АВТОР   -   Олег Шамшур,  Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004–2005), посол України у США (2006–2010), посол України у Франції (2014–2020)

На вчорашній день очікувано припали пікові навантаження чергового політичного циклу Сполучених Штатів. До повного переформатування Палати представників і часткового (35 місць) — Сенату США додалися вибори губернаторів 36 штатів і низка виборів на штатному та муніципальному рівнях.

Суттєвою відмінністю проміжних виборів 2022 року стала активна участь у передвиборній боротьбі колишнього президента, яка за багатьма ознаками виглядала як фактичний початок кампанії з повернення до Білого Дому самого Дональда Трампа (не виключено, що він зробить заяву про висунення своєї кандидатури вже найближчим часом). Підсумки виборів, серед іншого, мали би показати, наскільки затребуваною в американському суспільстві є популістська політична пропозиція Трампа і, відповідно, якими є його шанси на «реінкарнацію».

Судячи з наявної на момент виходу цієї статті інформації, прогнози щодо результатів виборів виправдалися не в повному обсязі. «Червона хвиля» (колір республіканців), яку обіцяв своїм прихильникам Трамп та інші керівники партії, не відбулася. Республіканці мають отримати більшість у Палаті представників, але здобута перевага буде значно меншою за ту, на яку вони розраховували напередодні виборів. Доля Сенату, може, стане відомою сьогодні ввечері або завтра — залежно від остаточного підрахунку голосів у Неваді, Вісконсині та Аризоні. Втім, не виключено, що партія-переможець визначиться лише 6 грудня, коли відбудуться повторні вибори в Джорджії (єдиний штат, де діє мажоритарна система).

З одного боку, вікно надії, яке з’явилося у демократів улітку з огляду на ухвалення низки важливих законодавчих ініціатив Джо Байдена, виявилося недостатньо великим. Несприятлива економічна ситуація, особливо інфляція, відіграла вирішальну роль під час виборів. Згідно з опитуванням, проведеним CNN напередодні і під час виборів, для переважної більшості американців саме економіка є пріоритетом. На шансах кандидатів від Демократичної партії негативно позначився також низький рівень популярності чинного президента (40-45% напередодні виборів).

Разом із тим гіперзусилля демократів, спрямовані на те, щоби використати незадоволення, яке викликало в американському суспільстві рішення Верховного суду (в його складі переважають консерватори) обмежитиправо на аборти та часто низька якість республіканських кандидатів, особливо на виборах до Сенату, дали змогу демократам мінімізувати втрати на виборах.

Результатом виборів на наступні два роки стане розділене правління у Вашингтоні, коли партія президента не контролюватиме законодавчої гілки влади (для цього вона повинна мати більшість в обох палатах). Як наслідок, політичний процес здебільшого заходить у глухий кут, коли жодна з партій не здатна забезпечити ухвалення своєї законодавчої програми. Ухвалення важливих ініціатив є можливим тільки за умови отримання ними двопартійної підтримки, але за нинішньої ситуації приклади співробітництва між представниками Демократичної та Республіканської партій є винятком з правил політичної поведінки.

Навпаки, після виборів очікується посилення міжпартійної конфронтації в Конгресі та на всіх рівнях політичного життя країни. У цьому контексті серед найбільш імовірних кроків республіканської більшості в Палаті представників називають проведення низки парламентських слухань (наприклад, щодо провальної евакуації американських військових з Афганістану та «оборудок» Хантера Байдена), спрямованих проти чинного президента і чільних представників його адміністрації, початок процедури імпічменту Джо Байдена, згортання роботи комісії, яка розслідувала штурм Капітолію 6 січня 2021 року.

Нетолерантність політиків відображає загальний стан американського суспільства із притаманною йому соціальною фрагментацією та поляризацією політичних позицій. У цьому сенсі з часу виборів 2016-го та 2020 року ситуація не зазнала суттєвих змін. Демократи в основному спираються на жителів великих міст із високим рівнем освіти, а також на чорношкірих американців, які вбачають у них союзників у боротьбі за викорінення в американському суспільстві залишків расизму. Республіканська партія зазнала радикальної трансформації, перетворившись на партію білих «синіх комірців» і їхніх родин: лише за останній період підтримка республіканців серед цієї категорії виборців зросла на 27%. Причини цього феномену слід шукати насамперед у радикальних змінах на ринку праці США, пов’язаних із скороченням індустріальної бази США і переміщенням значної частини виробничих потужностей американських компаній за кордон та, як наслідок, ерозією доходів американських робітників. Останні вважають винними в такому стані речей попередні адміністрації президентів-демократів Біла Клінтона та Барака Обами, які здійснювали ліберальну зовнішньоекономічну політику.

Дональду Трампу вдалося каналізувати настрої суспільно-економічної фрустрації у вигідне для себе русло, що забезпечило його перемогу на виборах 2016 року. Він не змінив напрямку удару і після поразки на наступних президентських виборах, додавши до свого фірмового лозунгу «Зробити Америку знову великою!» міфічний наратив про «вкрадені» президентські вибори. Треба визнати, що розрахунок трампістів на підтримку радикалізованої частини суспільства наразі виправдав себе: тезу про фальсифікацію виборів 2022 року на користь Джо Байдена поділяють 40% американців.

Американські аналітики вважають, що республіканцям удалося переконати частину ширшого загалу в тому, що пересічні американці потерпають від політики демократичних «прогресистських» еліт. Серйозним попередженням для керівництва Демократичної партії, незважаючи на кращі, ніж очікувалося навіть партійною номенклатурою, результати виборів, має стати той факт, що моделювання можливої дуелі між чинним і колишнім президентами США свідчить про практичну рівність їхніх шансів, а рейтинг негативного ставлення американців до Трампа (52%) цілком порівнянний із кількістю тих, хто не задоволений діяльністю Байдена (54%). 73% жителів США не задоволені або навіть обурені станом справ у країні.

Наслідки для України

До всього цього можна було б поставитися лише під кутом зору розширення наших знань про наймогутнішу країну світу, якби зміни на американському політичному полі не були здатні цього разу призвести до серйозних наслідків для нашої держави. Зокрема, можна очікувати збільшення чисельності та активності групи конгресменів-республіканців, які постійно виступають проти надання Україні зброї та інших видів допомоги. Водночас вибори програв своєму республіканському конкуренту відомий симпатик України Том Малиновський.

Велике значення матиме позиція керівництва Палати представників, яке визначає графік проходження законопроєктів і «хореографію» їхнього обговорення. У цьому контексті перед виборами насторожила заява ймовірного нового спікера Кевіна Маккарті, що в разі перемоги республіканців Україна більше не отримає карт-бланш, маючи на увазі надання військової та фінансово-економічної допомоги, хоча раніше він підтримував всі запити уряду в цій сфері. Висловлюється також думка, що ця заява лідера конгресових республіканців була своєрідним реверансом у бік праворадикального крила фракції.

Більш сприятливою для нас є ситуація в Сенаті, де лідер республіканської меншості Мітч Макконнелл постійно виступає на боці Україні. У відповідь Маккарті він закликав адміністрацію Джо Байдена пришвидшити надання військової допомоги нашій державі, запевнивши, що республіканці в Сенаті «хочуть забезпечити своєчасне надходження необхідної зброї». Втім, і серед його «підопічних» 11 сенаторів голосували проти травневого пакета допомоги. В Сенаті наступного скликання група підтримки України недорахується таких потужних постатей, як Роб Портман, Річард Берр і Бен Сасс через завершення їхньої політичної кар’єри.

Еволюція ситуації в республіканській частині Конгресу з питань зовнішньої політики свідчить про ширшу дискусію, а фактично — про протистояння між традиційним, або, як його назвав Деніел Фрід, неорейганівським, та популістським, ізоляціоністським крилом партії, що його уособлює Дональд Трамп, який наразі впевнено утримує під своїм впливом Республіканську партію. З українського питання позиції ізоляціоністів відображають настрої певної частини республіканського електорату. Ми вже писали про існування значних відмінностей між прихильниками Демократичної та Республіканської партій щодо економічної ціни, яку вони готові заплатити за підтримку України, та обсягу допомоги нашій державі.

