По суті програмний виступ Генерального секретаря ООН 14 січня 2016, на початку останнього року його каденції, засвідчив, що серед пріоритетів його діяльності, а відтак і ООН, в цілому, відсутня українська тематика. Там є все - проблеми сталого розвитку,зміни клімату,права людини, Сирія, боротьба з Еболою і поліоміелітом, міграційні проблеми, ядерні амбіції КНДР, але, на жаль, немає брутальної анексії Криму всупереч Статуту ООН і нормам міжнародного права, прямого російського втручання на Сході України, перспектив участі ООН у врегулюванні цієї ситуації шляхом запуску миротворчої операції. Прикро, але Україна фактично зникла з радарів цієї універсальної міжнародної організації попри, навіть, її обрання до складу непостійних членів Ради Безпеки. Це повинно насторожити творців нашої зовнішньої політики.

Чому так сталося, - запитання до МЗС. Але відповідей, насправлі, може бути тільки дві. Або свідоме нехтування колосальними можливосями ООН у врегулюванні конфліктів, або тривіальне незнання матчастини, оонівських миротворчих механізмів, накопиченого досвіду, нерозуміння переваг багатосторонньої дипломатії, коли мова йде про конфронтацію з ядерною державою. Є ще одна версія, яку українська дипломатія ніяк не хоче визнавати. Україна не просто зникла зі шкали пріоритетів ООН. ЇЇ слабкий невпевнений голос заглушили гучномовці російської пропаганди, якій, на жаль, вірить значна частина оонівської спільноти. Як свого часу, Радянському Союзу вдалося уникнути прямого засудження в ООН за своє вторгнення в Афганістан. 

Україна стане пріоритетом в ООН лише тоді, коли ООН стане пріоритетом нашої зовнішньої політики. Мінський формат, норманський, женевський, будапештський вже продемонстрували свою неефективність з точки зору відновлення суверенних прав і національних інтересів України. Натомість, пам'ятаймо, що в активі ООН, серед іншого, - припинення баготорічної ірано - іракської війни, агресії ПАР проти сусідніх держав, деокупація Намібії, врегулювання конфлікту у Центральній Америці, Камбоджі, створення прийнятних умов для виведення радянських військ з Афганістану. І все це - результат широких багатосторонніх зусиль, каталізатором яких була саме ООН. Настав час вивести ситуацію на Сході України з тіні Мінських переговорів, привернути до неї увагу світового співтовариства. Щодо Криму то це взагалі класичний приклад ситуації, врегулювання якої лежить у міжнародно - правовій площині, в межах виключної компетенції ООН і її прямої юрисдикції. 

Певний оптимізм викликає той факт, що новий представник України в ООН і, відповідно, у Раді Безпеки, - досвідчений професійний дипломат - розпочав свою роботу з чіткої постановки перед Генеральним секретарем ООН питання про пошук модальностей участі ООН у врегулюванні ситуації на Сході України. Сподіваємося, що його зусилля будуть підтримані МЗС, з боку якого ми поки що не бачимо системного підходу до залучення ООН до вирішення проблем, з якими сьогодні стикається Україна.