Ухвалене 14 грудня 2023 року «одноголосне» рішення Європейської ради щодо початку переговорів із Україною про вступ до Європейського Союзузакрило тему невпевненості й відкрило дорогу старанності та фаховості. Саме так: насамперед старанність і фаховість будуть потрібні нашій стороні під час багаторічних переговорів із Брюсселем про умови приєднання до спільноти. Йдеться про детальні та всеосяжні перемовини щодо долучення українського суспільства, всіх гілок влади й усіх форм власності до єдиного конгломерату права під назвою Acquis communautaire. Політичні резони й емпатію, які істотно полегшили ухвалення історичних рішень щодо кандидатства та потенційного членства, слід наразі зачохлити — вони можуть знадобитися у фіналі української європейської епопеї.

Старанність і фаховість — чесноти дорогі, особливо в країні, яка змагається в страшній війні, а ще втратила більш як 4 мільйони біженців і десятки тисяч бійців, сотні наукових, професійних, дослідницьких, навчальних, виробничих інституцій і бізнесів. Тим часом саме ці якості потрібні людям, які складатимуть національні переговорні команди для розмов із Брюсселем на 35 тем-розділів — від статистики до рибальства, від оподаткування до судочинства. Вони й відкриють дорогу до ЄС.

Таких людей сьогодні в Україні мало. Не всі вільно володіють англійською мовою, не всі досконалі в правничих питаннях, не всі хочуть залишити свій фах чи справу задля багаторічної непомітної роботи.

Та й знайти їх нелегко. Війна розкидала не лише сім’ї, а й інституції, розділила не лише кордонами, а й пам’яттю.

Цей виклик особливо складний іще й тому, що проти майбутньої переговорної збірної України виступатимуть досвідчені брюссельські професіонали, які роками займаються саме цим — переговорним процесом із державами-претендентами. Як висловився одного разу відомий європейський діяч, насправді Брюссель — це не про торгівлю чи ринки, це про переговори, які їх забезпечують.

Мабуть, саме тут доцільно нагадати, що Європейський Союз веде переговори з країною-кандидатом не для того, щоб погодитися на якусь золоту середину між своїм і її законодавством, а щоб допомогти усвідомити, як саме слід змінювати національний правовий простір на користь європейського, а далі відстежуватиме його повсюдне застосування. Майстерність кандидата полягає в тому, щоб передбачити проблеми, які можуть виникнути в суспільстві в разі занадто швидкої імплементації європейського права, й домовитися про відтермінування, а в окремих випадках — про винятки, пов’язані з особливостями країни та місцевими традиціями. Ось таку збірну українську команду нам належить підготувати до початку перемовин у березні 2024 року.

Кожна успішна збірна — це продукт доброго тренера й тривалих і виснажливих тренувань. Не буде перебільшенням сказати, що головного тренера на стратегічному рівні ми вже маємо в особі віцепрем’єра Ольги Стефанішиної. Треба шукати порадників і наставників на всі 35 розділів, треба влаштовувати умови для тренувань, спарингових ігор, формування переговорних груп, важких іспитів із вибуванням слабших і залученням нових, сильніших кандидатів. Потрібна вимоглива фахова європейська атмосфера попри війну й поза війною, бо й вступ України до ЄС — це теж війна. За верховенство права, добробут, безпеку.

Для вдумливої роботи потрібен ретрит. Можливо, таким місцем міг би стати Натолін.

1992 року, щойно звільнившись від комуністично-совєтського рабства, поляки звернулися до Європейського Союзу з проханням допомогти відкрити в їхній країні новий навчальний заклад — «дочку» Європейського коледжу, заснованого в бельгійському Брюгге ще далекого 1948-го. За традицією Європейський коледж пропонує магістерські програми у сферах, потрібних для посадовців у органах ЄС і політиків, які опікуються Євросоюзом. Отже, новий заклад, що розташувався в Натоліні, південній парковій частині Варшави, почав готувати магістрів із європейських міждисциплінарних досліджень (european interdisciplinary studies). У межах цієї програми тут спеціалізуються на питаннях європейського урядування й політик і відносин із країнами-сусідами (зокрема в контексті розширення). Курси читають фахівці, які могли б консультувати українських гостей. Аналогічну допомогу могли б надавати польські спеціалісти-європеїсти.

