Екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко в ефірі «ГС» пояснив, які дипломатичні кроки необхідно зробити для врегулювання конфлікту на сході України.

Глава МЗС України Павло Клімкін заявив, що Київ підтримує дипломатичні відносини з Москвою, так як в Росії проживають мільйони українців, про яких потрібно дбати.

Раніше прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв, говорячи про можливість розриву дипвідносин з Україною, заявив, що, якщо інших варіантів не буде, то президент Росії може прийняти таке рішення.

У свою чергу, влада України не виключає введення візового режиму з РФ.

Також в ЗМІ з'явилася інформація з посиланням на анонімного представника в Єврокомісії, що ЄС може виступити посередником у відносинах між Україною і Росією. При цьому джерело наголосив на необхідності виконання Мінських угод і запобігання ескалації ситуації.

Розвиток українсько-російських відносин в ефірі радіостанції Голос Столиці спрогнозував дипломат, екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко.

Віце-прем'єр з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе анонсувала, що Петро Порошенко проведе телефонні переговори з Франсуа Олландом і Ангелою Меркель. Чому ці переговори не відбулися або відбулися, але про них поки не говорять?

- Як правило, коли відбуваються контакти, в тому числі і в телефонному режимі, між очільниками держав, вони завжди подаються в пресу хоча б у вигляді дуже короткого комюніке. Це не просто приватні розмови. Тому можна припустити, що таких розмов поки що не відбулось. Чому? Мені здається, тому що і в Парижі, і в Берліні хочуть з’ясувати для себе, що ж насправді відбулось. Публічні заяви з українського боку і з російського уже прозвучали. Вони мають величезні розбіжності, і я так розумію, що і Меркель, і Олланд не хочуть бути в ситуації, коли вони будуть змушені не давати чіткої відповіді президенту України. Саме тому, мені здається, і Штайнмайєр зустрічався з Лавровим, щоб для себе особисто з’ясувати, що насправді відбулось у Криму.

Штайнмаєр вимагає результатів розслідування і від Росії, і від України.

- Я думаю, що ми могли б зі свого боку запропонувати вдатись до того, що передбачено в статуті ООН - це місія з’ясування обставин на місці. Можна було б скористатись цим, якщо ми впевнені в тій версії, на якій ми наполягаємо. Взагалі у нас, на жаль, зовнішня політика виявляє мало ініціативності, і подекуди виникає питання в професіоналізмі, хоча люди, які відповідають за певні напрямки, все добре розуміють і знають. Але наскільки їх думки і пропозиції доходять до самого верху, і наскільки вони фільтруються на рівні того ж міністра або інших очільників, які доповідають президенту, у мене виникає багато запитань і сумнівів.

Лавров заявив, що у них є незаперечні докази, що там було втручання України. Як ви думаєте, ці докази дійсно є? Якщо є, чому вони не опубліковані?

- У тому то й питання, що якщо є такі неспростовні докази, то логічно було б їх оприлюднити. Той факт, що до сьогодні такі докази не були оприлюднені, свідчить про те, що або їх немає взагалі, або вони є, але далеко не неспростовні, або можуть бути виявлені інші факти, про які російська сторона зовсім не хоче доповідати світовій спільноті.

Грищенко: Європа не бажає відволікатися від своїх пріоритетів через Україну

Після стрілянини кілька днів не було заяв у ЗМІ щодо того, що там відбувається, зокрема і у ЗМІ РФ. І тільки потім з ' явилася заява Путіна, що це українська ДРГ. Були припущення, що протягом цих декількох днів йшов переговорний процес. Так могло бути?

- Якщо говорити про більш реалістичні припущення, я думаю, що декілька днів було потрібно для того, щоб з’ясувати самому Путіну, що відбувалось на території, яку він вважає своєю і яка контролюється точно його силовиками. І оскільки не виключено, що доповіді були різні і факти представили різні, то перш ніж виступати з чимось, він хотів, як мінімум, зрозуміти, що насправді він має заявляти. Тут потрібно враховувати, що конкуренція між спецслужбами в будь-якій країні існує, але в РФ останнім часом вона вже набуває гротескних форм.

Сергій Лавров заявив про те, що Росія не зацікавлена в розрив і дипломатичних відносин з Україною. Як ця заява корелюється зі словами Путіна, що керівництво України незаконно прийшло до влади, і зверненням до західних партнерів вплинути на Україну, що немає сенсу в переговорах в «нормандському форматі». Чому риторика змінилася?

- Цілком зрозуміло, що міністр закордонних справ Росії узгоджує такого роду заяви з президентом РФ. І це свідчить про те, що після контактів, які, я думаю, відбулися у Путіна зі своїми колегами в Європі, стало зрозуміло Москві, що подальше нагнітання не дасть ніяких переваг. І саме тому, особливо у контексті візиту Штайнмайєра і почали надаватися сигнали про те, що Росія зацікавлена в деескалації конфлікту, який уже почав набувати масштабу реальної загрози. І це позитивний сигнал перш за все не стільки для України, скільки для самої Європи, яка зовсім не хоче розгортання кровопролиття, яке відволікатиме увагу від того, що вони самі для себе визначають як пріоритет - це Сирія, це міграція, ситуація навколо Туреччини тощо. І Україна в ранжирі цих пріоритетів, мабуть, займає 5-6 місце.

