15-го листопада ц.р. Третій комітет 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН схвалив резолюцію «Ситуація у галузі прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)». Ця визначна для нашої держави подія не пройшла непоміченою у середовищі українських аналітиків, експертів, спостерігачів і усіх тих, хто цікавиться зовнішньою політикою України і діяльністю Організації Об»єднаних Націй, оскільки схвалена резолюція стала першим важливим кроком не лише на шляху політичної підтримки нашої держави після того, як Генеральна Асамблея у березні і грудні 2014 року виступила на підтримку територіальної цілісності України, а й «засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України – Автономної Республіки Крим і міста Севастополь і підтвердила невизнання її анексії». Генеральна Асамблея засудила також порушення прав людини, дискримінаційні заходи і практику стосовно жителів тимчасово окупованого Криму, у тому числі кримських татар, а також українців і осіб, які належать до інших етнічних і релігійних груп, зі сторони російських окупаційних властей» (п.1). Генеральна Асамблея настійно закликала Російську Федерацію «виконати всі свої зобов»язання у відповідності із застосовуваними нормами міжнародного права як окупаційної держави» (п.2а).

           У численних коментарях, які вже з’явилися як в друкованих, так і електронних засобах масової інформації фахівці звертають увагу на те, що такі формулювання щодо російських окупантів Генеральна Асамблея ООН вжила вперше.

           Звертає на себе увагу велика кількість країн-співавторів резолюції – 41. Серед них три з п»яти постійних членів Ради Безпеки ООН (Велика Британія, США і Франція), а також Австрія, Бельгія, Іспанія, Канада, Нідерланди, Португалія, Швеція та інші західні країни – впливові гравці на міжнародній арені. Для них, як відомо, права людини і верховенство права є святими поняттями.

           Разом з тим, викликає занепокоєння, відносно невелика кількість делегацій, які висловилися на підтримку резолюції – усього 73 із 193 країн-членів ООН. При цьому 23 делегації проголосували проти і 76 утрималися. Серед тих, хто проголосував проти, - Росія, Білорусь, Вірменія, Китай, Куба, КНДР, Казахстан, Індія, Іран, тобто країни, які мають великі проблеми з дотриманням елементарних прав людини відповідно до міжнародних стандартів.  Такі результати голосування дали підставу Росії зневажливо поставитись до схваленого документа, широко використовуючи словесну еквілібристику колишнього Радянського Союзу: «провокаційна суєта», «лукава ініціатива Києва», «спроба сформувати негативне враження», «не в інтересах простих людей» тощо. Звертає на себе увагу позиція сусідньої і нібито дружньої до нашої держави Білорусі, делегація якої не лише проголосувала проти резолюції, а й прилюдно виступила перед голосуванням ініціатором зняття її з розгляду в Комітеті взагалі. І це поведінка стратегічного партнера України?

           Схвалення такої резолюції на сесії Генеральної Асамблеї спостерігачі, аналітики і експерти назвали великою дипломатичною перемогою України. Саме таку оцінку дав події президент України П.О. Порошенко у ході зустрічі з керівниками дипломатичних представництв країн-членів Європейського Союзу. І з цим важко не погодитися.

            Проте є одне застережливе «однак». І полягає воно в тому, що бити в литаври ще зарано. Відповідно до існуючих правил процедури Генеральної Асамблеї ООН кожний Комітет подає на її розгляд і затвердження Доповідь про свою роботу, в якій містяться тексти прийнятих резолюцій і рішень. Як правило, вони схвалюються без або після короткого обговорювання. Але буває й по-іншому. Кожна делегація може звернутися до Голови Генеральної Асамблеї з проханням поставити на окреме голосування ту чи іншу резолюцію або рішення. І тоді саме це голосування буде вважатися остаточним.

           Не виключено, що до такого кроку може вдатися російська делегація або на її прохання будь-яка інша, особливо з тих залежних від Росії її «партнерів», які вже проголосували в Комітеті проти. Та ж Білорусь, наприклад. І результати голосування можуть бути зовсім іншими, враховуючи, що Росія буде проводити велику роботу з тими делегаціями, які утрималися, переконуючи їх змінити свою позицію і проголосувати проти вже прийнятого Комітетом рішення. Це звичайна практика в діяльності ООН.

           Скоріше за все, вже схвалена резолюція буде схвалена й Генеральною Асамблеєю, але, можливо, меншою кількістю голосів, ніж в Комітеті, що дасть підставу тій же Росії, використовуючи вже згадані надумані голослівні аргументи, принизити значення цього важливого для нашої держави міжнародно-правового документа.

           Враховуючи можливість подібного сценарію, хотілося б привернути увагу до нього не лише співробітників Постійного представництва України при ООН, а й Міністерства закордонних справ нашої держави, яке б мало дати відповідне доручення закордонним дипломатичним представництвам упередити будь-які російські кроки.

           Результати голосування в Генеральній Асамблеї ООН (очікується, що воно відбудеться в середині грудня) продемонструють реальну ефективність і спроможність української дипломатії. Тоді можна буде і в литаври бити…

Ігор Турянський

Надзвичайний і Повноважний Посол