Справжня "революція" у Британії – поки консерватори та лейбористи перебувають у глибокій кризі, шанс вийти на перші ролі отримали ті, кого раніше всерйоз не сприймали. 

Досі нішу британської "партії-сенсації" займала правопопулістська партія Reform UK (колишня "Партія Brexit") Найджела Фараджа. І це несло чималі загрози для України – попри те, що зараз Фарадж утримується від проросійських заяв, його минуле нікуди не ділося. 

Проте революційні зміни відбуваються не лише на правому, а й на лівому політичному фланзі Британії. І тепер ми бачимо, як британський виборець потроху фарбує політичну карту країни в зелений колір. 

Йдеться про британських "зелених", які традиційно мали імідж "еко-аутсайдерів", проте зараз їм вдалося зламати скляну стелю двопартійної системи, перетворивши кліматичні занепокоєння на потужну електоральну зброю. 

Опитування від Lord Ashcroft принесло сенсаційну новину – "Зелені" вперше вийшли на перше місце за популярністю, із результатом 21,4% випередивши як Reform UK (20,9%), так і консерваторів (20,5%) та керівних лейбористів (17%). 

Показовий момент: 45% британської молоді віддають перевагу саме "Зеленим".

А це свідчить про крах суспільного договору зі старими елітами, які десятиліттями ігнорували потреби молодих британців. Крім того, нинішній успіх партії живиться масовим розчаруванням освіченого середнього класу, який раніше складав кістяк прогресивного електорату Лейбористської партії.

Університетські міста та великі урбаністичні центри – від Оксфорда та Кембриджа до Бристоля та Шеффілда – перетворюються на неприступні "зелені" бастіони. 

Таким чином, "Зелені" у 2026 році – це вже не маргінальна група, а голос інтелектуального та професійного ядра нації, яке більше не бажає обирати менше з двох зол. 

Саме тому варто розібратися, чому це не просто протестне голосування, а тектонічний зсув, який назавжди змінить політичне обличчя Альбіону. 

А разом із тим – чи вплине це на підтримку Лондоном України?

"Зелений шторм"

Протягом десятиліть британська Партія зелених сприймалася як своєрідний сумлінний додаток до демократичного процесу – поважна, але безпорадна група ідеалістів, чиї електоральні успіхи рідко виходили за межі статистичної похибки у 2-5%. 

У свідомості пересічного виборця вони довгий час залишалися партією "одного питання", головна місія якої полягала радше у совісному нагадуванні мейнстримним гравцям про кліматичні зобов’язання, ніж у реальній боротьбі за ключі від Даунінг-стріт. 

Голосування за "Зелених" тривалий час вважалося актом чистого протесту.

Або моральним жестом, що не мав практичних політичних наслідків у жорсткій мажоритарній системі Британії. 

Це була епоха нішевого активізму, де партія могла впливати на дискурс, але була повністю позбавлена інструментів впливу на державний бюджет чи міжнародну політику.

Проте тектонічний зсув, що розпочався після виборів 2024 року, остаточно зруйнував цей стереотип, перетворивши вічних аутсайдерів на головних бенефіціарів системної кризи традиційних партій. 

Ключовою точкою перелому стала радикальна трансформація внутрішньої ідентичності партії: перехід від образу "активістів, що обіймають дерева" до реноме прагматичних управлінців, які на прикладі Бристоля та низки муніципальних рад довели здатність ефективно оперувати складним міським бюджетом. 

Коли на початку 2026 року рейтинги мейнстримних партій обвалилися під тиском економічної стагнації, саме "Зелені" виявилися єдиною силою з готовою системною альтернативою, що виходить далеко за межі екології. 

Сьогоднішня підтримка у 20% – це вже не "крик душі" виборця, а раціональний вибір середнього класу та молоді, які більше не бачать у лейбористах чи консерваторах здатності відповідати на виклики нового часу.