Як далі бути після слів Путіна про те, що напередодні саміту великої двадцятки про «нормандський формат» поки недоцільно говорити. Як реально йдуть справи?

- Я не бачу поки що альтернативи «нормандському формату». Ми, мабуть, мали б бути зацікавленими, щоб там безпосередньо брали участь США, але не думаю, що Росія на це піде, а кращого формату вони теж здатні запропонувати. Тому альтернатива – відсутність будь-яких переговорів, будь-яких контактів щодо України, що теж нереально, враховуючи зацікавленість Росії в скасуванні санкцій, і тому, я думаю, ми повернемось до того ж самого формату. Але нам потрібно мати більш аргументовану позицію, нові підходи до Мінських домовленостей, щоб це супроводжувалося, нарешті, вирішенням гуманітарних питань, зокрема, обміном військовополонених і заручників. Але наскільки реалістичний цей сценарій, буде залежати від багатьох факторів, перш за все, яким чином буде себе вести російське керівництво, наскільки вони будуть зважати на наслідки для економіки Росії, яка ситуація в світі, як будуть змінюватись ціни на нафту, і наскільки санкції можуть вплинути на або рецесію, або на економічне відновлення Росії. Зрозуміло, фонди, які були накопичені протягом тривалого часу високих нафтових цін, закінчуються, і це змушує подивитись по-новому на загальну ситуацію в Росії і навколо неї.

Економічна, енергетична залежність в цьому контексті наскільки серйозну роль відіграє?

- Ми маємо враховувати, що Німеччина, Франція, також Італія зацікавлені в тому, щоб відновити економічну співпрацю з Росією, оскільки певні сектори економіки страждають від запроваджених санкцій. Але водночас є питання політичної солідарності, і якраз баланс між першим і другим як пріоритети в зовнішній і внутрішній політиці, вимагають від тих, хто робить публічні заяви, якраз балансувати. Думаю, що в даному випадку у «Північного потоку» є серйозні проблеми, хоча це не ті проблеми, які не можуть подолати Німеччина і Росія, якщо будуть справді зацікавлені. Але ми маємо теж розуміти, що кількість газу, що постачається в Європу, зменшується з кожним роком. І насправді будівництво додаткових потужностей не має економічного обґрунтування.

Інформація про те, що Європа може стати посередником між Україною і Росією в цих переговорах, це можливий сценарій?

- Цілком. Звичайно, це не може бути Європарламент. Парламент ухвалює міжнародні договори, в яких визначає загальну політику, але все ж таки доручає тим, хто цим займається професійно. В Єврокомісії існує спеціальна служба, яку очолює Могеріні. Вона цілком може долучитися, хоча я не бачу, що це змінить. Оскільки і так дві основні держави європейські, які грають провідну роль в ЄС, займаються цим уже тривалий час. Хоча розширення цього формату може додати свіжий погляд на існуючі проблеми, а також надати можливості через канали ЄС, Єврокомісії отримувати фінансову підтримку для реалізації масштабних проектів, які дозволять як раз зацікавити схід України, який зараз перебуває по за контролем центральної влади, повернутися до реального діалогу, щоб вийти на відновлення цього регіону.

Кажуть, що там, де закінчується дипломатія, там починається війна. Можна сказати, що наші дипломати - погані дипломати?

- Домовленості - це не є міжднародно-правовий документ в традиційному сенсі слова, але це політичні зобов'язання, які були взяті від імені України на найвищому політичному рівні, в розвиток чого були створені механізми їх імплементації. Відтак переглядати їх реально можливо тільки тоді, коли всі сторони будуть на це згодні. На сьогодні величезна проблема – РФ наполягає на тому, що змінювати їх неможливо. Але треба намагатися переконувати. Це і є завдання дипломатії. Проведу паралель: ООН настільки ефективна, наскільки ефективні і зацікавлені в її ефективності держави-члени. Якщо вони всередині, скажімо Радбезу, блокують ті рішення, яких очікує міжнародна спільнота, то не треба звинувачувати ООН. Так само і тут. Українська дипломатія буде тоді ефективна, коли буде чітке керівництво зусиллями всіх дипломатів, коли буде постановка завдань, конкретні терміни і розуміння того, що є можливим, коли буде кадрова політика, яка дозволить ставити, скажімо, в Лондон тих, хто може реально впливати на вищий прошарок політиків не тільки в уряді, які для нас є важливими партнерами у вирішенні нагальніших проблем. На сьогоднішній день у нас відсутня система, вірніше, вона зруйнована, коли насправді формулюються зовнішньополітичні - як стратегічні, так і тактичні пріоритети - на основі пропозицій тих, хто є професіоналами і знає краще ситуацію. Для цього треба їх поважати, треба мати зворотній зв'язок. І взагалі, усвідомлювати, що значущість дипломатії для вирішення питання про мирне врегулювання конфлікту, війни на сході - на тому ж рівні, що і наших Збройних сил.

Нагадаємо, експерт з міжнародних питань Сергій Слободчук сказав, що без США «нормандський формат» у будь-якому випадку нежиттєздатний, проте американська політична еліта уникає брати участь у переговорах і брати на себе відповідальність.

До слова, на думку директора Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайла Погребинського, перспектив для реанімації «нормандського формату» поки немає.