Від імені одного з співорганізаторів Круглого столу – українського відділення Асоціації міжнародного права – міжнародної неурядової громадської організації, яка представлена у 60 країнах світу – бажаю учасникам плідної дискусії з без перебільшення доленосних для України питань.

Непроста чвертьвікова історія стосунків України з НАТО нерозривно пов’язана з міжнародним правом, зокрема, з нормотворчим процесом, застосуванням міжнародно-правових норм, а також їх тлумаченням.  Сама Хартія про особливе партнерство є класичним, повноцінним міжнародним договором, що містить юридичні зобов’язання сторін.

З точки зору історичної перспективи, 20-25 років – невеликий термін. Але для стосунків України з НАТО його можна назвати епохою.  Від славнозвісної багатовекторності, через прагнення швидкої інтеграції в НАТО, через згубну для України позаблоковість, нарешті, у влади та й в українському суспільстві вимальовується прагматичний підхід.  Сьогодні, в умовах викликаного зовнішньою агресією очевидного дефіциту безпеки, спостерігається поступовий відхід вітчизняного політикуму від характерного для довоєнних часів спекулювання на натівській проблематиці, і перехід до нарощування реальної співпраці з альянсом у політичні та військовій сферах.  Якщо ця співпраця буде синхронізована з внутрішніми економічними та військовими реформами в Україні, можна сподіватися, що рано чи пізно об’єктивно життя поставить питання про формалізацію наших відносин з НАТО.

Російська агресія вирішальним чином вплинула на суспільну оціночну свідомість українців щодо НАТО.  У нашій країні більше не стоїть питання: НАТО – це партнер чи противник.  Партнером сьогодні НАТО вважають навіть ті громадяни, які не підтримують вступ до альянсу.  Крім того, відійшли у минуле дискусії про ефективність якихось альтернативних форм колективної безпеки.  Сьогодні кожному очевидно, що членство в НАТО є єдиною у світі ефективною запорукою безпеки держави.

Зрозуміло, що в умовах зовнішньої агресії Україна у стосунках з НАТО стає більшої мірою реципієнтом безпеки ніж у минулі роки її традиційним контрибутором. Разом з тим керівництво НАТО в ці ювілейні дні не забуває відзначати внесок України як партнера і учасника всіх операцій і місій під егідою НАТО.

В Україні сьогодні існує запит громадянського суспільства на професійний і неупереджений аналіз як нинішнього стану співробітництва України з НАТО, так і перспектив розвитку співпраці.  Хотілось, щоб в ході Круглого столу ми дали відповіді на низку питань, які хвилюють суспільство, наприклад:

• Наскільки Хартія про особливе партнерство Україна-НАТО є адекватною сучасній складній ситуації, в якій опинилася Україна в результаті агресії Росії? Чи є потреба в укладенні нової посиленої угоди?
• Чи ближче сьогодні Україна до членства в НАТО ніж, скажімо, 10 років тому (без урахування нав’язаного суспільству періоду т.зв. позаблоковості), чи навпаки, гаряча фаза військово-політичного протистояння в Росією віддалила Україну від членства?
• Чи варто в питанні членства йти у фарватері суспільної думки, чи влада повинна діяти більш самостійно? (до речі, у Франції, де я працював послом, кількість прихильників членства в НАТО ніколи не перевищувала 40-42 відсотки).
• Чи є стрімке зростання в Україні кількості прихильників вступу до НАТО ситуативним, чи все таки це – злам у свідомості, який свідчить про певну точку неповернення?

Сподіваюсь, що в ході дискусії ми поміркуємо над цими та багатьма іншими питаннями.  Дякую за увагу.

P.S. Надзвичайний і Повноважний Посол О. Купчишин є головою Українського відділення Асоціації міжнародного права та віце-президентом Української асоціації зовнішньої політики