Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Чому Захід не хоче закрити небо над Україною

Українська

АВТОР   -   Павло Клімкін, співзасновник Центру національної стійкості та розвитку, міністр закордонних справ України (2014–2019).                

Росія однозначно програла перший раунд війни з Україною. Але противника не можна недооцінювати, він здатний до зміни тактики та задіяння нових ресурсів, а головне, ще не втратив рішучості зруйнувати Українську державність. Маючи фантастичну перевагу у бойовому дусі і налаштованості, ми програємо контроль над повітряним простором. Заклик «закрити небо» є на сьогодні головною вимогою до НАТО, як політичною, так і емоційною. Відсутність прогресу породжує відчуття розгубленості та навіть зради. Вплинути на позицію наших партнерів можливо, лише розуміючи їхні логіку та аргументацію.

Рішення Путіна базуються на суміші раціональних та ірраціональних аргументів. Повернення України в російську сферу впливу стало для нього нав’язливою ідеєю. Він вважає, що 2014 року Україну в нього «забрали» шляхом, як він постійно стверджує, «організації путчу на Майдані». Путінвважає «втрату» України своєю найбільшою поразкою, він готовий зробити все, аби знищити «анти-Росію», як він назвав нас у своїй відомій статті.

Захід не може надійно оцінити реакцію Путіна на надання Україні додаткових засобів протиповітряної оборони або літаків — тих, що докорінно змінять ситуацію. Там не виключають, що це призведе до ескалації та прямого конфлікту з НАТО. Можливо навіть із застосуванням ядерної зброї. Готовності піти на це в Заходу немає і не буде у найближчій перспективі. Там розуміють, що Путіну немає що втрачати. Поразка в Україні зруйнує його імідж «сильного та позбавленого помилок» лідера Росії.

Диктатури, а РФ зараз перетворюється саме на диктатуру, не можуть існувати, коли реноме диктатора руйнується. Адже після цього відбувається або заміна диктатора, або руйнування диктатури.

Дискусії щодо можливої передачі Україні літаків радянського виробництва є дуже показовими: ніхто не хоче взяти на себе відповідальність у прийнятті рішення та отримати помсту з боку Путіна. На жаль, як Обама колись категорично не хотів постачати летальну зброю, посилаючись на можливість неконтрольованого конфлікту з Путіним, так і зараз адміністрація США має враховувати ті самі міркування. На жаль, у зовсім іншій ситуації.

Захід також вважає, що Путін може піти на жорстку ескалацію, задіявши додаткові резерви, примусивши Лукашенка вступити у війну на боці Росії і, головне, почати тактику тотального залякування з бомбардуваннями та обстрілами, в рази інтенсивнішими за сьогоднішні. Така ескалація, як вважають на Заході, означатиме, що Путін намагатиметься зруйнувати Українську державність як таку за будь-яких умов. Відповідно, будь-які результативні переговори з ним будуть неможливими або відкладеними на невизначений термін.

Існують іще два блоки міркувань, чому Захід скептично ставиться до закриття українського неба. Один із них пов’язаний зі складністю у військовому та технічному сенсі реалізувати це, особливо на сході та півдні України. Крім того, з великою ймовірністю потрібно буде атакувати та знищувати об’єкти на території Росії і Білорусі, що негайно призведе до прямого конфлікту з РФ. Саме тому наразі ведуться дискусії щодо так званого часткового закриття неба над частиною території України або за певних умов. Але наразі політичної волі до цього також немає.

Інший блок застережень стосується небажання дати Путінувнутрішньополітичний привід для ескалації. На тлі проблем із військовим нападом на Україну та економічних труднощів запровадження «закритого неба», як вважає багато хто на Заході, дасть Путіну такий необхідний козир для мобілізації суспільства, дасть можливість звалити свої невдачі на НАТО і, відповідно, зайняти максимально жорстку позицію щодо України за принципом «усе або нічого».

Парадоксальним чином до цього додається визнання рішучості, героїзму та ефективності українського спротиву. Якщо українці і так тримаються, то для чого йти на екзистенційні ризики, тим більше що Росія не здатна контролювати небо на 100%. На жаль, таку або схожу аргументацію у непублічному спілкуванні також доводилося чути останнім часом.

Сьогодні ситуація виглядає таким чином, що Захід швидше буде готовий надати нам додаткові, хоча і обмежені засоби ППО, але не закриватиме неба. Ці засоби повинні мати більший радіус дії та можливість діяти на основі інформації в реальному часі. Іншим способом допомогти Україні може бути чітка позиція Заходу, що кожне бомбардування або ракетний удар, щонайменше по цивільних цілях, викликатиме нову ескалацію санкцій. Така позиція Заходу для нас є проявом нерішучості, навіть боягузтва, вона нас обурює. Але навіть на тлі цих емоцій нам потрібні рішення — тут і зараз.

Не можна виключати, що збільшення жертв серед цивільного населення створить для західного політикуму моральний тиск запровадити «часткове» закриття неба. Для цього потрібно створити емоційну хвилю у західних країнах, насамперед у США. Цього точно не можна здійснити зусиллями держави, тому «диванна» активність у соцмережах має сенс. Але, звісно, не будь-яка активність, а саме та, що б’є на емоційне сприйняття.

Захід ще ментально не готовий до застосування рецептів Другої світової, наприклад ленд-лізу, виділення літаків, або засобів ППО з можливістю роботи на них добровольців. Зрозуміло, що все це має застосовуватися з поправкою на XXI століття. Ідеї щодо асиметричних відповідей зараз домінують у західній воєнній стратегії, вони мають сенс. На жаль, для нас це не абстрактне розуміння можливих сценаріїв, а ціна нашого існування. Саме тому нам потрібно зрозуміти, що політично та морально може нам дати Захід, якщо він не готовий повністю закрити наше небо. Але це історія вже не для публічної дискусії.

© 1994–2022 «Дзеркало тижня. Україна». Усе права застережено.

Поділитися

Коментар