Компроміс щодо Угоди про асоціацію: втрата чи надбання?
Рішення саміту ЄС від 15 грудня 2016 року, покликане розблокувати шлях до ратифікації Нідерландами Угоди про асоціацію ЄС з Україною, не виглядає бездоганним. Як і кожен компроміс, воно залишає поле для дискусій, оцінок і висновків. Ось деякі міркування щодо зазначеного рішення, яке, без сумніву, є доленосним для України.
1. Факт виведення кризової ситуації на компромісну формулу можна розглядати як успіх кожної з трьох сторін: ЄС, України і, зрештою, самих винуватців кризи - Нідерландів. Не варто забувати, що прем’єр М.Рютте у пошуках компромісу до останнього гальмував передачу українського досьє до парламенту. В Україні деякі авторитетні експерти і журналісти схилялася до думки про високу вірогідність провалу асоціації. Згадаймо хоча б резонансну статтю Т.Силіної у «Дзеркалі тижня» від 8 жовтня ц.р., в якій угоді була уготована сумна доля. Водночас Українська асоціація зовнішньої політики з самого початку розглядала в якості найбільш реалістичних два сценарії: а) віднайдення компромісного рішення; б) функціонування угоди за формулою 28 мінус 1, тобто без Нідерландів. Як бачимо, спрацював перший сценарій.
2. Запуск на постійній, а не на тимчасовій, основі усіх компонентів Угоди про асоціацію після її ратифікації Нідерландами також не слід недооцінювати. За усієї міжнародно-правової коректності тимчасове застосування угоди, яким би довготривалим воно не було, завжди містило б у сприйнятті державами-членами ЄС елемент невизначеності.
3. У Висновках, якими Європейська Рада супроводжує ухвалене рішення і які за формально - юридичною та суттєвою ознакою є його невід’ємною складовою, містяься два важливих для України положення, лише опосередковано пов’язаних з Угодою про асоціацію. Це, насамперед, підтвердження територіальної цілісності України (п.1), а також констатація факту, що Україна виконала всі умови для безвізового режиму з ЄС і, відповідно, заслуговує право на скасування візових вимог (п.4). В контексті висновку, що рішення Європейської Ради має юридично обов’язкову силу для усіх держав-членів ЄС (п.3), згадані положення можна віднести до безумовного позитиву.
4. Разом з тим, за введення в дію Угоди про асоціацію, яке має певні позитиви і супроводжується мантрами про дружбу і партнерство, Україна змушена буде заплатити захмарну ціну – відмову від перспективи членства в ЄС. Доводиться чути аргумент, що угода і так не містила перспективи членства. Але ж вона і не забороняла нам її артикулювати, а відтепер стаття 49 - це табу на невизначений період, оскільки рішення Європейської Ради має юридично зобов’язуючий характер. На жаль, у цьому плані Угода про асоціацію Україна - ЄС нічим не відрізнятиметься від аналогічних угод з ЄС середземноморських або латиноамериканських країн.
5. Що стосується прописаних у рішенні положень про ненадання Україні з боку ЄС гарантій колективної безпеки або військової допомоги, то така прив’язка саме до цієї угоди виглядає штучною, хоча в умовах російської агресії і віддає недружнім присмаком на фоні запевнень ЄС у палких почуттях до України. Надання військової допомоги взагалі не є компетенцією ЄС, а «ефективність» гарантій колективної безпеки Україна вже відчула на собі, довірившись свого часу підписантам Будапештського меморандуму.
Олександр Купчишин
віце – президент Української асоціації зовнішньої політики
Надзвичайний і Повноважний Посол
Коментар