Чому саме тут, у Польщі? Польща — співмірна з нашою країна, близька за населенням, економікою, проблематикою дражливих для Європейського Союзу напрямів. Наш шлях до Брюсселя багато в чому нагадуватиме її шлях. Так, одним зі складних для України напрямів є аграрний, бо сучасне українське сільське господарство стало серйозним конкурентом для багатьох держав ЄС. Таким самим конкурентом була за часів свого вступу й Польща, яка наполегливо, довго й уміло захищала свої інтереси у відповідному переговорному процесі. Досвід — а отже, й відповідні фахівці — з Польщі можуть бути цікаві нашій стороні й у питаннях транспорту, верховенства права, харчової безпеки, публічних закупівель і багатьох інших. Перебуваючи в Натоліні, українська переговорна група матиме швидкий доступ до знавців і документації з кожного конкретного питання. Дружній проєвропейський польський уряд напевне не відмовить у підтримці.

Таке співробітництво матиме й додатковий позитивний ефект: воно допоможе порозумітися в тих сферах, де Україна мимоволі стає конкурентом Польщі. Йдеться про взаємний інтерес, адже конфлікти на кшталт самоправних блокад руху на кордоні завдають економічних і політичних збитків обидвом сторонам. Уникнути їх повторення, накопичення образ і непорозумінь — річ обов’язкова й невідкладна.

До «переговорного хабу» в Натоліні на прохання (чи запрошення) української сторони могли б прибувати радники з усієї Європи, що було б набагато складніше, якби йшлося про територію України.

Може постати запитання: а для чого нам радники? Для чого якісь гуру, вчителі, наставники? Ми самі не вміємо? Та й чи не вивідають у нас у процесі надання цих порад усі наші таємні переговорні позиції та секрети?

Як відомо з усієї людської історії, радники не потрібні лише дурням. Багатий досвід у тій чи тій формі ми переймаємо від далеких чи близьких європейців у всіх сферах від самого початку нашого інтеграційного шляху. Хорватія, наймолодша за стажем перебування в ЄС, щедро ділиться ним уже не перший рік. Багато корисної інформації отримують наші фахівці від друзів із країн Балтії, Словаччини, Чехії, Румунії. Але в цьому випадку йдеться не про окремі українські запити з конкретних питань, а про системну підготовку до скринінгу (буквально — просіювання або ж роздягання, як вам більше до вподоби) всього українського громадського й державного організму найприскіпливішими професійними вівісекторами. Наш успіх залежатиме від порівняної професійності. Котра, як уже зазначалося, здобувається виснажливими тренуваннями.

Із цього погляду, принаймні для кількох найскладніших переговорних розділів, майданчик у Натоліні також виглядає привабливо.

Зрештою, не йдеться про те, що українська переговорна позиція має формулюватися саме в польській столиці. Заготовлена в Києві у співдії з галузевими асоціаціями виробників, із громадянським суспільством, урядовцями, в Натоліні вона, власне, шліфуватиметься, всотуючи ті «брюссельські» ноу-хау, якими з нами, сподіваємося, поділяться й польські, й пан’європейські партнери.

Звісно, перебування за кордоном багатьох провідних фахівців, залучення іноземних радників вимагатиме витрат. Тому слід поцікавитися, чи не допоміг би нам у цьому Європейський Союз, вітчизняні ділові спонсори. Врешті, захищаючи українську переговорну позицію в металургії чи машинобудуванні, ми допомагаємо зберегти прибутковість нашим провідним бізнесам.

Важливим є й інше. За даними Центру обробки інформації Республіки Польща, цього року понад 48 тисяч іноземних студентів (зі 102 тисяч) були громадянами України. Чимало там і наших свіжих випускників місцевих вишів. За продуманого підходу багато хто з них був би зацікавлений надати власний час і знання на допомогу українському проєкту в Натоліні.         

© 1994–2023 «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА».