Заява Генерального секретаря ООН про його готовність особисто відвідати Київ і Москву залишилась, на загал, малопоміченою. Та це й не дивно. Сьогодні ООН, зокрема її Генсек, перебувають на маргінезі суспільної уваги через їхню мляву реакцію на розв’язану Росією війну проти України. Окремі сплески активності в Генасамблеї і Радбезі, збурені зусиллями нашого постпреда Сергія Кислиці, є швидше винятками, які лише підтверджують загальне правило. А сама пропозиція виглядає явно запізнілою. Проте, очевидно, що крига скресла.
На наших очах народжується нова Україна. Ми є і свідками і учасниками цього історичного феномену. Не кожному поколінню випадає така доля,сповнена неймовірних ризиків, труднощів, сподівань і реальних звершень. В авангарді цього тренду наші доблесні Збройні Сили, всі силові структури, всі державні і громадянські інститути, дії яких з'єднала єдина мета - розбити ворога, запроторити туди, звідки виліз, досягти Свята Перемоги.
Існує певна логіка у прагненні шукати психіатричне походження при поясненні рішення президента Росії розпочати 24 лютого 2022, «спеціальну військову операцію» в Україні, настільки це виглядає безумством.
Не так американські ракети та розширення НАТО, як поглиблення української демократії збурило ворожість російських керівників останніми роками. Владімір Путін дійсно усвідомлює ризики, які просування демократичних цінностей в Росії створюватиме для політичного режиму який він уособлює.
