатиме від нащадків голландського основоположника і класика міжнародного права Гуго Гроція філігранної юридичної роботи, пов’язаної з підготовкою великої кількості інтерпретуючих заяв і застережень до угоди. Існує ймовірність того, що частина з них не викличе захоплення ні Києва, ні Брюсселя, але таке вікно можливостей  здатне пом’якшити негативні наслідки референдуму і по великому рахунку залишає Україні шанс зберегти статус-кво.

Українська асоціація зовнішньої політики