Як на мене, видається дуже дивним, що сьогодні у вітчизняних медія та політологічних колах України незрівнянно мало уваги приділяється перебігу виборчих подій у Сполучених Штатах. Тобто, коли поширюються незадоволення результатами Мінських домовленостей і відповідним загостренням внутрішніх проблем або малою ефективністю Нормандського формату, тоді вихід з цього вбачається через більш активне залучення Америки. А те, що у високосний рік відбуватимуться вибори нового президента США і, можливо, зазнають кардинальних змін президентська адміністрація і зовнішньополітичні пріоритети її діяльності – то це не важливо? І що зрештою необхідно весь час аналізувати і знати чим живе ця країна, які проблеми наразі хвилюють її населення і відповідно її виборців, які, до речі, на додаток до президентських перегонів паралельно переобиратимуть усіх 435 конгресменів і 34 сенатори – так званий старший «третій клас» у сенаті США - (так і хочеться запропонувати і у нас подібні дворічні хвилі ротацій та притоку «свіжої крові» у Верховну Раду з тим щоб форсувати розбудову політичної еліти), плюс 13 губернаторів та силу інших виборних посад на місцевих рівнях. То чи ми маємо належну інформацію з першоджерел і чи цікавимось подібними подіями?

       Між тим в США завершилися попередні публічні дебати претендентів на вищу адміністративну посаду і за традицією в штаті Айова 1 лютого відбулося перше попереднє голосування на рівні місцевих партійних зборів – кокусів відповідно демократичної та республіканської партій. І хоча праймериз безпосередньо не підпадають під статті конституції США і визначаються на рівні законодавчих регулятивних рішень штатів – тим не менш це одна з вагомих складових всього виборчого процесу в країні, коли виявляються її нові/старі політичні лідери і акцентуються найбільш значні проблеми внутрішнього життя та зовнішні пріоритети. Для Айови у цьому плані характерна не тільки першість передвиборчої площадки, але й негласний відбір – по 3 прохідні квитки для претендентів від обох партій.

       Цього разу обидва партійні кокуси спрацювали і дещо непередбачувано і до деякої міри нетрадиційно.У демократів виявилося всього три претенденти. Тому, коли мерилендський губернатор М.О’Меллей не набрав достатньо голосів, він зняв свою кандидатуру з подальших перегонів, залишивши на дистанції тепер двох кандидатів – претендента ще з 2008 року Г.Клінтон і сенатора з штату Вермонт Б.Сандерса. Причому перша незначно, до 0,3 відсотка, випередила конкурента (49,86% і 49,58%), але чисто по-американськи, або по-жіночому, подякувала виборцям за повну перемогу. Б.Сандерс взагалі заявив, що у них відбувається якась «віртуальна зв’язка» - на всіх перегонах вони поки йдуть «голова до голови». Такий результат може пов’язуватися і з відносною близькістю позицій програмних цілей обох претендентів – покращення соціальних стандартів, гендерна і міжнаціональна рівність, розширення соціально-політичних ліфтів тощо.

       Але є і різниця. Для Сандерса більш характерна радикалізація політичних гасел і закликів ліворадикального плану, досягаючи масової публічної підтримки молоді і простого люду сентенціями на кшалт: «Кожне покоління в Америці має жити за кращими умовами, але це у нас кожного разу крадуть..» Також він закликає до більшої прозорості виборчого процесу і зменшення впливу великого капіталу на політику і виборчий процес в країні. (Чи нема тут прямої аналогії і з ситуацією, на своєму рівні, в Україні? ) Натомість Г.Клінтон запевняє виборців, що вона краще менше обіцятиме, але більше зробить в разі виграшу. І старі зв’язки з тим же Уолл-стрітом у неї постають джерелом для перспективного економічного зростання.

       На відміну від демократів, республіканці прийшли на вибори в Айові числом в одинадцять , маючи в своїх рядах і третього представника сімї Бушів, і ряд енергійних сенаторів, колишніх і діючих губернаторів та бізнесвумен. Можливо через таке широке представництво головними темами їх виступів і, особливо, провокаційних тез стали власні персоналії, а вже далі питання імміграції, тероризму, економічної і соціальної політики тощо. Плюс до цього і домінуюча на всіх попередніх дебатах публічна позиція фінансового могула Д.Трампа, який встигав тиснути не тільки на колег-кандидатів і телеведучих, а і на партійних функціонерів – у тому сенсі, що як не стане єдиним кандидатом від партії, то зможе добиватися підтримки і як незалежний кандидат. Його головним гаслом на виборах стало повернення «сильної Америки» - осяжної сили «білого американця» і вдома, і за кордоном. А елементом впливу на електорат – поширення думки, що як багатий, то багато красти не буде, а значить варто підтримати.

       Тож дещо несподіваними стали підсумкові результати голосування в Айові, де лідером республіканців постав сенатор від штату Техас Тед Круз (27,65%) і далі вже Д.Трамп (24,31%) та сенатор від штату Флоріда М.Рубі (23,1%). Певним доповненням до них виявилася і наступна трійка республіканців: колишній нейрохірург Б.Карсон, колишній губернатор Дж.Буш і сенатор від Кентаккі Р.Пол (які набрали відповідно голоси двох і по одному делегату на конвент). Ця шістка загалом і продовжить боротьбу за лідерство серед республіканців та кандидатів від демократичної партії на першому праймериз у так званому гранітному штаті Нью-Гемпширі 9 лютого.

       А це вже тема наступного огляду.

 

       Олександр Цвєтков