Зазвичай політики ставляться до самітів позитивно, а публіка — негативно. Безліч багатосторонніх заходів, декларацій і заяв дають змогу ефективніше взаємодіяти, проте водночас ніби розмивають суть того, що відбувається, й важливість конкретного заходу досить важко оцінити з погляду практичної геополітики. З одного боку, демонстрація колективної волі, з іншого — цілком зрозуміла «згладженість» формулювань як результат узгодження позицій багатьох учасників процесу.

 На думку провідних світових експертів, травневий саміт «сімки» у Хірошимі став одним із найбільш значущих в історії цієї групи за 40 років її існування. І саме місце проведення в період загострення загрози ядерного тероризму та руйнування системи контролю над озброєннями, і безпрецедентна єдність і відкритість дискусій за умов нової масштабної війни в Європі, і, звісно ж, коло учасників із запрошенням найважливіших країн регіону й так званого «глобального Півдня» — усі ці чинники вплинули на успіх заходу. Особиста участь президента України зробила цей саміт історичним.

Проведення зустрічі лідерів найрозвиненіших держав світу в Азії за участі Індії, Індонезії, В'єтнаму, Південної Кореї, Австралії та Бразилії мало безумовний підтекст демонстрації, з одного боку, Китаю (і його молодшому партнеру — Росії), а з іншого — меншим державам Азії, Африки та Латинської Америки, що «глобальна Північ» має намір усерйоз обговорювати з країнами, що розвиваються, світові проблеми як в економічній сфері, так і в контексті питання безпеки. Китай мав би зрозуміти, що США не перебувають на самоті, коли йдеться про надто наполегливу, якщо не сказати агресивну політику Пекіна стосовно Тайваню, Східно-Китайського та Південно-Китайського моря; Росія — відчути ще більш крижаний холод міжнародної ізоляції внаслідок агресії проти України; Північна Корея — усвідомити рішучість США, Японії та Південної Кореї купірувати загрозу ядерно-ракетної програми КНДР будь-якими засобами. Решті держав було запропоновано уважно поміркувати над питаннями регіональної та глобальної безпеки з урахуванням геополітичних наслідків війни Росії проти України та дедалі більшого поглиблення протистояння США та КНР.

Участь представників низки країн НАТО привернула увагу до планів Північноатлантичного альянсу відкрити 2024 року в Токіо своє перше представництво в Азії. Японія останні два роки активно розвиває відносини з НАТО (зокрема в травні було підписано нову стратегічну угоду з Великою Британією у сфері безпеки, а прем'єр-міністр Фуміо Кішіда планує поїздку до Вільнюса), що спричинило різку критику з боку Пекіна. Цікаво, що власне рішення про відкриття такого офісу ще не ухвалено, — проти несподівано виступила Франція, яка відверто побоюється загострення й без того складних відносин Європи з Китаєм. Однак офіційні представники КНР уже поквапилися заявити, що «країни Азії проти розширення НАТО», хоча про жодне «розширення» НАТО в Азії й мови бути не може.

Загалом починає проглядатися стійка тенденція до формування в Азії системи мікроальянсів безпеки замість створення глобальної структури на кшталт «азійського НАТО», навіть якщо припустити, що такі плани й були. Власне, у стратегічних документах Вашингтона, що стосуються політики безпеки та підтримки миру в Індо-Тихоокеанському регіоні, відкрито йдеться про необхідність формування багатосторонніх структур безпеки замість дещо застарілих з огляду на «сходження Китаю» двосторонніх договорів про гарантії безпеки, підписаних США минулого століття з кількома державами Східної та Південно-Східної Азії, а також низкою острівних тихоокеанських держав. У цьому контексті цілком зрозумілими є й такі події, як рішення уряду Фіджі розвивати співробітництво в галузі безпеки з Новою Зеландією та Австралією, а також підписання відповідного договору між Австралією та Вануату. Острівні держави Тихого океану відверто побоюються зростання претензій Китаю та змушені змінювати свою політику на користь зміцнення зв'язків зі США та союзниками Вашингтона.

Цікаво, що М’янму, яка є членом АСЕАН, до участі у спільних навчаннях запрошено не було. Ця держава активно співпрацює з Росією. Дані аналітиків свідчать, що в останні місяці РФ активно викуповує у М’янми раніше поставлені їй власні компоненти озброєнь, зокрема для танків(покупцем є «Уралвагонзавод»). За умов санкційної блокади РФ вдається в такий спосіб обходити заборони та забезпечувати постачання запчастин для модернізації Т-72.

Про ситуацію в Азії в контексті світових проблем досить відверто висловився колишній прем'єр-міністр Малайзії Мохатхір Бін Мохаммад, який виступив на форумі «Майбутнє Азії», що відбувся в Токіо наприкінці травня. Він заявив, що країнам Азії «не потрібна війна», маючи на увазі війну Росії проти України, «Росію неможливо примусити здатися», а підтримка конфлікту призведе до ядерної ескалації та Третьої світової війни. Тому Азію «потрібно звільнити від західного домінування», створити «валюту Східної Азії», щоб позбутися долара, але водночас необхідний «світовий уряд», який вирішуватиме глобальні проблеми.

А наразі витрати на оборону 2022 року зросли на 3,7%, що є найвищим показником із 1988 року за весь час ведення такої статистики. Водночас КНР і РФ разом витратили на оборону значно менше половини оборонного бюджету самих лише США. Найближчими роками очікується різке подальше зростання витрат на озброєння, й до трійки лідерів обіцяє ввірватися Японія, зміцнивши й без того потужний альянс США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Південної Кореї та Японії. Отже, ми — на правильному боці історії.

Залишається дочекатися, коли води Дніпра з Каховського водосховища віднесуть останки наших ворогів у глибини Чорного моря.

© 1994–2023 «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА».