Please note, this is an approximate translation provided by Google Translate

Троянський кінь Кремля

Українська

          У зв’язку з подіями у Казахстані, зокрема, введенням т.зв. «миротворчих сил» ОДКБ до цієї країни, пригадалась давня історія із намаганнями Росії наділити СНД «миротворчими» функціями шляхом надання цій квазі – організації статусу спостерігача у Генеральній Асамблеї ООН. Про це я писав у своїй книзі «Дипломатичні сюжети: невигадані історії кар’єрного дипломата». Думаю, що ця історія не втратила актуальності і сьогодні. Пропоную її вашій увазі.

          «…На початку 90-х Росія зробила головну ставку на СНД - новому форматі інтеграції колишніх радянських республік. Москва відразу перебрала на себе роль лідера цього доволі аморфного об’єднання, намагаючись перетворити його на слухняний механізм підтримки своїх геополітичних інтересів. В ООН їхня мета полягала в тому, щоб забезпечити собі майданчик для узгодження позицій держав СНД і виступів з актуальних міжнародних проблем «одним голосом».

          Першим кроком на шляху до реалізації цієї мети стало прийняття Генеральною Асамблеєю на її 48-й сесії у 1994-у році з ініціативи Російської Федерації резолюції, яка «запрошувала СНД брати участь у сесіях і роботі Генеральної Асамблеї в якості спостерігача». Співавторами проекту такої резолюції стали всі держави, які увійшли до СНД, за винятком України та Узбекистану. Добре пам’ятаю засідання Генеральної Асамблеї, де мені як виконуючому обов’язки постійного представника України при ООН довелося вступити в словесну конфронтацію з моїм колишнім «начальником» - постпредом Росії при ООН Воронцовим, і в доволі жорсткій формі роз’яснити нашу позицію щодо СНД. Треба визнати, що на зорі виникнення СНД і аж до початку російської агресії нашій позиції щодо його статусу були притаманні певна двозначність і непослідовність. З одного боку, ми рішуче заявили, що жоден базовий документ СНД «не надає йому статус суб’єкта міжнародного права», тому це міжрегіональне утворення не може представляти в ООН інтереси України, а лише тих держав, які підписали й ратифікували статут цієї організації, тобто не Україну. А з іншого, піддалися тиску та умовлянням, у тому числі з боку західних держав, і приєдналися до консенсусу.

          Але найголовніше, що на тому засіданні було чітко зафіксовано позицію щодо невизнання Україною «миротворчих функцій» СНД як регіональної організації, на чому наполягали росіяни. Думаю, що не зайве процитувати  пасаж з мого виступу на засіданні Генасамблеї при ухваленні відповідної резолюції, який не втратив своєї актуальності і сьогодні (офіційною мовою ООН): «По мнению Украины, предоставление Содружеству Независимых Государств статуса наблюдателя в Генеральной Ассамблее не должно истолковываться как признание de jure Содружества в качестве регионального соглашения по смыслу Главы VIII Устава Организации Объединенных Наций, несущего ответственность за решение вопросов, связанных с поддержанием международного мира и безопасности, в частности за осуществление принудительных действий под руководством Совета Безопасности».

          До речі, лише представники Сполучених Штатів та Румунії, яким було не до вподоби, що Росія без будь-яких консультацій з іншими державами взяла на себе керівництво «спільними миротворчими силами» у Придністров’ї, однозначно підтримали нашу трактовку ухваленого рішення. Американський дипломат заявив, що підтримка США надання СНД статусу спостерігача не повинна тлумачитись як підтримка санкціонування Радою Безпеки участі СНД «у примусових заходах, або будь-яких інших видах діяльності, передбачених Главою VIII Статуту ООН». У той же час, європейським державам у зв’язку з прийняттям резолюції забракло політичної мужності провести чітку червону лінію, за яку Росії не можна виходити. Натомість, вони обмежилися лише згадкою про «процедурний характер» цього рішення, що «не має правових наслідків для утворення, якому надається такий статус…»

          І ось тепер аналогія з ОДКБ. Як правонаступниця Ташкентського договору про колективну безпеку, підписаного в рамках СНД 1992-го року, ця організація 2004-го року подала окрему заявку на отримання статусу спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН. Очевидно, що позиціонуючи себе як міжнародна безпекова організація, ОДКБ, передусім, намагалася легітимізувати в очах світового співтовариства свою майбутню «миротворчу» діяльність. На жаль, тоді, ні в ході розгляду цього питання у Шостому (юридичному) комітеті Генасамблеї, ні під час прийняття відповідної резолюції на пленарному засіданні, Україна жодним словом не згадала про нашу принципову позицію щодо міжнародної миротворчої діяльності. Не звернули на це жодної уваги і наші партнери – країни НАТО. Сумно, що через таку недалекоглядність ми втратили важливий юридичний аргумент у протидії спробам Росії присвоїти собі всупереч Статуту ООН функцій «миротворця». Операція в Казахстані – перше офіційне розгортання збройних сил Росії під прикриттям ОДКБ у суверенній країні. Міжнародне співтовариство повинно дати цьому принципову оцінку. Інакше, т.зв. «миротворча діяльність» може стати Троянським конем Кремля у його імперській політиці «поділяй і володарюй».

Володимир Хандогій, Президент УАЗП, Надзвичайний і Повноважний Посол

Поділитися

Коментар