З великою зацікавленістю ознайомився з першим публічним виступом нового Надзвичайного і  Повноважного  Посла України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, Її Високоповажності  пані Наталїі Галібаренко,  - інтерв'ю, яке вона  днями дала  ВВС в Україні. Така зацікавленість є цілком  природною. Адже Великобританія належить до декількох країн, які заклали підвалини сучасної дипломатії, а сама вона й сьогодні є впливовою державою, яка користується заслуженою повагою. Тому особистість посла у Лондоні завжди викликає підвищену увагу.

Пройшло більше півтора року після звільнення з посади Посла  України у Лондоні, відомого і досвідченого українського дипломата  В.Д.Хандогія. Факт його відкликання з однієї з провідних дипломатичних столиць світу навесні 2014 р., яке відбулося після менш  ніж чотирьох  років його перебування на посаді і припало на критичний для України період -  розпал російської агресії  та переддень президентських виборів, - ще й досі викликає у багатьох колег нерозуміння і, відверто кажучи, обурення. Адже приблизно у той же час було звільнено ще декількох послів України без їх негайного заміщення, що фактично призвело до  здачі російській дипломатії інформаційного, та ба  ширше - дипломатичного поля у  низці впливових держав. На переконання багатьох професіоналів,  така акція могла свідчити або про, м'яко кажучи, недалекоглядність керівництва  МЗС, або  ж про успішну реалізацію російською стороною чергової  "многоходовочки". 

Зрештою, аж через п'ятнадцять місяців щоденних копітких пошуків, неодноразово анонсованих представниками МЗС та АП, посла  у Лондон таки було призначено, а ще через три місяці очільниця дипмісії Наталія Галібаренко досягла берегів туманного Альбіону. 

 Її програмне інтерв'ю, з яким, вважаю, обов'язково слід ознайомитися,  як раз і стало приводом для цієї репліки. Не буде перебільшенням  сказати, що таке інтерв'ю є для будь-якого новопризначеного посла, у тому числі й посла у Великобританії,  своєрідним "тестом Тюрінга", тобто тестом на відповідність посаді.

З таких виступів суспільство зазвичай очікує дізнатися про те, чому саме  ця особа призначена на високий дипломатичний пост, скласти особисте враження про  неї як про професіонала і особистість і з'ясувати, які пріоритети ставить перед собою новий посол.

Почнемо з першого. Виявляється, що пані посол сприймає це призначення "як честь для себе" та "що вона буде рада працювати на цій посаді".  Обидва ці твердження належать до категорії трюїзмів і подальших коментарів не потребують. 

Водночас, як стверджує в інтерв'ю п.Н.Галібаренко, її призначення є визнанням її "певного внеску у розвиток дипломатичної служби". Що це за внесок широкому загалу  невідомо, але її попередні здобутки не є надто переконливими у якості трампліну для  раптового кар'єрного стрибка у березні 2014 р. з посади  заступника постпреда України у міжнародних організаціях у Відні на посаду першого заступника міністра закордонних справ  і далі на посаду  посла у Лондоні у серпні 2015 р.  

Варто зауважити, що згідно з усталеною міжнародною практикою, до країн, так би мовити, першого ряду послами призначають досвідчених, старших у будь-якому сенсі дипломатів, внесок яких у зовнішню політику є дійсно значним, конкретним і визнаним професіоналами та суспільством. Такі кандидати, крім того, зазвичай мають  відповідний для свого високого поста масштаб особистості і не одну посольську каденцію за плечима.  Which is not the case у даному випадку.

Одначе облишмо це, можливо такий підхід  до молодого посла є безпідставно прискіпливим і суворим, а п.Н.Галібаренко, хоча сама й розуміє це призначення як аванс, але ж має чітке бачення своїх завдань на посольській посаді і способів їх реалізації?

