Міжнародний Суд ООН ухвалив беззаперечно важливе рішення про наявність у нього юрисдикції за позовом України проти Росії. Водночас слід розуміти, що ухвала Суду є суто процедурною, не більше й не менше. Тому ейфорія, яка з подачі заступниці міністра закордонних справ О.Зеркаль розгортається у вітчизняних ЗМІ під гаслом ледве не остаточної перемоги України, в черговий раз вводить в оману громадянське суспільство. Чого варта лише популістська фраза юриста О.Зеркаль, що Суд ”став на сторону кожного постраждалого на Донбасі і їх родин, кожного кримського татарина і етнічного українця”. Насправді Міжнародний Суд ООН керувався ніяк не гуманними міркуваннями, а виключно власним Статутом і процедурними положеннями Міжнародної Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації і Міжнародної Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
         Коли два з половиною роки тому Україна почала юридичне протистояння з Росією у Міжнародному Суді ООН, вірогідність прийняття Судом справи до розгляду практично не викликала сумнівів. Адже і Україна, і Росія є сторонами обох конвенцій. Відповідно кожна сторона має передбачене статтями 22 і 24 конвенцій право звернутись до Суду в разі ймовірного порушення. Саме на ці статті послався Міжнародний Суд ООН, ухвалюючи процедурне рішення. Відтак заперечення Росією юрисдикції Суду виглядали, м’яко кажучи, несерйозно. Достатньо подивитись на щойно оприлюднений розподіл голосів у Міжнародному Суді ООН, щоб дійти висновку про сміхотворність спроб Росії заперечувати правомірність розгляду Судом справи.
         Тому сьогодні варто припинити переможну тональність і розглядати цілком очевидне процедурне рішення Міжнародного Суду ООН виключно крізь призму переходу справи ”Україна проти Росії” у фазу розгляду по суті. А тут якраз є привід для посилення уваги. Як мені вже доводилось писати, запровадження Міжнародним Судом ООН у квітні 2017 року забезпечувальних заходів щодо Росії лише стосовно Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (які Росія, до речі, проігнорувала), може свідчити про певну слабкість нашої позиції стосовно Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. До того ж хоча результати вчорашнього процедурного голосування є більш ніж переконливими, але дещо різняться окремо по кожній конвенції. Відтак слід ретельно підготуватися до судових слухань по суті справи і це, можливо, дасть свого часу підстави говорити про реальну перемогу, а не займатись популізмом, від якого суспільство вже втомилося.

Олександр Купчишин

віце-президент Української асоціації зовнішньої політики,

Надзвичайний і Повноважний Посол