АВТОР   -     Віктор Константинов, Доцент інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

Велика Британія — з новим прем'єр-міністром. Уряд очолив Ріші Сунак,який обіймав у кабінеті Бориса Джонсона посаду міністра фінансів. Півтора місяця тому Сунак уже намагався стати прем'єром, але програв на виборах Ліз Трасс. Нині в Сунака не було конкурентів — у буквальному сенсі. Про бажання виставити свою кандидатуру заявляли тільки двоє — Джонсон та лідер парламентської фракції Пенні Мордонт, але вони не змогли зібрати потрібну для висування кількість голосів однопартійців.

Однак тріумфом те, що сталося, назвати складно: владу Сунак отримав на тлі тяжкої економічної та політичної кризи. Не дивно, що у величезній фракції консерваторів — а в них 357 депутатів у британській Палаті громад — знайшлося так мало охочих узяти на себе відповідальність за країну. Адже уряд муситиме гасити стільки пожеж зразу, що це заняття здається наперед приреченим на провал, за який новий очільник кабінету буде відповідати.

Сунаку дістався незбалансований бюджет, у якому жодна з найважливіших статей витрат не забезпечена грішми повністю, наприклад субсидії британцям для оплати дедалі дорожчих енергоносіїв. Новий прем'єр висловлювався на користь урядової підтримки найбідніших співвітчизників упродовж усього наступного року, хоч і в скромніших масштабах, ніж планувала його попередниця. Але чимало консерваторів — включно з більшістю прибічників нового прем'єра — категорично не згодні дотувати ці витрати за рахунок бюджету так довго. Ймовірно, Сунаку доведеться пристати на їхню позицію й припинити виплату допомоги з початком весни.

Сунак, як і Трасс до нього, розраховує пожвавити економіку країни за рахунок зниження податків, однак, щоб не повторити долю попередниці (чия відставка стала прямим наслідком незабезпеченого зниження податків), робити це йому доведеться з оглядкою, потроху, — отже, позитивний ефект від цього кроку якщо й вийде, то не зразу і не в тому масштабі, аби виборцям можна було пред'явити незаперечний економічний успіх. І все-таки знижувати податки прем'єрові доведеться, отже «під ніж» підуть соціальні статті бюджету (більше забезпечити зниження податків нічим), що не додасть новому урядові популярності.

Так, Сунак на посаді міністра фінансів перебував у схожій ситуації, коли боровся з економічними наслідками пандемії коронавірусу та карантинних заходів, — і, на загальне визнання, з тим викликом упорався. Однак основний удар критиків жорстких фінансових заходів тоді узяв на себе не Сунак, а Джонсон, який ще не до кінця розгубив кредит довіри виборців і однопартійців. Тепер же відповідати за все доведеться Сунаку, і це може стати для нього справжньою проблемою, бо отримана ним влада, з політичного погляду, надзвичайно слабка.

Мабуть, головна проблема нового кабінету — питання його легітимності. Сунак, на відміну від Джонсона, не привів партію до перемоги на парламентських виборах і не отримав таким чином від британців мандат довіри. Він очолив країну, не одержавши навіть формальної підтримки від правлячої партії: його попередницю обрала більшість членів Консервативної партії, а Сунака прем'єром зробили трохи більше сотні депутатів, які висунули його в кандидати на посаду прем'єра. Майже 60% британців сьогодні вважають, що Сунак повинен провести позачергові вибори. Звісно, Сунак виборів зараз не хоче (рівень підтримки консерваторів низький, і вибори вони, ймовірно, програють), але ціною збереження влади для нього стане відсутність надійної підтримки уряду.

А, крім економічних, кабінетові ж доведеться розбиратися і з надзвичайно складними політичними викликами: з наслідками Брекзиту та ірландським митним кордоном, із загрозою незалежності Шотландії та розколом усередині партії, з політикою стосовно біженців і зміцненням національної безпеки. Невипадково в період нетривалої агітаційної кампанії останніх днів Сунак не зробив жодної публічної заяви про пріоритети своєї політики. Відсутність надійних тилів не дозволить новому прем'єру вибудовувати власну стратегію щодо цих гострих питань.