Феномен Поланські

Справжнім архітектором цього перетворення став Зак Поланські, чиє обрання лідером у 2025 році ознаменувало остаточний перехід партії до ідеології "еко-соціалізму". 

Поланські зумів блискуче розв'язати головну дилему "Зелених": як зробити кліматичний порядок денним привабливим для виборця, який більше переймається ціною на продукти та бензин, ніж таненням льодовиків. 

Його стратегія "екопопулізму" змістила акценти з абстрактних викидів вуглецю на жорстку критику корпоративної жадібності та соціальної нерівності. У цій новій парадигмі захист довкілля нерозривно пов'язаний із радикальним перерозподілом багатства – від запровадження податку на надприбутки енергетичних гігантів до масштабного розширення прав орендарів житла. 

Зак Поланські. Фото з facebook-сторінки політика

Поланські фактично перетворив кліматичну тривогу на інструмент класової боротьби, запропонувавши виборцю не обмеження та жертви, а "зелене процвітання" коштом найбагатших.

Такий підхід дозволив "Зеленим" впевнено окупувати політичний простір, який звільнили лейбористи у своєму дрейфі до обережного центризму за часів Стармера. 

Програма Поланські, що включає націоналізацію залізниць та жорсткий контроль за орендною платою, виглядає для багатьох британців не як радикальна утопія, а як єдиний логічний вихід із затяжної кризи вартості життя. 

"Екосоціалізм" став новою мовою протесту, яка резонує одночасно і з академічною інтелігенцією, і з молодим виборцем, що не бачить майбутнього у старій системі. 

Замість того, щоб бути "совістю" британської політики, партія за Поланські стала її "гнівом".

Їм вдалося запропонувати цілісну візію держави, де екологічна стійкість є лише фундаментом для побудови нової соціальної справедливості. 

Це перетворення зробило "Зелених" не просто привабливим варіантом для голосування, а єдиним системним викликом неоліберальному консенсусу, який домінував у Вестмінстері останні десятиліття.

Останнє випробування

Британська система First Past the Post (переможцем стає той, хто отримав більше всіх, нехай навіть це не буде більшістю) завжди була головним чистильником політичного поля від малих партій.

І саме ця система готує для "Зелених" найжорсткіше випробування. 

Парадокс ситуації 2026 року полягає в тому, що навіть маючи стабільні 20% національної підтримки, партія ризикує зіткнутися з феноменом "спалених голосів".

 В умовах, де мандат отримує лише той, хто посів перше місце в конкретному окрузі, рівномірне розпилення прихильників по всій країні є фатальним прорахунком. 

Для порівняння: за пропорційної системи результат "Зелених" гарантував би їм понад 130 крісел у Вестмінстері, проте реальність мажоритарки змушує боротися за кожен клаптик землі в умовах, де для перемоги в окрузі часто потрібно набрати 35-40%. 

Це створює величезний розрив між "народною легітимністю" та реальною присутністю в законодавчому органі, що вже провокує безпрецедентний тиск на уряд щодо негайної виборчої реформи.

Усвідомлюючи ці ризики, команда Поланські перейшла до тактики "хірургічних ударів", концентруючи всі фінансові та людські ресурси на так званих "Target Seats". 

Замість символічної присутності всюди, "Зелені" роблять ставку на урбаністичні та університетські центри – Бристоль, Шеффілд, Манчестер та окремі райони Лондона, де їхня підтримка вже перевищує критичну межу в 30%.

Тріумфальна перемога на дострокових виборах у Гортоні та Дентоні на початку року стала доказом того, що ця стратегія працює.

Коли партія фокусує армію волонтерів на одному окрузі, вона здатна зламати опір будь-якої мейнстримної машини. 

У разі прогнозованого "підвішеного парламенту", де жодна з великих партій не отримає більшості, навіть компактна фракція з 20–30 "зелених" депутатів автоматично набуває статусу "kingmakers". 

