Минуло двадцять років від того дня, коли терористи здійснили масштабну атаку у самому серці Америки.

Теракти стали справжнім шоком. Хтось порівнював їх з Перл Харбором, з якого почалась участь США у Другій світовій війні. Проте тоді атака відбулась за тисячі кілометрів від континентальної Америки і жертвами стали військові.

Тут же напад стався у серці країни і забрав життя переважно цивільних людей. Одразу після трагедії було зрозуміло, що ці події вплинуть на усі сфери життя Америки, розділивши життя на "до" та "після". 

Перш за все, варто згадати всіх тих, хто став жертвами теракту та воєн, що стали його наслідком. 

А відтак і поміркувати над уроками тих драматичних подій.

Питання та відповіді

Після теракту одразу ж постало питання щодо того, як взагалі таке стало можливим. Чому потужна наддержава, на думку багатьох, справжній світовий гегемон, виявилась неготовою до такої загрози?

Удар був асиметричним, оскільки авторами стала купка терористів, що не мали прив’язки до конкретної держави. Тобто, США готувались до масштабних війн, але були не готові до атаки такого типу на власній території.

Хто винен? Це запитання лунало тоді і не зникає донині.

Чи можливо було передбачити, попередити ці теракти? Зрозуміло, що винні перш за все бойовики "Аль-Каїди", але хто з американського боку винен в тому, що таке змогло статись?

Чи лежить частина провини на попередній адміністрації Білла Клінтона? Вона уже добре знала про "Аль Каїду" і спостерігала її перші атаки на американців. Але вони відбувались далеко за межами США, жертвами були військові та дипломати.

У ті часи США завдавали точкових ударів по таборах підготовки терористів, але цього виявилось недостатньо для того, щоб попередити їхню наймасштабнішу атаку.

Чи звинувачувати нову адміністрацію Джорджа Буша-молодшого? Розвідка мала інформацію про можливі нові атаки, зокрема з використанням цивільних пасажирських літаків, але даних про плани завжди надходить багато.

Як зрозуміти, які з них є дійсно важливими і, якщо навіть дійти висновку, що це серйозна інформація, то як у стислі терміни запобігти втіленню таких задумів?

Америка швидко змінилась під впливом терактів. З одного боку, спостерігалась помітна консолідація, об’єднання американців на тлі атак небезпечного ворога. З іншого, життя всього суспільства змінилось, відбиваючи відчуття терору, небезпеки, вразливості, страху.

Швидко був прийнятий Patriot Act, який надавав владі майже необмежені права втручання у приватні життя громадян. На входах до будівель з'явились металошукачі та серйозна охорона. У метро лунали заклики на кшталт: "Чи це ваша сумка?", "Помітив щось, скажи щось". Відбулись певні зміни у структурі уряду. Зокрема, з’явився Департамент внутрішньої безпеки.

Все це здавалось логічною реакцією на теракти. Більше того, це вважалось необхідністю - панувало переконання, що 11 вересня було лише початком, що будуть нові атаки. Більшість американців спримала ці заходи як цілком правильні.

Маятник між демократією та безпекою хитнувся у бік другої. 

Щодо зовнішньої політики, то вплив на неї був не менш значним. По суті, процес планомірного поступового пошуку Америкою своєї ролі у пост-біполярному світі був перерваний.

Відбувся поворот виключно до регіону Великого Близького Сходу - Центральної Азії, за рахунок багатьох інших важливих напрямків.

Саме сюди спрямували всю увагу та ресурси. Власне, за 20 років ресурсів тут було витрачено чимало. Дехто вважає, що це перенавантаження зіграло погану роль для США, а можливо і стало початком занепаду американської наддержавності.

Однозначної відповіді немає, а дискусія навколо цього точиться і далі.

Спершу США здійснювали кроки, мотивацією для яких були почуття гніву та помсти. Чи можливо було діяти якось інакше? Ще одне відкрите запитання. На нашу думку, масштабні силові дії у відповідь на теракти були очікуваними і, скоріше за все, мали б місце незалжено від того, хто б знаходився при владі на той час.

Дії супроводжувались відповідною риторикою. Виникло поняття "глобальної війни з терором", "вісі зла".

Оперативним гаслом для США стало: "хто не з нами у цій війні, той проти нас". Дипломати США у всьому світі питали у партнерів, що вони можуть зробити, аби допомогти Америці у цьому. Це стало головним показником прихильності до США.

Спершу до США у світі була хвиля симпатії. НАТО, єдиний раз у своїй історії, активувала 5 статтю Вашингтонського договору про колективну оборону. Союзники наперебій запитували Вашингтон, чим можуть допомогти.

Атаки у Вашингтоні та Нью Йорку сприймались як атаки на увесь західний світ, його цінності. Певною мірою, це так і було.

Початок військової операції проти талібів в Афганістані у жовтні 2001 року переважно спримався з розумінням. Згодом, багато країн приєднались до операції, і, зокрема, вона стала натівською.

Але рішення адміністрації Буша відкрити новий фронт в Іраку в 2003 році сприйняли вже зовсім інакше. За словами президента Барака Обами, від війни за необхідністю - в Афганістані, Америка перейшла до війни за вибором в Іраку.

З часом стало зрозуміло, що зміщення уваги на Ірак зіграло погану роль для ситуації в Афганістані, який відійшов на другий план.

Реакція в світі на нову війну уже була неоднозначною. Багато хто з традиційних союзників США поставились до неї критично. З часом піднялась хвиля антиамериканських настроїв, замінивши початкову симпатію. У трансатлантичному співтоваристві з’явилась певна тріщина, напруга.

Таким настроям у світі, та і в самій Америці, посприяли певні дії силових структур та окремих їх представників, які вважали, що у боротьбі проти нового ворога усі засоби прийнятні.

Стало відомо про так звані "посилені методи допиту", неподобство у в’язниці Абу-Грейб, таємні в’язниці ЦРУ, зокрема, у низці європейських країн. У всьому світі почули про Гуантанамо, де і досі знаходяться полонені, що підозрюються у причетності до терактів, але які так і не постали перед жодним судом.

У боротьбі з ворогами західного світу іноді переходили межі того, що можна вважати демократичними правами та цінностями.

****

Чи дозволило все це попередити нові атаки, чи було все це необхідно у надзвичайній ситуації? Дискусія про це триває.

З часом стало ясно, що ніяких тисяч агентів "Аль-Каїди" в Америці немає. Проте хвилю шаленої ісламофобії, що виникла після 11 вересня 2001 року, вже неможливо було зупинити. Консолідація в країні змінилася поляризацією. 

Посились позиції радикалів на маргінезі політичного спектру, поступово вони почали ставати мейнстрімом. 9/11 стало для цього потужним тригером.

Сьогодні іноді можна почути думку про те, що і до появи Трампа на посаді президента, і виникненні руху трампізму, і навіть до драматичних подій 6 січня 2021 року в Вашингтоні певною мірою причетні події двадцятилітньої давнини.

Отже, Америка, і не лише вона, сьогодні згадує жертв терактів, а відтак і тих хто загинув у війнах, що почались внаслідок них.

Це важливий етап, привід для рефлексії. Недавній вихід з Афганістану додає певних драматичних ноток. Американці запитують себе, чи не були даремними всі ці втрати та зусилля... 

Є і думка, що поступовий відхід від життя в тіні 9/11 необхідний, що треба перегорнути сторінку, і через призму такої позиції рішення Байдена щодо Афганістану було правильним.

Як би там не було, треба не забувати, що 11 вересня залишається перш за все днем великої жалоби.

Автор: Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова

© 2014-2021, Європейська правда