Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Рецепти поразки: 7 тез про те, чому США та ЄС програли лобістам "Північного потоку-2"

Українська

АВТОР -  МИХАЙЛО ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Не має сенсу глибоко аналізувати витвір німецьких та американських лобістів кремлівського проєкту "Північний потік-2", який був нашвидкуруч зроблений та вміло проведений через вашингтонські кола влади. Можливо, колись це стане предметом парламентських розслідувань в США та Німеччині.

Не має сенсу детально аналізувати, бо реально його мета – сприяння завершенню добудови "Північного потоку-2", гібридно замаскована лобістами під піклування про Україну.

Адже все, що стосується різних "солодких обіцянок" Україні – це пшик, завуальований в стилі відомого Будапештського меморандуму 1994 року.

Якби дійсно йшлося про збереження статус-кво транспортування газу через Україну до ЄС та безпекові гарантії у зв’язку з цим, то мав би з'явитися документ з назвою на кшталт "Про запровадження мораторію на добудову ПП2 та гарантії енергетичної безпеки країнам Центрально-Східної Європи". З підписами Джо Байдена та Ангели Меркель.

Німецькі зелені пропонували варіант мораторію кілька місяців тому, але не маючи відповідного лобістського потенціалу не тільки у Вашингтоні, але й навіть у Бундестазі, не змогли ідею втілити. Натомість це шалено активізувало німецьких проксіз Кремля, включно з Ангелою Меркель.

Зараз необхідно поглянути, чому так вийшло та що робити.

Спочатку чому так вийшло. Це важливо розуміти, щоб напрацювати відповідний алгоритм дій з продовження протидії "Північному потоку-2" як ще одному механізму Кремля у його гібридній агресії в Європі.

Зазначимо шість ключових тез. 

1. США зазнали невидимої, але масштабної поразки у кіберпросторі у грудні 2020 року (атака на SolarWinds).

З часом стає очевидно, що для США це стало кібернетичним Перл-Харбором. Він був завданий путінським режимом, наступ був розвинений кіберсилами "ихтамнетов" у травні 2021-го ударом по Colonial Pipeline.

У такий спосіб Росія сформувала нову вразливість Сполучених Штатів і їхньої нинішньої адміністрації. США, звичайно, могутня країна, але не всемогутня. Вони не знають (поки що), як нейтралізувати невидимого ворога. Тягнуть час, вивчають театр воєнних дій (у кіберпросторі), змушені йти на поступки "ихтамнетам", щоб не стало гірше. Цим і користається Росія, діючи через німецьких проксіз.

2. Практично, федеральний уряд Німеччини виступає проксі-агентом Кремля, взявши на себе ініціативу нейтралізації американських санкцій проти російського проєкту.

Парадокс полягає у тому, що в Берліні не перестають повторювати мантру, що це приватний проєкт групи компаній і федеральний уряд не має до нього відношення, але при цьому офіційні представники отримують відповідні повноваження, відбувають до Вашингтона, ведуть перемовини і формулюють офіційний документ.

В Кремлі аплодують майстерності німецьких проксіз. Високе мистецтво гібридних спецоперацій полягає в тому, що противник робить усе, що тобі потрібно, своїми руками.

3. До кібервразливості США додалась й існуюча хард-вразливість окремих американських компаній, що потрапили свого часу в російську трубопровідну пастку.

Мається на увазі друга за потужністю в США компанія "Шеврон", 18% нафтовидобутку якої йде на світовий ринок з казахстанського родовища трубопроводом "Тенгіз – Новоросійськ", оператором якого є державна російська "Транснефть". Ймовірно, шантаж "Шеврона" росіянами спонукав його до прихованих дій на користь Кремля через лобістські структури.

А що потрібно Кремлю – добре відомо. Прикметно, що офіційним лобістом і компанії-оператора "Північного потоку-2" Nord Stream 2 AG, і компанії "Шеврон" у Вашингтоні є вже відома в Україні BGR Group.

Не випадково ж "Шеврон" був серед небагатьох американських компаній, які виступали у США проти запровадження санкцій щодо Росії. Ця компанія зазнала на початку 2000-х нищівної поразки від газпромівської антисланцевої пропаганди у Європі (найбільш яскравий приклад – Болгарія) й згорнула свої проєкти на догоду Росії.

4. Безпорадність європейських інституцій у протидії російській енергетичній експансії в Європі проявилась не сьогодні, а ще п'ять років тому.

