Голосування більшості громадян Великої Британії за вихід з Європейського Союзу не було абсолютною несподіванкою для європейців. Такі результати референдуму 23 червня можна було передбачити, якщо подивитися в історію британсько – єесівських відносин. Британія завжди була «неслухняною дівчинкою» у колі держав – членів Європейського Союзу, претендуючи на особливе до себе ставлення і особливий статус «першої серед рівних». Попри той факт, що Велика Британія завжди була «слабкою ланкою» у  амбітних планах єесівських грандів – Німеччини і Франції - побудувати  «супердержаву» на європейському континенті, її вихід, без сумніву, завдасть цьому доволі строкатому міждержавному об'єднанню серйозного удару.

Приєднавшись до Європейського співтовариства лише на початку 70-х років минулого століття, Лондон так і не став частиною єврозони, стороною Шенгенської угоди, скептично поставився до прийняття європейської Конституції і будь яких інших атрибутів державності. Проект "Сполучені Штати Європи", який вперто просувають деякі європейські політики ( в основному з малих країн), так і не був сприйнятий на Туманному Альбіоні. Не допомогли і серйозні компроміси, запропоновані Брюсселем, на кшталт концепції "різношвидкісної" інтеграції і готовності до "репатріації" до Лондона частини вже переданих повноважень. Навіть норма, що «Британія ніколи не може бути примушена до політичної інтеграції», яку виторгував Камерон  до Договору про ЄС, не заспокоїла британських виборців.  Дається взнаки острівна ментальність!

Сьогодні можна лише згадати далекоглядність президента Франції де Голля, який був категорично проти прийняття Англії до Європейського економічного співтовариства, побоюючись, що вона, за певних обставин, може зіграти роль Троянського коня і дестабілізувати ЄЕС зсередини.

Зараз ці побоювання можуть стати реальністю у зв’язку з голосуванням більшості британців за вихід з ЄС. І Хоча Брюсселю не варто «падати до пострілу», приклад британців можуть підхопити деякі інші держави, на кшталт Нідерландів, де переважають євроскептичні настрої, провідниками яких є ультра-праві націоналістичні сили. Такі настрої, якщо й не приведуть до «параду референдумів» за вихід з ЄС, то все одно вони мають змусити єесівських політиків серйозно відкоригувати глибину свого інтеграційного курсу, щоб не потопити в цілому привабливий європейський проект.          

За такого сценарію, у певних ностальгуючих колах Лондона може з'явитися спокуса спробувати відновити свій колишній статус третьої світової сили. Берегти і зміцнювати ключову роль Великої Британії у світі, яка була знівельована формальним членством у Європейському союзі, заповідав великий британець Уїнстон Черчілль. Схоже, що реальні економічні вигоди і преференції, які дає членство в Євросоюзі, не можуть переважити усвідомлення власної величі, яке завжди було притаманне британцям.

Брексіт поставив перед Лондоном цілий ряд внутрішніх проблем, які потенційно становлять загрозу цілісності Великої Британії. Головна з них - це  відомі сепаратистські настрої у Шотландії і Північній Ірландії, які давно жевріють на цих територіях і які, значною мірою, стримувалися саме завдяки членству в Європейському Союзі. Головний аргумент противників виходу Шотландії зі складу Сполученого Королівства полягав у тому, що за такого сценарію Шотландія втрачає членство в ЄС. Зараз він більше не діє. Більше того шотландці, які значною більшістю проголосували за те, щоб залишитися у складі Сполученого королівства почувають  себе зрадженими Лондоном. Без сумніву, перспектива нового референдуму в Шотландії не стільки за вихід з під Британської корони, скільки за продовження членства в ЄС отримала потужний поштовх.

Серйозні виклики у зв’язку з результатами голосування на референдумі постали перед правлячою консервативною партією. Очевидно, що непоодинокі спроби Камерона дещо лібералізувати і «осучаснити» британських консерваторів, кульмінацією яких стало його рішення провести референдум з такого надчутливого питання, зазнали фіаско і змусили його заявити про свою відставку. До речі, позиція Камерона впродовж усього цього періоду отримала схвальну оцінку , як прихильників, так і противників Брексіту. Відзначалося, що прем’єр не «сховав голову у пісок» і продемонстрував неабияку політичну сміливість, приймаючи небезпечне для будь якого політика рішення про референдум. Таким чином, «честь» очолити непростий процес розлучення, обтяжений серйозними юридичними і  фінансовими проблемами, перейде вже його наступнику у консервативній партії і відповідно на посту прем’єра. Хто ним буде, час покаже. Але «лава запасних» у консерваторів доволі коротка і на ній зараз явно домінує харизматична постать колишнього мера Лондона Бориса Джонсона. Конкуренцію йому може скласти член британського парламенту, держсекретар з питань юстиції в уряді Камерона Майкл Гов.  

Очевидно, що з виходом Великої Британії з ЄС Україна втратить серйозну підтримку своїх євроінтеграційних амбіцій і перспектива членства в Євросоюзі, за надання якої нашій державі послідовно виступав Лондон, може так і залишитися в тумані. Немає сумніву, що від результатів референдуму про  вихід Британії з Євросоюзу радісно потирає руки Росія, яка, хоча й опосередковано, всіляко підтримує ті політичні сили, які виступають за послаблення ЄС. Зокрема, йдеться  про Партію незалежності Сполученого Королівства (UKIP) на чолі з активним членом фан-клубу  Путіна Найджелом Фараджем, а також Марін Ле Пен, голову Національного фронту Франції і члена Європарламенту, яка вже привітала результати референдуму у Великій Британії і закликала до аналогічного кроку з боку Франції . Очевидно, що криза ідентичності та єдності, яку зараз переживає Європейський Союз, буде активно використана російською пропагандою для ерозії підтримки європейського курсу України і посилення антиєвропейських настроїв.

Безперечно, результати референдуму у Великої Британії торкаються основ інституційної єдності Європи і є серйозним випробуванням для Європейського Союзу. Попри серйозні геополітичні виклики, які постають у цьому зв’язку є підстави сподіватися, що міждержавне об’єднання , яке базується на спільних цінностях, має достатній запас міцності, щоб вийти з цієї ситуації з найменшими втратами, залишаючись привабливим проектом для нових держав Східної Європи. 

Володимир Хандогій

президент Української асоціації зовнішньої політики

Надзвичайний і Повноважний Посол