Повернемося, однак, до інтерв'ю. Як відомо, одним з головних напрямів роботи Посольства є забезпечення високого рівня політичних відносин між державами. На жаль, в інтерв'ю ми не знаходимо чітких формулювань послом саме політичних завдань, які стоять перед Посольством у підтримці плідних стосунків між Україною та Великобританією на найвищому рівні, згуртуванні міжнародної спільноти, важливою частиною якої є Великобританія, у протидії цивілізаційній та екзистенційній загрозі - російській військовій агресії проти України, та у залученні  політичної, моральної, матеріальної та фінансової підтримки нашої держави. 

  Натомість більша частина  інтерв'ю присвячена тому, що на МЗСівському жаргоні називається "інформаційно-роз'яснювальною роботою" та "співробітництво у гуманітарній сфері".   Коментувати  це досить складно - концептуально  у цій частині  немає, вибачте, за що зачепитися у позитивному плані.  

Пані Н.Галібаренко, зокрема, висловлює задоволення тим, що у Великобританії  таки добре знають, що відбувається в Україні - "хто є агресор, а хто жертва, що в Україні за один день реформи не робляться і що країна не зміниться за один день...."  " Тому в цьому плані я прибула на "хороший ґрунт",- каже вона, - і для мене основне завдання.... - показати картинку України не лише як жертви агресії, а показати історію України як європейської держави."

Водночас, дипломат зауважує, що її  завдання і її "свіжа" ідея полягають "в тому, ...щоб розказати про те, що зараз реально робиться в Україні. Все ж таки є певний дефіцит, можливо, розуміння, брак бачення того, до чого ці реформи призводять, яка внутрішня логіка керує цими реформами" і далі у такому ж ключі - вже чимало зроблено, але маємо зробити ще більше. На жаль, далі трюїзмів відповіді не просуваються.

Кореспондент хоче почути від посла,  "як вона діятиме в умовах інформаційної війни, розгорнутої Росією, чи планує вона  долучатися до  кампанії контрпропаганди".

У відповідь читаємо вельми розмиті і синтаксично недолугі розмірковування про те, що: "Росія вкладає дуже великі людські ресурси і фінансові ресурси в те, щоб завдяки антиукраїнській пропаганді зображати нинішню владу, уряд як радикалів або націоналістів, які є національно нетерпимими, які здійснюють репресивні заходи проти власного населення чи дискримінують, принижують населення на Сході... Уся ця риторика добре відома." Тож навіщо усе це повторювати. Як у тому старому шкільному анекдоті, коли вчителька каже: "А тепер діти повторимо слова, які ви не повинні вживати".

А от що стосується "принципів" контрпропаганди, якими посол має намір послуговуватися: "... Ми не придумуємо власну "картинку" на противагу російській пропаганді. Ми просто говоримо правду про те, що відбувається в Україні. ...  І в цьому я теж бачу свою роль - не створювати паралельну картинку і показувати британській громадськості якусь паралельну картинку на Ukraine Today чи якихось інших каналах, - а говорити правду, такою, якою вона є: на Сході, у внутрішніх реформах, в національних відносинах, у культурній площині - будь-де!  ....якщо порівнювати з величезними ресурсами і грошима Російської Федерації, то наша сила - в правді. " 

Від дипломата такого високого рангу ми у праві очікувати не якогось невиразного  дискурсу побутового рівня, а більш чітких і кваліфікованих суджень про завдання Посольства в умовах інформаційної війни, коли цілі народи стають об'єктами маніпуляцій, коли мова йде не про якісь "картинки", а про "картини світу" майже глобального виміру, які нав'язуються значним сегментам людства. (Зрештою за останній час в  світі  й, зокрема, в Україні про це написано немало розумних книжок). 

І ще до цього ж:  так, ми віримо, що "наша сила - в правді". Але чи так вже було необхідно в інтерв'ю посла створювати алюзію стосовно відомого висловлювання з російської шовіністичної кінострічки "Брат-2": "Сила в правде, брат"?  

І на останок хочу привернути увагу до декількох вельми суперечливих тверджень, від яких пані посол мала б краще утримуватися.