Не оминуть проблеми нового уряду і британську політику щодо України. Певна річ, у Великій Британії немає жодної серйозної політичної сили, яка б не підтримувала нас у війні. Ось і новий прем'єр поспішив підтвердити незмінність політичної позиції Лондона: британці, як і раніше, на нашому боці й будуть допомагати нам. Але залишаються обґрунтовані побоювання щодо ролі Великої Британії у світовій «українській коаліції». Відтоді, як зайшла зоря «найкращого друга українського народу» Бориса Джонсона, жоден британський політик не відводив Україні центрального місця у своєму порядку денному. Сунак не стане винятком, — йому просто буде не до наших проблем на тлі величезної кількості внутрішніх.

Але є ще одна причина, з якої при новому прем'єрі українське питання може бути відсунуте на другий план. За сім років своєї блискучої політичної кар'єри Ріші Сунак не встиг набути серйозного досвіду в зовнішній політиці. Однак у нього є стійкі зовнішньополітичні вподобання, яких він не змінював усі ці роки. Сунак — переконаний прибічник Брекзиту, і чути не хоче про повернення Британії до складу об'єднання. Так, він не схильний до скандальних випадів у стилі Джонсона, але по суті його погляди на Європейський Союз мало чим відрізняються від поглядів останнього. У ЄС це чудово відомо, тому й до Сунака ставлення там насторожене. Довірливого діалогу між Лондоном і континентальними столицями в такій ситуації чекати не доводиться, отож до британської думки — зокрема й щодо політики стосовно України — у Європі дослухатимуться набагато менше, ніж навіть у нетривалий період прем'єрства Трасс.

Сунак відомий своїми проамериканськими й антикитайськими поглядами, — в обох випадках значно вищою мірою, ніж звичайна для високопоставлених британських політиків. При цьому в нього непогані відносини з демократами — на відміну від Джонсона й Трасс. Найпевніш, Сунак піде на зближення з адміністрацією Байдена, хоча б тому, що Сполучені Штати сьогодні бачаться ледь не єдиною стороною, на підтримку якої у вирішенні економічних проблем може розраховувати британський кабінет. Але зближення це буде не точковим, як було за Джонсона, — тоді саме Україна стала основним питанням, щодо якого Лондон і Вашингтон зійшлися в думках. Тепер Британія може повністю опинитися в кільватері американської політики — змістити пріоритети в Індо-Тихоокеанський регіоні і зосередитися на стримуванні Китаю. Адже це й американців зробить уважнішими до потреб такого важливого союзника, і особистим переконанням британського прем'єра не суперечитиме.

А ось для нас це означатиме, що Лондон повністю продублює американський погляд на події навколо України: безумовно важливі, але не центральні у світовій політиці. Для американців — на відміну від Британії під керівництвом Джонсона — протистояння Росії значно поступалося важливістю конфліктові з КНР. І розгром Росії не був (і зараз не є) головною метою. Імовірно, Британія з урядом Сунака дотримуватиметься таких самих поглядів, відмовившись від амбіційних планів Джонсона у Східній Європі, тим більше й грошей на реалізацію цих планів зараз немає.

 У найгіршому разі, нам може загрожувати зменшення військово-технічної допомоги з боку Великої Британії. На відміну від Трасс, новий прем'єр дуже обережно висловлюється про збільшення витрат на оборону. Єдине, що можна згадати, — його висловлювання двомісячної давності про те, що непогано б підвищити планку цих витрат у НАТО, порівняно з нинішніми двома відсотками. Але такі слова, швидше, схожі на добре побажання, ніж на конкретні плани уряду. Тут і зараз збільшувати бюджет військового відомства Сунак, судячи з усього, наміру не має. А саме ж із цього бюджету виділяється допомога Україні. Ні, про відмову від уже ухвалених рішень не йдеться. Але сумнівно, що наступного року масштаби допомоги збережуться, — особливо на тлі власних фінансових проблем нового уряду.

© 1994–2022 «Дзеркало тижня. Україна»