Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Завершення “медового місяця” в українсько-польських стосунках співпадає з роботою посла України у Варшаві

Українська

У всі часи важливою місією дипломатії вважалося залагодження гострих кутів у міждержавних відносинах. Після різких односторонніх кроків Сейму Польщі і кваліфікації Волинської трагедії як акту геноциду, ця аксіома як ніколи стає актуальною для дипломатів, що працюють на українсько-польському напрямі. Їхні зусилля сьогодні мають бути скеровані виключно на пошук шляхів до примирення, задіяння додаткових переговорних механізмів, пониження градусу протистояння і врешті решт повернення двосторонніх відносин на рейки толерантності та доброзичливості.

Тому винесена у заголовок коментаря сайту “Лівий берег” від 22 липня 2016р. цитата Посла України у Польщі Андрія Дещиці – “нас чекає період взаємних звинувачень та заяв” - скоріше змахує на зойк переляканого обивателя, ніж на позицію керівника установи, покликаного першим запропонувати шляхи виходу українсько-польських відносин з кризи. Хоча, відверто кажучи, від нього і не варто очікувати таких кроків. Адже за два роки роботи Дещиці у Варшаві не пригадую жодного спілкування посла з пресою, яке було б виключно присвячене глибокому і системному аналізу українсько-польських взаємин, їх прогнозним оцінкам і крокам на упередження негативних тенденцій. Натомість не сходили зі шпальт ЗМІ інтерв’ю А. Дещиці стосовно глобальних процесів, проблематики ООН, кризових явищ у світовій економіці, Мінських домовленостей, внутрішньополітичної ситуації в Україні, тобто питань, які не мають жодного відношення до українсько-польського досьє і відповідно до прямих обов’язків посла в країні перебування. Якщо ж від запитання журналіста вже нікуди було подітись, то звучала відповідь на кшталт “президент, парламент і уряд надають великого значення відносинам з Україною”. На жаль, посол так і не спромігся позбутися синдрому універсальності колишнього в.о. міністра закордонних справ, до того ж у вельми поверховій його версії.

Ці міркування можна було б віднести до нюансів особистих кар’єрних перипетій дипломата, якби перебування А. Дещиці на посаді Посла у Польщі не синхронізувалося з суттєвим погіршенням двосторонніх відносин між нашими країнами, включаючи різке падіння рівня взаємної довіри. Можна скільки завгодно дорікати недалекоглядності польських парламентарів, невмінню чи небажанню українського політикуму бути гнучкішим щодо чутливих сторінок історії, зміщенню акцентів у зовнішній політиці Польщі після приходу до влади нового керівництва, але факт залишається фактом. Завершення “медового місяця” в українсько-польських стосунках співпадає з роботою А. Дещиці на посаді посла. Все починається з його непрофесійного прогнозу щодо переможця президентських виборів у Польщі, до якого необачно дослухалося наше керівництво і чого не забули у Варшаві. Ну а далі все покотилося і, як бачимо, докотилося до серйозної кризи у наших стосунках з Польщею – країною, яка всі останні роки була чи не головним захисником інтересів України в Європейському Союзі. Більшого подарунку в Кремлі і не могли очікувати.

У згаданому на початку цього матеріалу коментарі А. Дещиця висловлює вірну думку: українці і поляки повинні спільно довести, “що ми вищі перед спробами нас роз’єднати”. Правильно сформульована ідея, шкода тільки що досягнемо цієї мети не завдяки продуманій і цілеспрямованій роботі Посла України у Польщі, а незалежно від його активності.

Олександр Купчишин, Надзвичайний та Повноважний Посол, Віце-президент Української асоціації зовнішньої політики

Поділитися

Коментар