Говорячи про те, що останнім часом Україні міжнародним співтовариством приділяється менше уваги,  п.Н.Галібаренко  робить вельми ризиковану заяву: " У час, коли Росія стала фактичним членом міжнародної коаліції проти ІД, українським дипломатам може бути складніше підтримувати інтерес до України". Можливо я щось пропустив стосовно Росії?  То ж просвітіть мене! 

  Також в інтерв'ю щодо Росії присутні варіації на тему: "народ хороший - цар поганий": "Проблема не в російському народі", - говорить посол, - "проблема в російській політиці, в тій агресивній політиці, яка нав'язується Україні. І поки вона не зміниться, поки нашій державі не буде надано право самій обирати пріоритети своєї зовнішньої політики, свою внутрішню політику - таке протистояння буде продовжуватися."

На це хочеться відповісти  -  проблема таки й у російському народі. Стосунки  російського і українського народів - це питання  щонайменше дискусійне, принаймні неоднозначне.  Це взагалі не питання інтерв'ю, а розлогого наукового дослідження. І про це посол має знати. 

Ну і на завершення, як  вишенька на торті, наводжу ностальгічні спогади пані Наталії про те, що :" були часи (перша половина 2013 року),  коли ми досить активно і продуктивно співпрацювали з російськими дипломатами ... в ОБСЄ..... і без співпраці з російською делегацією багато речей були би неможливими, в тому числі ухвалення важливих документів, які в цілому підсилюють організацію. Тому не можу сказати, що я була вихована на певних комплексах чи якомусь негативному сприйнятті Російської Федерації. Що стосується зустрічі з російським послом, я вам можу точно сказати, що я його уникати не буду! Мені нема чого приховувати, мені нема чого його соромитися, і крім того, мінські домовленості, під якими підписався пан Путін, теж дає нам широке поле для обговорень і для дискусій. Тому я до цього готова!)

Що ж, по-перше слід відзначити чудові слова нашого нового посла про "продуктивну співпрацю з російськими дипломатами в ОБСЄ (практично напередодні агресії)!"  Але до чого вони тут? Чи може то були якісь  інші російські люди? Чи може то була інша країна? Звідки така наївність у дипломата такого високого  рангу?  

Що ж стосується відсутності  у  посла Галібаренко "комплексів негативного сприйняття РФ" -  то така заява  для багатьох є за межами  сприйняття. Це вже не питання виховання, а питання неадекватного сприйняття дипломатом високого рангу російсько-українських відносин  останніх двох років.  З метою об'єктивації сприйняття Російської Федерації їй треба було б  грунтовно "вивчити матчастину" в Управлінні  Росії МЗС України до від'їзду у Лондон. Адже зрозуміло, що саме цей - російський - напрям роботи є і ще довго  буде залишатися визначальним для нашої держави.

По-друге, дипломати знають, що подекуди вони вимушені, виходячи з службової  необхідності, спілкуватися не лише з друзями, але й з ворогами.  Зрозуміло, що  у нашого посла у Великобританії буде виникати  потреба вступати у контакт з послом  РФ і безкомпромісно відстоювати інтереси нашої держави, про що так і треба говорити. Але навіщо ж тут якісь слова про те, що п.Галібаренко російського посла уникати не буде, що їй нема чого приховувати, або чогось соромитися. Про що це і до чого це тут?  До чого в інтерв'ю посла взагалі ці наведені вище публічні одкровення?  У такому чутливому контексті вони  можуть тлумачитися вельми неоднозначно. Не забувайте, п.Галібаренко, що  сьогодні іде війна, а Ви - Посол України!

Тож у підсумку уявляється, що нашому молодому послу у Великобританії ще треба  довгенько вчитися й набувати досвід, аби її всерйоз сприймали  у Форін Офісі, на ВВС, у Четем Хаусі, у дипломатичному середовищі та й в країні перебування загалом - адже інтерв'ю було надано кореспонденту ВВС. Водночас, це інтерв'ю було надано  кореспонденту ВВС саме в Україні - то ж  послу треба піклуватися також і про те, щоб її всерйоз сприймали і на Батьківщині.

Автор: Надзвичайний та Повноважний Посол Олег Семенець