Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Заручником ситуації залишається вітчизняна дипломатична служба

Українська

Заветувавши 4 травня закон ”Про дипломатичну службу”, Президент після довгої паузи нарешті пояснив причини. Як виявилось, головним каменем спотикання стала норма про необхідність проведення консультацій у профільному комітеті Верховної Ради перед призначенням на посади керівників закордонних дипломатичних установ України. І хоча формальних аргументів на користь консультацій не існує, все ж незрозуміло, чому в президентсько-парламентській республіці така форма взаємодії між гілками влади розглядається Президентом як зазіхання на його конституційні повноваження. Тим більше, що останнє слово тут залишається за Президентом. До речі, в різні періоди історії незалежної України практика подібних консультацій вже існувала і цілком себе виправдовувала. Для кожного посла парламентська підтримка завжди була вагомим здобутком і стимулом в роботі.
Стосовно незгоди Президента з наділенням Кабінету Міністрів регулятивними функціями щодо діяльності спеціальних місій, то проблема не здається достатньо серйозною, щоб позиціонувати її як перешкоду для здійснення Главою держави зовнішньополітичних функцій. Скоріше відповідну норму закону доцільно було б тлумачити як допоміжний інструмент для реалізації завдань у вузькій специфічній сфері.
Тепер для набуття законом чинності Верховній Раді потрібно або вносити правки, або долати вето Президента конституційною більшістю. А тим часом заручником ситуації залишається вітчизняна дипломатична служба. 

Олександр Купчишин, Надзвичайний і Повноважний Посол, віце-президент УАЗП

 

Поділитися

Коментар