Нарешті, через два з половиною роки з часу брутального захоплення Криму Росією, за пропозицією України в ООН було схвалено проект резолюції, де речі називаються своїми іменами: «окупація», «анексія». Безперечно – це дипломатичний успіх, який став можливим після призначення на посаду Постпреда України при ООН досвідченого професіонала, який не з чужих слів знає, як працює оонівська система. Разом з тим сподіваємося, що фахівці також добре розуміють, що «почивати на лаврах» причин немає.
Ідея щодо необхідності коригування (уточнення) мінських домовленостей і виходу на новий розширений формат переговорів, яку послідовно відстоювала УАЗП, поступово знаходить прихильників і серед президентського оточення. Остання стаття Горбуліна у «Дзеркалі тижня» свідчить, що попри мантру стосовно «безальтернативності Мінську-2», безальтернативною, насправді, є необхідність пошуку альтернативного формату для вирішення врегулювання ситуації на Донбасі.
Більше 11 років тому (у травні 2005 р.) Україна безпідставно, без застосувіання принципу взаємності, основоположному у міждержавних відносинах, відмінила візовий режим для громадян країн-членів Європейського Союзу (ЄС). Потім він був розповсюджений на низку інших країн не членів ЄС- великих і впливових: США, Канаду, Японію і малих.