Вони виявились неспроможними спинити ПП2 на ранньому етапі, попри те, що цей проєкт суперечив задекларованим принципам Енергетичного союзу ЄС, створеному у 2015 році.

Хтось ще пам’ятає, що в ЄС є Енергетичний Союз, також існує Енергетичне співтовариство, створене ЄС, учасником якого є і Україна з 2011 року?

Не дивлячись на те, що і Європейський парламент (рішуче) відкинув проєкт ПП2, і Європейська комісія (мляво) опиралась йому, тим не менше, завдяки німецькому домінуванню в інституціях ЄС, він отримав режим пасивного опору, що у цілому влаштовувало росіян.

Єдиний успіх євроінституцій – це поширення Газової директиви ЄС на офшорні газопроводи "Газпрому", але тут більшою мірою є заслуга Польщі та Румунії, які не давали спокійно жити росіянам та їхнім посіпакам у Брюсселі.

5. (Не)організований опір України російським байпасним проєктам безперечно відіграв свою роль у нинішній ситуації.

З одного боку, ми маємо неабиякий успіх, адже жоден інший подібний проєкт "Газпрому" – ні "Блакитний потік", ні "Південний потік", ні "Північний потік", ні "Турецький потік" – не мав такого міжнародного резонансу, як ПП2. У цьому заслуга передусім корпоративних зусиль "Нафтогазу" протягом останніх шести років, власне, з часу появи в публічному просторі цього путінського проєкту.

Але з іншого боку, як попередня влада, так і нинішні мешканці Банкової не сформували державної вертикалі енергетичної безпеки, не створили системної політики не тільки прямої протидії кремлівським проєктам, але й скоординованої взаємодії з нашими партнерами на державному рівні – США, Польща, країни Балтії – з нейтралізації загроз, генерованих Росією в енергетичній сфері.

Можна сказати, що корпоративна дипломатія виконала функцію держави й досягла немалого успіху – санкції США проти ПП2, що відтермінувало його добудову та змусило "Газпром" піти на укладення нової угоди з "Нафтогазом" у 2019 році. Але цього виявилось недостатньо, щоб припинити проєкт назавжди.

Ось тепер ця короткозорість на державному рівні дається взнаки.

Яскраві прояви – непрофесійна відмова з боку окремих чиновників АМКУ в порушенні антимонопольного розслідування, несанкціонування РНБО України компанії-оператора Nord Stream-2 AG.

6. Дії Росії та "Газпрому" на етапі після введення санкцій США наприкінці 2019 року продовжились, але стали менш помітними.

Цілком зрозуміло, оскільки "німецький загін" Шредера-Варніга, діючи в глибокому тилу Європи, тихо продовжував робити "справу Путіна", оговтавшись від санкційного удару Конгресу США та надихнувшись поствиборчими турбулентностями у Вашингтоні.

Росії зараз і не потрібно бути надмірно активною. Німеччина (союзник) і США (противник) діють за необхідним Росії алгоритмом задля досягнення перемоги у справі ПП2.

Самовпевненість Кремля у перемозі настільки зросла, що вони вирішили відкрито шантажувати Європу газом, зменшивши до мінімуму постачання до ЄС, з тим щоб максимізувати ціни та свою виручку, а також підштовхнути європейців до припинення опору ПП2.

7. Китайський чинник. Він тут напряму не проявлений, але побічно діє, тому що у Вашингтоні домінує хибне уявлення про можливість протидії Китаю через глобальний альянс з Німеччиною та Росією.

Проте насправді сформувався вже інший неформальний альянс: Китай + (Росія + Німеччина), спрямований на нейтралізацію США та ЄС як глобальних центрів сили. Російські трубопровідні проєкти на Заході (потоки на Балтиці та Чорному морі) і Сході (сили Сибіру) ставлять за мету створити "трубопровідні скрєпи" для цього альянсу.

* * * * *

Звісно, це не повний перелік причин, які призвели до нинішнього становища.

Проте це основні чинники впливу, які потрібно врахувати при визначенні подальшої рецептури нейтралізації російського газового спрута в Європі.

Варто пам'ятати: справа не виглядає такою безнадійною, як це може здаватися на перший погляд.

Хоча б тому, що в той час, коли Меркель прямувала до Вашингтона, хід історії путінських потоків змінив Суд ЄС. 

А отже, боротьба триває. І в наступному тексті детальніше проаналізуємо, що у нинішній ситуації варто робити Україні.      

 © 2014-2021, Європейська правда,

 

Поділитися

Коментар