Це дозволить їм не просто бути присутніми в залі, а диктувати умови формування майбутнього уряду, ставлячи питання виборчої реформи та кліматичного бюджету як ультиматум для будь-якої коаліції.

"Зелений план" для України

Історично "Зелені" в Британії асоціювалися з абсолютним пацифізмом, а іноді й просто ігноруванням зовнішньої політики як такої.

Проте повномасштабна агресія Росії проти України змусила партію до почасти болісної, але необхідної еволюції власних поглядів. 

Сьогодні Поланські разом із соратниками розглядають підтримку Києва не лише крізь мілітарну призму, а як частину глобальної боротьби за кліматичну та демократичну справедливість. 

У їхній візії декарбонізація Британії та всієї Європи є найпотужнішою довгостроковою санкцією проти Кремля: повна відмова від викопного палива – це не лише екологічно правильний крок, а й стратегічне обеззброєння заправки, замаскованої під державу, яка десятиліттям конвертувала нафтодолари (або нафтофунти) у ракети та снаряди. 

Таким чином, "зелена" Британія обіцяє бути на боці України.

Більш того, бути не менш радикально антиросійською, ніж консервативна чи лейбористська.

Водночас прихід "Зелених" до великої політики ставить перед Вестмінстером складні питання щодо майбутнього оборонного бюджету та ядерного стримування. 

Хоча партія підтримує право України на захист, вона традиційно виступає проти ядерної програми Trident та надмірних військових видатків, що може викликати певне тертя з союзниками по НАТО.

Проте ця потенційна напруга компенсується їхньою амбітною візією "Зеленого плану Маршалла" для України. "Зелені" пропонують не просто відновлення зруйнованої інфраструктури, а перетворення України на перший у Європі повністю децентралізований енергетичний хаб. 

У цій парадигмі Україна бачиться не лише як форпост оборони, а як лабораторія майбутнього, де британські інвестиції у відновлювану енергетику та екологічне правосуддя стануть запорукою того, що російський енергетичний шантаж більше ніколи не матиме сили на континенті.

Без великих грошей, але з волонтерами

Фінансовий та організаційний фундамент нинішнього "зеленого" стрибка є водночас і найбільшою вразливістю, і головною гордістю партії. 

На відміну від консерваторів чи "Реформ", чиї бюджети часто підживлюються великими корпоративними пожертвами та "темними грошима", фінансова модель команди Поланські тримається на радикальній прозорості та масовості. 

Станом на весну 2026 року кількість членів партії перетнула позначку у 200 тисяч осіб, що фактично потроїло їхні ресурси лише за рахунок членських внесків та мікродонейтів. 

Це дозволяє "Зеленим" розгортати масштабні цифрові кампанії та утримувати професійний апарат, не впадаючи в залежність від лобістів. Проте розрив у ресурсах залишається відчутним: поки конкуренти оперують мільйонами фунтів від великого капіталу, "Зелені" змушені рахувати кожен пенні, роблячи ставку на краудфандинг для фінансування конкретних округів.

Однак те, чого партії бракує у фунтах стерлінгів, вона з лишком компенсує людським капіталом.

Армія волонтерів, яка зросла пропорційно до членства, стала головною логістичною силою, здатною забезпечити фізичну присутність "на порогах" (door-to-door) у кожному пріоритетному окрузі. 

Це створює унікальний для Британії ефект низової мобілізації, де особисте спілкування активістів із виборцями виявляється ефективнішим за дорогу телевізійну рекламу. Водночас таке стрімке масштабування створює логістичний стрес: партійна структура, що роками працювала як нішева група, сьогодні змушена на ходу перетворюватися на загальнонаціональну виборчу машину. 

Здатність Поланські втримати цей волонтерський драйв і не потонути в бюрократії зростаючого апарату стане вирішальним фактором у тому, чи зможуть "Зелені" витримати виснажливий марафон великої виборчої кампанії.

Автор: Олександр Краєв, 

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" для Європейської правди