На жаль, не можна виключати посилення цих настроїв у разі подальшого погіршення економічного становища пересічних американців, у тому числі серед тих, хто підтримує Демократичну партію. Зовсім невипадково з’явився лист до Джо Байдена 30 членів Конгресу, що представляють ліворадикальний сегмент демократів, які закликали президента до перегляду стратегії щодо України і висунули пропозицію щодо початку прямих переговорів із Росією. Під тиском обурених однопартійців листа було відкликано, але свою негативну роль він відіграв.

Чого нам можна очікувати після початку роботи Конгресу нового скликання? У найгіршому варіанті — спроб блокування або затягування трампістами ухвалення рішень щодо надання допомоги Україні. Їхні дії буде зумовлено як постулатами ізоляціонізму, так і намаганням створити з будь-якого приводу максимальні проблеми для Байдена, щоби унеможливити його переобрання на посаду президента 2024 року. Це сприятиме посиленню позицій тих — наразі міноритарних — представників американського істеблішменту, які закликають до досягнення «компромісу» з Путіним фактично за рахунок інтересів України. Як відзначив один з американських аналітиків, «ми бачимо, як тези російської пропаганди прослизають у політичне життя Сполучених Штатів».

За будь-яких обставин ми побачимо намір посилити контроль за наданням і використанням американської допомоги Україні. Про те, що допомога Україні з боку США «не може бути ні ефективною, ні політично сталою без дієвих механізмів контролю та підзвітності», написав майбутній голова комітету у закордонних справах Палати представників Майкл Маккол і його сенатський колега Джим Річ. Обидва політики відомі своєю підтримкою України. Цілком імовірно, що бажання забезпечити ефективне використання безпрецедентних обсягів військової та фінансової допомоги буде використовуватися ізоляціоністами для досягнення своїх негідних цілей.

Утім, українським дипломатам і посадовцям треба бути готовими до роботи за нових, більш складних, умов, підтримуючи постійний діалог із членами Конгресу, не обмежуючись симпатиками України і не даючи жодних приводів для закидів з боку прискіпливих «контролерів».

На нашу користь продовжує діяти збереження достатньо високого рівня суспільної солідарності з Україною (50–70%, за різними оцінками, включно з необхідністю постачання зброї). В адміністрації Джо Байдена є достатній інструментарій для продовження активної підтримки України за різними напрямками, спираючись на широке коло прихильних до України конгресменів і сенаторів.

У зв’язку з цим варто наголосити, що підтримка Сполученими Штатами незалежності та суверенітету України не пояснюється виключно симпатією до її народу або наявністю в США впливової української громади. В основі наших відносин — спільний стратегічний інтерес, розуміння ключової ролі сильної та демократичної України в підтриманні європейської безпеки та стримуванні російського експансіонізму. Саме тому вони витримали спроби обамівської адміністрації  «перезавантажити» стосунки з путінською Росією та неадекватність її практичної реакції на початок Росією війни проти України в 2014 році, а Трамп (мабуть, з тяжким серцем) схвалив відправку до України першої партії «джавелінів».

Ще перед своїм обранням на пост президента Джо Байден чітко заявив, що підтримка України у протистоянні з російською агресією «відповідає життєвим інтересам США». Зараз дуже багато залежатиме від того, наскільки послідовною і надалі буде політична лінія Байдена та його адміністрації.

Це, в свою чергу, потребуватиме чіткого визначення ними стратегічної мети в протидії російській агресії : що вкладають США і колективний Захід у цілому в поняття поразки Росії. Новий виток терору проти України, здійснений путінським режимом, ще раз доводить, що така поразка має бути остаточною і безповоротною. Необхідно змінити парадигму надання допомоги Україні, аби покласти край російській навалі та спроможності путінського режиму залякувати своїх сусідів та демократичний світ в цілому. Навряд чи досягненню цієї мети сприятимуть неформальні контакти з ключовими фігурами путінського антуражу. При цьому не треба забувати, що за кожним рухом Вашингтона уважно слідкують в європейських столицях.